88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
про відмову у видачі судового наказу
"28" серпня 2019 р. м. Ужгород Справа № 907/511/19
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши матеріали заяви приватного підприємства «Івол-Буд» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з відділу культури Тячівської районної державної адміністрації суми 64.480,00 грн. заборгованості по оплаті вартості виконаних робіт по капітальному ремонту системи опалення за договором №202 від 28.12.2010
Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про видачу судового наказу з наступних підстав.
У відповідності до приписів ч.1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
При цьому пунктами 4 та 5 ч. 2 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
При цьому у п.п. 1, 8 ч. 1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заяву подано з порушеннями вимог ст.150 цього Кодексу, а також, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Частиною 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Як вбачається з аналізу вищенаведених норм законодавства, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків. Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідним доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Як встановлено ч.4 ст.882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Як встановлено судом, заявником до заяви долучена копія акут приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в за грудень 2010 року, яка не підписана замовником. Зазначена обставина не дає суду можливості пересвідчитися в безспірності заборгованості, що є порушенням приписів п. 3 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України.
Також, з матеріалів заяви вбачається, що відповідно до п. 2.3 договору замовник протягом десяти календарних днів перераховує підряднику кошти за виконані роботи, які проводяться на підставі актів виконаних робіт (п.2.2) договору.
Враховуючи відсутність підпису сторонами договору відповідного акту, заявником не обґрунтовано та не доведено виникнення строку оплати за договором, а тому не доведено порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Окрім іншого, з матеріалів заяви не вбачається наявності обставин неоплати відповідачем грошових коштів за договором перевезення станом по день подачі даної заяви (що може бути підтверджено, крім іншого, довідкою обслуговуючого банку про ненадходження грошових коштів від боржника).
Окрім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Суд зазначає, що, за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, та встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов'язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, щодо спливу позовної давності, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов'язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду, який знаходиться в межах позовної давності).
Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 Господарського процесуального кодексу України).
Так, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині або у випадку заявлення вимог поза межами позовної давності, навіть щодо частини періоду нарахування в межах певного виду вимог, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов'язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.
При цьому, законом не передбачено обов'язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд, буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.
Заява про видачу судового наказу мотивована неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за Договором № 202 від 28.12.2010.
Як передбачено у п. 2.3 договору замовник протягом десяти календарних днів перераховує підряднику кошти за виконані роботи, які проводяться на підставі актів виконаних робіт (п.2.2) договору.
Таким чином, виходячи зі змісту укладеного між сторонами правочину прострочення виконання зобов'язання зі сплати починається за спливом десяти денного строку з дня отримання акту виконаних робіт.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного Кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Положеннями ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов'язання.
З урахуванням викладеного, оскільки вимоги за заявою про видачу наказу не мають ознак безспірності, до заяви не додано відповідних доказів, які б підтверджували відсутність спору про право та не доведення порушення свого грошового права, заява про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Відділу культури Тячівської РДА, подана з порушенням вимог, встановлених п.п. 4,5 ч. 2 ст. 150 ГПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог ст. 150 цього кодексу.
За змістом п. 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказ.
Отже, суд відповідно до п.п. 1, 8 ч. 1 ст.152 ГПК України відмовляє у видачі судового наказу.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст.153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 8, 9 ч.1 ст.152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
У відповідності до ст.ст. 147, 148, 150, п. 1,8 ч. 1, ч. 2 ст. 152, 153, 154 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити приватному підприємству «Івол-Буд» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Відділу культури Тячівської районного державної адміністрації суми 64.480,00грн.
Ухвала набирає законної сили негайно після її прийняття та відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Суддя Ремецькі О.Ф.