вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" серпня 2019 р. м. Київ
Справа № 911/1493/19
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Софія” Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про стягнення 58 217,81грн, без виклику представників сторін,
встановив:
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - НАК “Нафтогаз України”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства “Софія” Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (далі - КП “Софія”) про стягнення 58 217,81грн, у т.ч.: 47 312,28грн пені, яка нарахована за період з 17.02.2015 по 24.12.2015, 2540,93грн - 3% річних за період з 17.02.2015 по 24.12.2015, 8364,60грн втрат від інфляції за період з 01.03.2015 по 30.06.2015.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №2040/15-БО-17 від 25.11.2014 в частині оплати природного газу, переданого у 2015 році, у встановлений договором строк (а.с.3-11)
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2019 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд даної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України (а.с.1-2).
Копія ухвали про відкриття провадження у даній справі отримана позивачем 24.06.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269408395 (а.с.77), а відповідачем - 18.07.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269408603 (а.с.78).
У строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідачем 31.07.2019 подано відзив на позов (а.с.79-82), у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити (а.с.79-82).
Відповідач відхиляє заявлені вимоги, посилаючись на те, що основний борг за поставлений природний газ відповідно до умов договору №2040/15-БО-17 від 25.11.2014, погашено до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, у зв'язку з чим нараховані пеня, втрати від інфляції та 3% річних підлягали списанню.
У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Позивач відповіді на відзив у строк, встановлений ухвалою суду від 19.06.2019, не подав, з клопотанням про продовження строку, встановленого для подання відповіді на відзив, до закінчення відповідного строкк та до прийняття рішення у цій справі не звертався.
Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.
25.11.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», назва його змінена на НАК «Нафтогаз України» (підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 19.06.2019, а.с.64-73) та КП “Софія” укладено договір №2040/15-БО-17 купівлі-продажу природного газу (а.с.15-20, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу (покупцеві) у 2015 році природний газ, а покупець - зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
В силу п. 2.1 договору продавець передає з 01.01.2015 по 31.12.20145 газ у обсязі до 180,000 тис.куб.м.
Як визначено п. 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється уповноваженим державною владою України органом; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання цього договору, відповідно до його п. 5.2, становить - 6682,44грн з ПДВ.
Пунктом 5.3 такого договору визначено, що у разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.
Відповідно до п. 5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Як визначено п. 6.1 договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Додатковими угодами сторони неодноразово змінювали умови договору щодо ціни природного газу за 1000 куб.м (а.с.21-31).
На виконання п. 2.1 договору, позивач поставив у 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 117 819,70грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучена до матеріалів справи (а.с.34-40).
Як встановлено судом, станом на 13.06.2019 (момент передачі позовної заяви відділенню зв'язку для направлення до суду, а.с.62) відповідач повністю розрахувався за переданий природний газ, а саме такий газ остаточно оплачений відповідачем 29.12.2015, що підтверджує позивач у позові та розрахунку до нього, а відповідач, на підтвердження відповідної обставини, додає копії платіжних доручень (а.с.89-104).
Проте, як зазначає позивач, відповідач свої обов'язки за договором в частині оплати переданого природного газу у встановлений договором строк виконував не завжди, допускаючи порушення строку виконання зобов'язань.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення взятих на себе зобов'язань.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п.6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Договором визначено, що у разі невиконання покупцем п.6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.2 договору).
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних, втрат від інфляції, суд зазначає, що такі нарахування виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до чинного законодавства, проте, заявлені вимоги не можуть бути задоволені з огляду на наступне.
03.11.2016 прийнятий Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, який набрав чинності 30.11.2016.
Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Так, як вбачається з ліцензій (а.с.83-85) відповідач є ліцензованою організацією з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.
При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст.1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Питання щодо включення або не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не має значення для розгляду даної справи, оскільки борг за поставлений природний газ за вищевказаним договором погашено до набрання таким законом чинності.
Згідно ч.3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як визначено умовами укладеного договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Судом встановлено, що відповідач у даній справі станом на 30.11.2016 (дата набрання чинності вищевказаним Законом) не має перед позивачем заборгованості за природний газ, що вбачається з долучених до матеріалів справи документів, та підтверджується позовною заявою, у якій позивач посилається на такий факт.
Таким чином, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, 3% річних, згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
При цьому, слід зазначити, що із змісту ст. ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч.3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідні висновки щодо застосування ч.3 ст.7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 №904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 13.02.2018 №911/1719/13, 14.02.2018 №908/3211/16, 22.02.18 №922/4355/14, 28.02.2018 №911/3914/14, 11.04.2018 №15/5005/153/2012, 26.02.2019 №904/2960/18, 04.04.2019 №906/576/18, 04.04.2019 №905/1526/18, 16.05.2019 №922/2685/18, 10.06.2019 №904/4592/18.
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.
В силу ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, судовий збір підлягає покладенню на позивача у повному обсязі і витрати на його сплату не підлягають відшкодуванню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) до Комунального підприємства “Софія” Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., Києво - Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 53 - Б; ідентифікаційний код 32611763) про стягнення 58 217,81грн відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова