ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2019Справа № 910/8178/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (проїзд Індустріальний 1, м. Авдіївка, Ясинуватський район, Донецька область, 86065
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Тверська 5, м. Київ, 03150)
про стягнення 10707,25 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення штрафу у розмірі 10707,25 грн. за несвоєчасну доставку вагонів.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничної накладної № 52348018 вантажу, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 10707,25 грн. штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8178/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8178/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Про відкриття провадження у справі № 910/8178/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією щодо відстеження поштового відправлення № 0103050130316, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (02.07.2019 року), які також визначені судом в ухвалі від 26.06.2019, мав подати відзив на позовну заяву до 17.07.2019 включно.
Відповідачем через канцелярію суду 17.07.2019 року подано відзив б/н від 16.07.2019 року на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на невірний розрахунок позивача внаслідок включення при здійсненні розрахунку штрафних санкцій додаткових зборів, в зв'язку з чим розмір неустойки складає 10523,61 грн., а також заяву б/н від 16.07.2019 року про зменшення до 5% від суми позову розміру заявленого позивачем до стягнення із відповідача штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, з огляду на відсутність понесених позивачем збитків внаслідок порушених термінів доставки вантажу, а також складну фінансово - економічну ситуацію на підприємстві відповідача. Документи судом долучені до матеріалів справи.
У свою чергу через канцелярію суду позивачем 05.08.2019 року позивачем подано письмову відповідь № 11/10/494 від 29.07.2019 року на відзив на позов, згідно з якою позивач погоджується з доводами відповідача в частині здійсненні невірного розрахунку штрафних санкцій зважаючи на помилково враховану провізну плату в сумі 59484,70 грн. замість 58464,50 грн. та зазначає про нараховану суму штрафу в розмірі 10523,61 грн. за несвоєчасну доставку вантажу, яку просить суд стягнути з відповідача. Окрім цього позивач наголошує на обставинах неможливості нормального функціонування товариства в умовах безпосередньої близькості до проведення бойових дій на території АТО. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі № 910/8178/19 судом була постановлена 26.06.2019 року, то з урахуванням вимог вищезазначених норм позивач мав право подавати заяву про зменшення розміру позовних вимог у строк до 26.07.2019 року (включно).
Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на вказані приписи процесуального законодавства, оскільки вказана відповідь позивача на відзив № 11/10/494 від 29.07.2019 року згідно поштового конверта направлена на адресу суду 01.08.2019 року, тобто подана до суду поза межами строку, встановленого п. 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України для вчинення дій зі зменшення розміру позовних вимог, за відсутності доказів наявності будь - яких поважних причин неможливості звернення до суду з відповідною заявою та дотримання відповідних процесуальних строків або клопотань про поновлення останніх, викладена у відповіді на відзив заява про зменшення розміру позовних вимог до 10523,61 грн. штрафу судом до уваги не приймається. Позовні вимоги розглядаються судом в розмірі первісно заявленої суми , а саме 10707,25 грн. штрафу.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 06 грудня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" (позивач у справі, продавець за контрактом) та Компанією "MERTRADE spol s г. о." (покупець за контрактом) був укладений Контракт №862/17 (далі - Контракт), за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити бензол сирий кам'яновугільний марки БС та марки БС-1 (далі - товар).
Згідно п.1.2 вказаного Контракту кількість кожної місячної партії товару зазначається у специфікаціях (додатках) до даного контракту.
Так, сторонами Контракту узгоджено та підписано специфікацію № 44, згідно якої постачанню підлягає бензол сирий кам'яновугільний марки БС кількістю 1200,00 тон+/-10% фактичної ваги при постачанні в цистернах, ціна 437,00 Євро за 1 тону фактичної ваги, дата відвантаження жовтень 2018 року, період постачання до 20.11.2018 року.
Отже, судом за матеріалами справи встановлено, що на виконання умов вищевказаного Контракту позивач зобов'язався поставити покупцю товар, враховуючи умови Контракту та специфікації № 44.
При цьому згідно наявної матеріалах справи специфікації № 44 до Контракту вантажовіправником є ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод", вантажоодержувачем - фірма ДЕЗА а.с., Вояни, Словацька республіка.
На виконання вказаного Контракту 16.10.2018 року - Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» зі станції Авдіївка Донецької залізниці на адресу отримувача СВС с.р.о. Вояни, 07672, Словацька республіка - 7672 для фірми ДЕЗА, а.с., станція призначення: Вояни, Словацька республіка ЖСР, пограничні станції переходів: 381104 Ужгород (зксп. ЖСР) 168708 Матьовце (зксп. ЖСР), згідно накладної СМГС № 52348018, копія якої наявна в матеріалах справи, було відправлено вантаж у вагоні (цистерні) №51256014 УЗ, провізна плата складає 58464,50 грн. та додаткові збори 1020,20 грн.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
За приписами ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Суд зазначає, що правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі - УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо - поромному сполученні (параграф 1 ст. 3 УМВС )
Згідно зі ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
У відповідності до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Параграфом 1 ст. 14 вказаної УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 52348018 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні, оскільки перевезення вантажу здійснювалось залізницями України та Словацької Республіки.
Згідно з параграфів 2,3 ст. 24 УМВС термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм:
для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;
для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
За умовами параграфів 5, 7 цієї статті УМВС перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Відповідно до ст. 2 Угоди та додатку 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів» розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення.
Згідно ст. 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2018 року (графа 34 накладної) вагон (цистерна) №51256014 УЗ прибув на станцію Ужгород, в подальшому на станцію Матьовце, та лише 29.10.2018 року на станцію призначення, про що свідчить відповідний календарний штемпель станції Вояни ЖСР у п. 27 залізничної накладної №52348018, та був переданий отримувачу СВС с.р.о Вояни 07672, Словацька Республіка - 7672 для фірми ДЕЗА ,а.с.
Таким чином, вантаж за вищевказаною залізничною накладною був відправлений зі станції Авдіївка 16.10.2018 року, термін доставки розпочато 17.10.2018 року, та прибув на станцію призначення 29.10.2018 року, тобто, через 13 діб. Відстань перевезення, що зазначається у п. 38 накладної, складає УЗ-1591 км+ЖСР-10 км. = 1601 км. Термін доставки вантажу складає 10 діб (1601км/200км=8,01 діб=9 діб+1 доба (на операції, пов'язані з відправленням вантажу).
Тобто з урахуванням фактичних обставин справи суд доходить висновку, що фактичний термін доставки вантажу за накладною № 52347895 перевищує термін доставки на 3 доби.
Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «строк доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки.
Згідно параграфу 2 ст. 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки;
- 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;
- 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.
З урахуванням викладеного, у зв'язку із простроченням відповідачем термінів доставки вантажу, визначених УМВС, позивачем згідно наданого розрахунку нараховано відповідачу 18% штраф у розмірі 10707,25 грн., виходячи з провізної плати 59484,70 грн.
Позивач вказує на той факт, що відповідно до вказаної вище залізничної накладної вантаж, що прямував за залізничною накладною, відповідачем доставлено та видано позивачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу та при цьому відмітки про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Як підтверджується календарним штемпелем на накладній № 52348018 відповідачем доставлено вантажоодержувачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 24 УМВС, що у відповідності до ст. 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до параграфу 1 ст. 46 УМВС право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
Згідно параграфу 3 ст. 46 УМВС претензія пред'являється по кожній відправці окремо.
Параграфом 5 ст. 46 УМВС передбачено, що до претензії долучаються документи передбачені Правилами перевезення вантажу.
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві.
Зокрема, як підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору належним чином звернувся до відповідача з претензією № 11/02/151 від 27.12.2018 року про стягнення неустойки за порушення терміну доставки вантажу за спірною накладною № 52348018, копія якої наявна в матеріалах справи.
Відповідно до параграфу 7 ст. 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено, якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Як вбачається із наданої позивачем копії претензії, а також опису вкладення у лист, в якому вона надсилалась, до претензії позивачем було додано документи передбачені в Додатку №1 УМВС «Правила перевезення вантажів», а саме: оригінал накладної та лист повідомлення про прибуття вантажу.
Проте, незважаючи на факт надсилання зазначеної претензії відповідачеві 27.12.2018 року, що підтверджується матеріалами справи, остання залишена АТ «Укрзалізниця» без відповіді та задоволення, свої зобов'язання щодо сплати позивачу неустойки всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав, що у відповідності до положень параграфів 1, 2 статті 47 УМВС зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаною накладною, визначені ст. 24 УМВС, у зв'язку із чим просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 10707,25 коп. штрафу на підставі ст. 45 УМВС.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів у міжнародному вантажному сполученні передбачена ст. 45 УМВС, розрахунок здійснюється на підставі ст.ст. 24, 45 УМВС.
Матеріали справи свідчать, що згідно накладної № 52348018 провізна плата становить 58464,50 грн., додаткові збори 1020,20 грн., всього 59484,70 грн.
За результатами здійсненої судом перевірки правильності нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну доставку вантажу залізницею встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми штрафу враховано провізну плату за накладною № 52348018 в розмірі 59484,70 грн. замість 58464,50 грн. Отже сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу становить 10523,61 грн. (58464,50 грн.*18%).
Факт неправильного врахування провізної плати при розрахунку штрафу підтверджується самим позивачем у відповіді на відзив АТ "Українська залізниця", в якому останнє також зазначає про невірний розрахунок позивача.
Таким чином, за висновками суду, обґрунтованим є застосування штрафу в розмірі 18% від провізної плати вказаного вагону (цистерни), а саме 10705,05 грн. (59472,60грн. *18%).
Враховуючи вищезазначене, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу та Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення належним чином підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" про стягнення штрафу є обґрунтованими в сумі 10523,61 грн. та, відповідно, підлягають частковому задоволенню.
Розглянувши заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 5 %, в обґрунтування якого відповідач посилається на надмірний розмір неустойки, а також відсутність завданих позивачу збитків та впливу на господарську діяльність товариства, cуд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 статті 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення штрафу, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Суд зазначає, що в процесі реалізації договору перевезення вантажовідправник та перевізник як господарюючі суб'єкти несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень та вони були зумовлені винятковими обставинами, а також не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Наразі, однією з підстав для зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає зростання витрат АТ "Українська залізниця", в основному за рахунок зростання цін на енергоносії, матеріали та паливо, що необхідні для безперебійного функціонування галузі, і дохідна частина наразі не в повній мірі покриває планові витрати, у тому числі через зменшення обсягів перевезень.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданої відповідачем заяви, оскільки останній не довів згідно ст. 74 ГПК України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення штрафу, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання АТ «Укрзалізниця» та, відповідно, зменшення заявленого до стягнення штрафу до 5%.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1; код ЄДРПОУ 00191075) суму штрафу у розмірі 10523,61 грн. (десять тисяч п'ятсот двадцять три грн. 61 коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1888,05 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім грн. 05 коп.)
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2019 року.
Суддя А.М. Селівон