Справа № 758/4061/18
Категорія 1
15 липня 2019 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Гальчинській А.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Демчука Р.В.,
відповідача ОСОБА_2 ,
третьої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права власності особи на частку в нерухомому майні, що належить на праві спільної часткової власності, та визнання права власності, -
Позивачка в квітні 2018 року звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила припинити право власності відповідача на 1/5 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на цю 1/5 частку у спільній власності на дану квартиру в зв'язку зі сплатою її вартості через депозит суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.05.1998 року, в результаті приватизації позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_6 стали співвласниками (по 1/5 ідеальної частки за кожним) двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що на даний час в квартирі зареєстровані та проживають позивач та треті особи. Крім того, зазначає, що свої частки у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договорами дарування передали позивачу, а тому вона є власником 4/5 ідеальних частин вищевказаної квартир. Вказує, що відповідачу на праві спільної часткової власності належить 1/5 ідеальна частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яку він отримав 03.12.2014 р. в результаті заповіту , за яким свою 1/5 частку , після смерті заповіла йому ОСОБА_6 , яка набула її під час приватизації квартири. Відповідач з моменту приватизації, тобто з 1998 року не проживав та не проживає у вищевказаній квартирі, витрат на утримання належної йому частки та комунальні платежі не сплачує, не виявляє бажання вселитися та жити в ній.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 10.04.2018 року з призначеннмя судового розгляду в порядку загального позовного провадження (суддя Войтенко Т.В.).
На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 10.07.2018 року матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.
В липні 2018 р. відповідачем був поданий відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що з 1993 року у вищевказаній квартирі проживали його батьки, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Вказує, що з 1993 року і по 2005 року позивачка проживала зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_2 . Дана квартира була надана йому Подільською районною радою, як тимчасове житло для військовослужбовця, що перебуває на обліку в квартирній черзі та використовувалась сім'єю позивача для свого проживання. У 1998 році його батьки приватизували квартиру АДРЕСА_1 , оскільки члени сім'ї позивача в цьому житлі на той час мали прописку , то вони також прийняли участь у приватизації цього житло. У 2005 році сім'я позивачки отримала у власність квартиру трикімнатну квартиру , за адресою: АДРЕСА_3 . На підстав чого, відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
В листопаді 2018 р. третьою особою-1 ОСОБА_3 подані заперечення на відзив позивача, в яких третя особа підтримав позов позивача та заперечив проти позиції відповідача з підстав, наведених в позові.
В листопаді 2018 р. третьою особою-2 ОСОБА_4 подані заперечення на відзив позивача, в яких третя особа підтримав позовні вимоги позивача та заперечив проти позиції відповідача з підстав, наведених в позові.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов з підстав, викладених в ньому, просили задовольнити та надали пояснення, аналогічні викладеним в позові. Позивач додала, що на теперішній час у дані квартирі живе вона та третя особа ОСОБА_4 , який є її дідусем, відносини між ними дуже добрі і вона все йому робить та допомагає. Зазначила, що дідусь як жив в цій квартирі, так і буде жити в ній після розгляду справи по суті, він займає окрему кімнату, при цьому відповідач, як син, міг би забрати його до себе. Пояснила, що сумісне проживання з відповідачем неможливе, оскільки в нього є своє окреме житло.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, наведених в запереченні. Додав, що у вищевказаній квартирі він не живе вже 5 років, проживання з позивачем вважає неможливим, вважає, що після задоволення позову його батько ОСОБА_4 може опинитись на вулиці.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позов з підстав, викладених в ньому, просив задовольнити.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, в свої запереченнях на відзив відповідача просив розглядати справу за його відсутності та задовольнити позов в повному обсязі.
Суд, встановивши обставини спарви та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18.05.1998 року, виданого Відділом приватизації житла Подільської райдержадміністрації, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних долях.
24.01.2018 року між позивачем ОСОБА_1 і третьою особою ОСОБА_4 , було укладено договір дарування, відповідно до п. 1.1. умов якого третя особа (дарувальник) передала безоплатно у власність, а позивач (обдарована) прийняла у власність 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернявською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 56.
23.03.2018 року між позивачем ОСОБА_1 і третьою особою ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , було укладено договір дарування, відповідно до п. 1.1. умов якого Дарувальники передали безоплатно у власність, а позивач (обдарована) прийняла у власність 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернявською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 481.
Тим самим, на час розгляду справи позивач є власником 4/5 частин вищевказаної квартири, відповідач - 1/5. Право власності сторін зареєстровано у встановленому законом порядку.
Як вбачається з правовстановлюючих документів на квартиру, вона складається з 2 кімнат, загальна площа квартири - 37,6 кв.м, житлова - 25,6 кв.м.
Згідно Звіту про оцінку майна № 180123-01, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Коворкінг Центр (Нерухомості)» - Петрученко О.В., проведеного 23.01.2018 року, на проведення оцінки 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі проведеного детального вивчення матеріалів і розрахунків, встановлено, що ринкова вартість вищевказаної частки квартири становить 144 450,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до приписів ч.1ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.
Відповідно ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.
Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Положеннями частини першої ст.346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Один з таких випадків наведено в ст.365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 сформулював правову позицію від 15.05.2013 року, згідно з якою для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Під час розгляду справи № 6-68цс14, Верховний Суд України також сформулював правову позицію від 02.07.2014 року, якою роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Зі змісту практики Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч.1 ст.365 ЦК України, яка обов'язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.
Оцінюючи подані докази та встановлені судом обставини, є всі підстави вважати, що в даних правовідносинах встановленими і доведеними є всі умови, передбачені ч.1 ст.365 ЦК України.
Відповідно ч.1 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно абз. 3 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 , на виконання вимог ч.2 ст. 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок Подільського районного суду м. Києва кошти у сумі 144 450,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1183145998.1 від 13.11.2018 року, відповідно до попередньо проведеної оцінки вартості майна.
Документів на підтвердження іншої вартості 1/5 частини вищевказаної квартири відповідачем не поданому, а тому суд виходить із доказів, наданих стороною позивача.
Згідно наданих документів, частка загальної площі, що припадає на частину права власності відповідача, становить 7,34 кв.м (37,6 : 5), житлової - 5,12 кв.м (25,6 : 5).
Ухвалюючи рішення про припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на 1/5 частки у майні, що належить йому на праві приватної спільної часткової власності, зі стягненням на його користь відповідної грошової компенсації, суд виходив із того, що частка у майні не може бути виділені в натурі, квартира є неподільною. При цьому, грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 365 ЦК України, згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно, до того ж таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачу ОСОБА_2 , оскільки на його користь буде стягнута відповідна грошова компенсація.
Таким чином, судом встановлено, що частка відповідача у спільній квартирі є незначною, є неподільною річчю та не може використовуватись сторонами спільно, істотного порушення прав відповідача у разі припинення права власності на його частку не вбачається.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З огляду на те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, а таке припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам сім'ї, вартість частки внесені позивачем на депозитний рахунок суду, то суд вбачає наявність обставин, визначених п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, передбаченої п. 4 ч. 1 вказаної статті, а тому позов підлягає задоволенню із визнанням за позивачем права власності на компенсовану частку
На підставі наведеного, ст.ст.15, 16, 328, 365 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13, 76-80, 81, 82, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права власності особи на частку в нерухомому майні, що належить на праві спільної часткової власності, та визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.
Припинити право власності ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на 1/5 частку у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом грошової компенсації.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості припиненої 1/5 частки у праві власності в розмірі 144 450,0 грн. (сто сорок чотири тисячі чотириста п'ятдесят грн. 00 коп.) за рахунок коштів, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м.Києві № 37318005112089 в Державній казначейській службі України в м.Києві відповідно до квитанції № 0.01183145998.1 від 13.11.2018 р. через відділення № 61 філії «Розрахунковий центр» КБ «Приватбанк».
Визнати за ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) право власності на 1/5 частину квартириу АДРЕСА_1 (загальна площа квартири - 37,6 кв.м, житлова площа квартири - 25,6 кв.м).
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова