печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32503/19-ц
Категорія 17
(ЗАОЧНЕ)
21 серпня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С. В.,
при секретарі судових засідань Брачуні О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що підлягає виконанню,
Позиція сторін у справі
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», третя особа - приватний нотаріус ДМНО Бондар І. М., про визнання виконавчого напису таким, що підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 14 травня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 3944 про стягнення боргу з позивача, для задоволення вимог відповідача за кредитним договором від 17 квітня 2006 року № DNH4КР89870154. На думку позивача, виконавчий напис вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, внаслідок чого він має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Так, на підставі документів, наданих відповідачем приватному нотаріусу ДМНО Бондар І. М. із заявою про вчинення виконавчого напису, не можна встановити безспірність вимог. У виконавчому написі зазначено, що строк, за який проводиться стягнення з 17 квітня 2006 року по 06 квітня 2017 року. Тобто цей строк перевищує десять років.
Як зазначено у виконавчому написі розрахунок заборгованості за кредитним договором надано станом на 17 квітня 2018 року, при цьому виконавчий напис вчинено лише 04 травня 2018 року, тобто фактично через місяць після складання розрахунку заборгованості. Таким чином, нотаріус не мав можливості переконатися в тому, що з 17 квітня 2018 року по 04 травня 2018 року позивач не сплачував заборгованість за кредитним договором і не зменшував суму заборгованості за таким договором.
Відповідач направив досудову вимогу про усунення порушень за кредитним договором за адресою: АДРЕСА_1 . в той же час відповідно до паспортних даних позивача, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , таким чином не могла отримати досудову вимоги та повністю чи частково виконати зобов'язання за кредитним договором.
Позивач вказує, що у направленій їй досудовій вимозі та у заяві на вчинення виконавчого напису відповідач зазначив суму заборгованості в розмірі 58 247, 39 грн, в той же час у виконавчому напису зазначена зовсім інша сума, а саме 57 747, 39 грн, що свідчить про спірність сум.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, до суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила, що проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і сторона позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Процесуальні дії
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Фактичні обставини справи
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
13 квітня 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» направило засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 17 квітня 2006 року № DNH4КР89870154, в якій повідомлялося, що термін повернення кредиту та сплати заборгованості вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі протягом 5 календарних днів з дати відправлення письмової вимоги.
04 травня 2017 року банк звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Бондар І. М. із заявою про вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору від 17 квітня 2006 року № DNH4КР89870154 для стягнення боргу частинами за кредитним договором в сумі 57 747, 39 грн, а також витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису у розмірі 3 000, 00 грн.
04 травня 2017 року приватний нотаріус ДМНО Бондар І. М. вчинила виконавчий напис про стягнення грошових коштів у сумі 60 747, 39 грн з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором від 17 квітня 2006 року № DNH4КР89870154, укладеним між нею та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також витратами, пов'язаними із вчиненням виконавчого напису.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).
Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З матеріалів справи вбачається, що строк, за який проводиться стягнення, - десять років одинадцять місяців, а саме з 17 квітня 2006 року по 06 квітня 2017 року, що значно перевищує загальну позовну давність тривалістю у три роки, встановлену статтею 257 ЦК України.
Така обставина, на переконання суду, свідчить про очевидну спірність суми стягнутої заборгованості, а тому виконавчий напис підлягає скасуванню.
Крім того, суд враховує, що відповідач направив досудову вимогу про усунення порушень за кредитним договором за адресою: АДРЕСА_1 , разом з тим відповідно до паспортних даних позивача, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , таким чином не могла отримати досудову вимоги та повністю чи частково виконати зобов'язання за кредитним договором.
Позивач вказує, що у направленій їй досудовій вимозі та у заяві на вчинення виконавчого напису відповідач зазначив суму заборгованості в розмірі 58 247, 39 грн, в той же час у виконавчому напису зазначена зовсім інша сума, а саме 57 747, 39 грн, що свідчить про спірність сум.
Щодо розподілу судових витрат
За приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що орієнтовна сума судових витрат становить 3 768, 40 грн, при цьому документального підтвердження витрат, пов'язаних із розглядом справи, у зазначеному розмірі не надала, до закінчення судових дебатів у справі не зробила заяву про намір подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява оплачена судовим збором у сумі 768, 40 грн.
Вирішивши питання про розподіл судових витрат на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору у розмірі 768, 40 грн.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (01003, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6/9), про визнання виконавчого напису таким, що підлягає виконанню задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 04 травня 2018 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 3944.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768, 40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С. В. Вовк