ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.08.2019Справа № 910/1192/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОЛД ГРУП"
про стягнення 59 008,50 грн.
за участю представників:
від позивача: Бернацька О.В.
від відповідача: Гордієць С.С.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОЛД ГРУП" про стягнення 57 242,20 грн., з яких: 1 000,01 грн. - сума основного боргу, 5 369,91 грн. - сума 3% річних, 22 145,90 грн. інфляційних втрат, 28 726,37 грн. - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неповним та несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем згідно Договору №2396/15-ТЕ-41 від 30.12.2014 природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
25.02.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків з відповідними додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2019.
Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 08.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 підготовче засідання відкладено на 05.06.2019.
20.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яку позивач підтримав у підготовчому засіданні 05.06.2019, та згідно якої просив суд стягнути заборгованість у загальному розмірі 59 008,50 грн., а саме: 1 000,01 грн. - основного боргу, 28 726,38 грн. - пені, 23 875,84 грн. - інфляційних втрат, 5 406,27 грн. - 3% річних.
У підготовчому засіданні 05.06.2019 судом встановлено, що заява про збільшення позовних вимог відповідає приписам ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим вказану заяву прийнято до розгляду з одночасним збільшенням ціни позову до 59 008,50 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2019.
У судовому засіданні 01.07.2019 оголошено перерву до 10.07.2019.
У судовому засіданні 10.07.2019 оголошено перерву до 21.07.2019.
Присутній у судовому засіданні 21.08.2019 представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору. Підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Проти доводів відповідача заперечував з підстав, викладених у відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні 21.08.2019 заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Наполягав на тому, що сума основного боргу була сплачена, а фактична сума заборгованості складає 0,01 грн. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Разом з цим, у випадку задоволення позовних вимог просив зменшити розмір штрафних санкцій на підставі статті 233 Господарського кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши доводи сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
30.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХОЛД ГРУП" (покупець) було укладено договір №2396/15-ТЕ-41 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз-Україна" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 435 тис. кубічних метрів з визначенням у даному пункті помісячних об'ємів.
Обсяги газу, що планується передати за цим Договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно п. 5.2 Договору ціна за 1 000 кубічних метрів природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.
Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому сторонами укладались чотири додаткові угоди до Договору, якими коригувалась ціна природного газу.
Так, згідно Додаткової угоди № 4 до Договору загальна вартість за 1 000 кубічних метрів природного газу була визначена у розмірі 2 994,30 грн. з ПДВ.
Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Розділом 11 Договору визначено, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Спір у справі виник у зв'язку із систематичним неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого природного газу, через що позивач просить стягнути з відповідача 1 000,01 грн. - основного боргу, 28 726,38 грн. - пені, 23 875,84 грн. - інфляційних втрат, 5 406,27 грн. - 3% річних.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором з поставки природного газу відповідачу на загальну суму 609 269,57 грн., а саме:
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 51,910 тис. кубічних метрів вартістю 67 960,57 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 44,239 тис. кубічних метрів вартістю 57 917,70 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 33,740 тис. кубічних метрів вартістю 44 172,41 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 18,230 тис. кубічних метрів вартістю 54 586,10 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.05.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 7,200 тис. кубічних метрів вартістю 21 558,96 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 30.06.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 3,269 тис. кубічних метрів вартістю 9 788,36 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 3,865 тис. кубічних метрів вартістю 11 572,97 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.08.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 6,755 тис. кубічних метрів вартістю 20 226,49 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 7,418 тис. кубічних метрів вартістю 22 211,71 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 23,420 тис. кубічних метрів вартістю 70 126,50 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 35,158 тис. кубічних метрів вартістю 105 273,60 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 41,370 тис. кубічних метрів вартістю 123 874,20 грн.
Усі вищезазначені акти підписано та скріплено печатками з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання з поставки відповідачу у січні-грудні 2015 року природного газу за Договором загальною вартістю 609 269,57 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами у пункті 6.1 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З наданого до позовної заяви розрахунку позовних вимог вбачається, що основна заборгованість відповідача станом на момент пред'явлення даного позову складає 1 000,01 грн. Вказаний факт підтверджений належними доказами, зокрема, виписками з банківського рахунку позивача, в якому відображені фінансові операції між сторонами у спірний період та здійснення погашень заборгованості відповідачем.
В свою чергу, відповідач не визнає суму основної заборгованості за договором, зазначаючи, що заборгованість складає лише 0,01 грн., посилаючись на виписку з власного банківського рахунку, з якої вбачається фінансова операція на суму 1 000 грн., яка відбулася 02.02.2015. При цьому відповідач наполягає, що вказана суму була перерахована на рахунок позивача саме в якості оплати заборгованості за Договором.
Разом з цим, суд не має підстав для прийняття банківської виписки з рахунку відповідача в якості належного та допустимого доказу погашення спірної заборгованості за Договором у розмірі 1000 грн., оскільки зі змісту вищезазначеної фінансової операції не вбачається жодної інформації стосовно цільового призначення грошових коштів, їх отримувача, реквізитів договору, підстав для перерахування тощо. Тоді як з виписки з банківського рахунку позивача взагалі не вбачається жодного надходження коштів від відповідача в період з 24.01.2015 по 11.02.2015.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині наявності у відповідача основного боргу за договором на суму 1 000,01 грн. та свідчили про відсутність в нього обов'язку сплатити таку суму, зважаючи на встановлені під час вирішення даного спору обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 001,01 грн. суми основної заборгованості за договором №2396/15-ТЕ-41 від 30.12.2014 є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач також просить стягнути з відповідача 28 726,38 грн. - пені, 23 875,84 грн. - інфляційних втрат, 5 406,27 грн. - 3% річних.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі сплатив вартість отриманого товару за Договором, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню. Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного позивачем періодів, а також встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 28 726,38 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за спірним Договором є правомірною та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення 23 875,84 грн. - інфляційних втрат та 5 406,27 грн. - 3% річних підлягають задоволенню.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
Відтак, з огляду на викладене вище, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо зменшення розміру неустойки та контраргументів позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити суму основного боргу та заявлені до стягнення санкції, з огляду на встановлені у даному рішенні фактичні обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Крім того, судом встановлено, що під час розгляду даної справи змінилася назва (найменування) позивача, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За змістом п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Враховуючи факт того, що під час розгляду даної справи відбулися зміни у найменуванні юридичної особи позивача, внаслідок чого Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було перереєстроване на Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а в подальшому перереєстроване на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині даного рішення актуальних відомостей щодо реєстраційних даних позивача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОЛД ГРУП" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3; ідентифікаційний код 36385304) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) 1 000 (одну тисячу) грн. 01 коп. основного боргу, 28 726 (двадцять вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 38 коп. пені, 5 406 (п'ять тисяч чотириста шість) грн. 27 коп. 3% річних, 23 875 (двадцять три тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 84 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2019.
Суддя І.В. Приходько