ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2019Справа № 910/7645/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "ПВКФ "Євротранс-Н" (73003, м. Херсон, вул. Привокзальна, буд. 1)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5)
про стягнення 21 127,99 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "ПВКФ "Євротранс-Н" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 21 127,99 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею цілісності майна (власних (орендованих) вагонів) збитків в загальній сумі 21 127,99 грн., пов'язаних з придбанням деталей, технічним обслуговуванням (ремонтом) вагонів та їх транспортуванням, які підлягають стягненню з відповідача на підставі пунктів 110, 114, 126 Статуту залізниць України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.06.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява б/н від 20.06.2019 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Дослідивши матеріали позовної заяви, враховуючи, що позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст. ст.162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі.
Судом встановлено також, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua) 27.11.2018 було змінено повне найменування, скорочене найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815) на Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815), в зв'язку з чим суд дійшов висновку про заміну назви відповідача у справі № 910/7645/19 з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/7645/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/7645/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Про відкриття провадження у справі № 910/7645/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050130375, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.06.2019, мав подати відзив на позовну заяву до 22.07.2019 включно.
Відповідачем через канцелярію суду 23.07.2019 року подано відзив від 16.07.2019 № 14/1985 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на звернення позивачем з позовом до неналежного відповідача - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а також факт виконання робіт з технічного обслуговування вагона № 29771292 на підставі гарантійного листа позивача, згідно з яким останній гарантував оплатити витрати пов'язані з поточним ремонтом вагона № 29771292 та які позивач добровільно оплатив, що підтверджується платіжним дорученням від 07.12.2018 № 2950, в зв'язку з чим, за твердженнями відповідача, відповідно має місце застосування приписів ст. 566 Цивільного кодексу України.
У свою чергу через канцелярію суду позивачем 25.07.2019 позивачем подано письмову відповідь від 24.07.2019 б/н на відзив, згідно з якою позивач спростовує твердження відповідача, зокрема, в частині недоречності посилання відповідача на ст. 566 Цивільного кодексу України, оскільки гарантія позивача про оплату вартості робіт не є гарантією у розумінні ст. 560 Цивільного кодексу України.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.
При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 січня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Трансфорвардінг Лімітед АГ" (орендодавець за договором) та Приватним підприємством "ПВКФ "Євротранс-Н" (орендар за договором, позивач у справі) укладено Договір оренди вагонів № 01/02-2017, згідно з яким орендодавець передає орендареві вагони, які мають право виходу на колії загального користування та курсування по залізницях України, Російської Федерації та Країн СНД і Балтії, окрім території зони дії АТО та Криму. Передача вагонів в оренду та їх повернення з оренди, оформлюються актом прийому-передачі, підписаним обома сторонами, який є невід'ємною частиною цього Договору.
У відповідності до цього договору орендодавець передав, а орендар - Приватне підприємство "ПВКФ "Євротранс-Н" прийняв в оренду порожній залізничний критий вагон № 29771292 (модель вагону 11-7038) у кількості 1 одиниця в технічно і комерційно справному стані.
Так, з метою забезпечення курсування вагонів залізничними коліями України 16 лютого 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством "ПВКФ "Євротранс-Н" (замовник за Договором, позивач у справі) укладено Договір про надання послуг № 00064/ЦТЛ-2018 (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (пункт 1.3. Договору).
Пунктом 2.3.7. Договору сторони узгодили, що перевізник зобов'язаний надавати вагони в технічно справному стані для виконання вантажних операцій замовника.
Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання вказаного договору про надання послуг у жовтні 2018 року по коліях загального користування АТ «Українська залізниця» здійснювалося перевезення вантажного вагону № 29771292, що перебуває у користуванні позивача. Факт прийняття вказаного вантажного вагону до перевезення відповідачем не заперечувався.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Зокрема, відповідно до п. "а" ст. 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Відповідно до пункту 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ "Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм", затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 2.04.2001, та мають ознаку в АБД ПВ "власний вагон".
За приписами пункту 3.4 цих Правил експлуатації власних вантажних вагонів власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Суд зазначає, що за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагону № 29771292 при прийнятті його відповідачем до перевезення, відповідні дії відповідача свідчать про те, що останній перебував у технічно справному стані та здійснювалось, відповідно, подальше його перевезення.
Наразі, обставини допуску вагону № 29771292 до руху залізничними коліями у технічно справному стані відповідачем на час розгляду справи не спростовані.
Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 28.10.1997 № 264-Ц (зі змінами та доповненнями згідно наказом від 07.06.2001 № 312-Ц), забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з пунктом 6.2.1. зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в состав поїзду.
Проте, як встановлено судом, на шляху прямування зі станції Дарниця Південно-західної залізниці до пункту призначення, на станції Конотоп Південно-західної залізниці (код станції 327400) було виявлено пошкодження (розкомплектування) вагона № 29771292, яке полягало у відсутності частин повітророзподільника (відсутність головної та повітряної розподільчої частини повітророзподільника, а також магістральної частини повітророзподільника).
У відповідності до п. 20 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні.
Зокрема, зазначені обставини пошкодження вагону підтверджуються актом первинного огляду вагона від 16.10.2018 та актом загальної форми ГУ-23 від 16.10.2018, що зумовило відчеплення вагону позивача згідно акту від 16.10.2018 для проведення ремонтних робіт з метою забезпечення його повноцінного і безпечного функціонування.
Відповідно до пункту 4.6. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Так, на виконання вищезазначених правил у зв'язку з розукомплектуванням вказаного вагону № 29771292 останній було направлено до Виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп Регіональної філії «Південно - Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» для технічного обслуговування та ремонту.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей Виробничим підрозділом експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп складено акт про пошкодження вагона від 16.10.2018 форми ВУ-25М та оформлене за формою ВУ-23М повідомлення від 16.10.2018 № 59 на ремонт або технічне обслуговування вагона № 29771292.
Судом встановлено за матеріалами справи, що для ремонту пошкодженого вагону позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту відповідного вагону, а саме: головну частину повітророзподілювача 270.023-1 на суму 7550,00 грн. та магістральну частину 483А.010-01 на суму 6 750,00 грн., всього на загальну суму 17 160,00 грн., що підтверджується відповідними рахунком від 19.10.2018 № СФ-000121, платіжним дорученням від 19.10.2018 № 2932 та видатковою накладною від 19.10.2018 № РН-0000090 на відповідну суму.
Крім того, позивачем було оплачено послуги ТОВ "Нова Пошта" з організації перевезення придбаних деталей у розмірі 125,00 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи копії акта від 31.10.2018 № НП-001194894 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та специфікації до нього, рахунку-фактури від 31.10.2018 № НП-001194894 та платіжного доручення від 06.11.2018 № 2963.
В подальшому деталі загальною вартістю 17 160,00 грн., які були придбані позивачем для встановлення їх замість відсутніх деталей на розукомплектований вагон, були передані Виробничому підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп згідно акта приймання-передачі майна № 1 від 19.10.2018 за гарантійним листом від 19.10.2018 № 1307.
Як вбачається з дефектної відомості на поточний ремонт вагона № 29771292 від 28.10.2019 (форма ВУ-22) та калькуляції вартості технічного обслуговування з відчепленням вагону № 29771292 від 29.10.2018, а також калькуляцій вартості перевірки головної частини Ум № 270-023 № 47034 та вартості перевірки магістральної частини Ум № 483-010 № 45774 на установці контролю повітророзподільників вантажних вагонів "ТОРМО" при проведенні ремонтних робіт на вагон № 29771292 було встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника.
За наявними у матеріалах справи повідомленням від 28.10.2018 № 0283 про приймання вантажних вагонів із технічного обслуговування за формою ВУ-36М, акту № 1247/403 виконаних робіт від 29.10.2018 та рахунку від 29.10.2018 № 1247/403 вбачається, що за фактом виконаних робіт по встановленню деталей на розукомплектований вагон позивачем були понесені витрати на технічне обслуговування з відчепленням вагону у розмірі 2 680,41 грн., а також витрати щодо забирання вагону у розмірі 522,08 грн., про також свідчать наявні у матеріалах справи встановленої форми ГУ-45 пам'ятка № 391 про подавання вагонів і пам'ятка № 376 про забирання вагонів.
Загальна вартість витрат по встановленню деталей на вагон (технічному обслуговуванню вагону) становить 3 842,99 грн. та сплачена позивачем платіжним дорученням від 07.12.2018 № 2950 на розрахунковий рахунок Служби вагонного депо Конотоп згідно рахунку від 29.10.2018 № 1247/403, до загальної суми яких включена оплата робіт саме по ремонту пошкодженого вагону № 29771292, подавання та збирання цього вагону, які є предметом даного спору.
При цьому спір між сторонами виник у зв'язку із незабезпеченням, на думку позивача, відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 21 127,99 грн., а саме: витрат на придбання деталей в сумі 17 160,00 грн., витрат з організації доставки деталей до станції Конотоп в сумі 125,00 грн. та витрат на технічне обслуговування вагону в сумі 3 842,99 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Судом встановлено за матеріалами справи та відповідачем не заперечувалось, що для ремонту пошкодженого вагону позивачем - Приватним підприємством "ПВКФ "Євротранс-М" було придбано необхідні деталі на загальну суму 17 160,00 грн. та оплачено послуги з організації поставки зазначених деталей на суму 125,00 грн., а також здійснено оплату технічного обслуговування у розмірі 3 842,99 грн., всього на суму 21127,99 грн.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
За приписами частини 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
У відповідності до частини 1 ст. 22, частини 1 ст. 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 року № 6-469св10).
Як зазначено у пункті 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 № 01-8/91 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства», порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16 та від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами пункту 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до пункту 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з абзацом другим пункту 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
При цьому відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Враховуючи вищезазначене та фактичні обставини справи судом встановлено, що для ремонту пошкодженого вагона позивачем - Приватним підприємством "ПВКФ "Євротранс-Н" було придбано та надано структурному підрозділу відповідача необхідні для встановлення на вагоні деталі на загальну суму 17 160,00 грн., а також понесено витрати з організації доставки деталей на станцію Конотоп для ремонту вагону та здійснено оплату технічного обслуговування вагону у розмірі 3 842,99 грн., тобто розмір понесених позивачем збитків становить 21 127,99 грн.
При цьому витрати підприємства позивача з доставки необхідних для здійснення ремонту деталей як витрати, безпосередньо пов'язані з ремонтом пошкодженого вагону, у тому числі за послуги інших організацій за пересилку запчастин, становлять частину суми завданої відповідачем шкоди, оскільки статтею 126 Статуту залізниць України чітко передбачена матеріальна відповідальність залізниці у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Слід зазначити, що з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 15.01.2019, в якій просив останнього відшкодувати Приватному підприємству "ПВКФ "Євротранс-Н" збитки понесені за ремонт пошкодженого вагону, шляхом перерахування грошових коштів не пізніше 14-ти днів з моменту отримання даної претензії (копії претензії, опису вкладення від 16.01.2019 та накладної № 7350102828000 наявні в матеріалах справи). Вказану претензію відповідач отримав 18.01.2019, що підтверджується залученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7350102828000.
У відповідь на претензію позивача Акціонерне товариство "Українська залізниця" листом № ЦЦтех - 10/102 від 05.02.2019 року повідомило, що відсутність магістральної та головної частини повітророзподільника на вагоні є ознакою несанкціонованого втручання у діяльність залізничного транспорту (крадіжки), розслідування якого є виключно компетенцією правоохоронних органів, яке здійснюється за заявою потерпілого (власника). Так, за фактом випадку розукомплектування вищезазначеного вантажного вагону невстановленими особами фахівцями РФ "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" було підготовлено та направлено відповідне звернення до Національної поліції України. Враховуючи вищевикладене та відсутність фактів причетності працівників відповідача до розукомплектування даних вагонів, які викладені в претензії вимоги про відшкодування збитків у відповідності пункту 126 Статуту, в задоволенні претензії відповідачем було відмовлено.
При цьому суд зазначає, що звернення до правоохоронних органів щодо розукомплектування власних вагонів для реалізації своїх прав як потерпілої сторони на відшкодування заподіяної майнової шкоди, не є предметом розгляду у даному спорі.
В свою чергу факт пошкодження вагона позивача під час його перевезення залізницею та розмір завданих внаслідок цього збитків (понесених, у зв'язку з проведенням ремонту вагону, витрат), а також наявність причинно - наслідкового зв'язку між незабезпеченням відповідачем схоронності (збереження) майна (вагону) під час його курсування залізничними коліями та завданими збитками відповідачем не спростовано.
Таким чином, оскільки будь-яких заперечень щодо визначення вартості завданого позивачеві матеріального збитку відповідачем на час розгляду даної справи суду не надано, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір завданого позивачеві матеріального збитку на підставі наданих останнім доказів.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем належними засобами доказування не доведено відсутність у нього вини незбереженні майна (вагонів) позивача, суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність відповідача, а саме невжиття належних і достатніх для забезпечення збереження (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) призвела до завдання шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідності проведення відповідного ремонту.
В свою чергу відповідачем не надано суду жодних доказів задоволення вимог позивача та виплати останньому боргу у вигляді відшкодування понесених витрат, підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову з посиланням на ст. 566 Цивільного кодексу України та факт виконання структурним підрозділом відповідача робіт з технічного обслуговування вагона № 29771292 на підставі гарантійного листа позивача - Приватного підприємства "ПВКФ "Євротранс-М", згідно з яким останній гарантував оплатити пов'язані з поточним ремонтом вагона витрати та, відповідно, добровільно перерахував грошові кошти в сумі 3842,99 грн. згідно платіжного доручення від 17.12.2018 № 2950.
Суд зазначає виходячи з приписів ст. 560 ЦК України, що гарантія за своєю юридичною природою являє закріплене в письмовій формі одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язується виконати бенефіціару-кредитору забезпечене банківською гарантією зобов'язання у разі його порушення принципалом-боржником, отже гарантія позивача про оплату вартості ремонтних робіт вагона № 29771292 не є гарантією у розумінні ст. 560 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим посилання у відзиві на ст. 566 Цивільного кодексу України щодо обмеження обов'язку гаранта перед кредитором сумою, на яку видано гарантію, є недоречним та судом до уваги не приймається.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (вагону) внаслідок незабезпечення відповідачем збереження останнього під час курсування залізничними коліями, та розмір цих збитків в сумі 21 127,99 грн. підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки та задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного підприємства "ПВКФ "Євротранс-Н" (73003, м. Херсон, вул. Привокзальна, буд. 1, код ЄДРПОУ 38823118) 21127,99 грн. (двадцять одну тисячу сто двадцять сім гривень дев'яносто дев'ять копійок) збитків та 1 921,00 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривень нуль копійок) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2019 року.
Суддя А.М. Селівон