ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.08.2019 м. Київ Справа № 910/5831/19
За позовом: ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВТОМОБІЛІСТ" ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 13062";
до: КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ;
про: визнання недійсним, скасування рішення та заборону вчиняти дії.
Суддя Балац С.В.
Секретар судового засідання Нарожна М.С.
Представники:
позивача: Таран О.М . ;
відповідача: Клімович О.О.
ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО "АВТОМОБІЛІСТ" ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 13062" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (далі - відповідач) про визнання недійсним, скасування рішення та заборону вчиняти дії.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю оспорюваного рішення нормам Конституції України та Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки вказаний закон не закріплював обов'язку передати майно у комунальну власність.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5831/19 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 10.06.2019.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням того, що оспорюваним рішенням не передбачено жодної норми щодо примусового відчуження Гуртожитку, а висловлено лише згоду на прийняття Гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а прийняття оспорюваного рішення є обов'язком відповідача відповідно до норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
До господарського суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
В підготовчому засіданні 10.06.2019 су на місці, зокрема, ухвалив: відкласти підготовче засідання на 01.07.2019.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про: порушення відповідачем права власності позивача щодо розпорядження майном останнього на власний розсуд; відсутність у відповідача повноважень на прийняття оспорюваного рішення; порушення норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
В підготовчому засіданні 01.07.2019 суд на місці, зокрема, ухвалив:
- відмовити у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог;
- оголосити перерву у підготовчому засіданні до 22.07.2019.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав про наявність повноважень на прийняття оспорюваного рішення та відсутність порушеного права позивача при його прийнятті.
В підготовчому засіданні 22.07.2019 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.08.2019.
В судовому засіданні 12.08.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи уповноважених представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
Рішенням відповідача від 06.12.2018 № 259/6310 "Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств" (далі - оспорюване рішення), зокрема, вирішено:
1. Надати згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були відчужені, згідно з додатком до цього рішення.
Київська міська рада зобов'язується використовувати зазначене майно за цільовим призначенням.
2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) в десятиденний строк із дня прийняття цього рішення направити звернення до власників гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, щодо надання їхньої згоди на передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі.
3. Доручити виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):
- в разі отримання відмови або ненадання власниками гуртожитків відповіді у місячний строк з дати отримання звернення, що було направлено згідно з пунктом 2 цього рішення, у тридцятиденний строк з дати настання вказаних подій звернутися до суду з позовом про передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі;
- в разі задоволення позову про передачу гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі, здійснити організаційно-правові заходи щодо виконання рішення суду та прийняття такого майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Додатком до оспорюваного рішення, зокрема, визначено гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 75/79 (включений до статутного капіталу ДП "Автомобіліст" ВАТ "КАТП 13062").
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Згідно з приписами ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Позивач вказує, що останній є власником гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 75/79 (далі - Гуртожиток), а безоплатне його відчуження порушує права позивача, передбачені ст. 41 Конституції України та завдає значної майнової шкоди.
Приймаючи до уваги положення ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідач не має повноважень приймати оспорюване рішення, оскільки норми закону не наділяють відповідача такими повноваженнями.
Реалізація повноважень відповідача щодо порядку та строків передачі гуртожитків у власність територіальних громад та згоди власника, тобто, сам механізм реалізації законних повноважень відповідача повинен бути закріплений виключно у загальнодержавній цільовій програмі передачі гуртожитків у власність територіальних громад, яка повинна бути затверджена окремим законом, який станом на момент прийняття оспорюваного рішення відсутній.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (далі - Закон) встановлено, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Положеннями пункту 4 частини 1 статті 5 Закону визначено, що передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.
Так, оспорюваним рішенням висловлено згоду відповідача, як органу місцевого самоврядування щодо безоплатного прийняття Гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
При цьому, оспорюваним рішенням не передбачено жодної норми щодо примусового відчуження Гуртожитку, а висловлено лише згоду на прийняття Гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Повноваження органів місцевого самоврядування на прийняття гуртожитків у власність до відповідної територіальної громади визначені, зокрема, пунктом 1 частини 3 статті 14 Закону, що свідчить про правомірність прийняття відповідачем оспорюваного рішення.
Частина 3 статті 14 Закону передбачає також інші способи передачі, зокрема, на частково-компенсаційній основі або на компенсаційній основі.
Підпунктом 4 пункту 6 розділу VІІ прикінцевих положень Закону визначено обов'язок органів місцевого самоврядування протягом дев'яти місяців з дня набрання чинності Законом розпочати процес прийняття у власність територіальних громад гуртожитків, відповідно до Закону, що виключає бездіяльність відповідача у вигляді неприйняття рішень про прийняття гуртожитків у комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Приймаючи до уваги те, що відповідно до статті 3 Закону, всі гуртожитки на які поширюється дія цього Закону підлягають передачі у власність територіальної громади, вказана норма є імперативною, тому відповідач набув обов'язку на прийняття рішення про передачу Гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону визначено, що передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону.
Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання; безпідставній односторонній відмові від договору.
Проте, оспорюване рішення прийняте відповідачем на виконання вимог підпункту 4 пункту 6 розділу VІІ прикінцевих положень Закону, в якому висловлено лише згоду на прийняття Гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а не прийнято рішення про примусове відчуження Гуртожитку та позбавлення позивача права власності, що свідчить про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача.
Крім того, приписи Закону не містять положень, які б дозволяли органам місцевого самоврядування на власний розсуд вирішувати приймати гуртожиток чи ні. Водночас, у разі відсутності рішення про прийняття гуртожитку - таке рішення замість органів місцевого самоврядування приймає суд.
Позовна вимога про заборону відповідачу вчиняти дії щодо безоплатного вилучення у позивача Гуртожитку є превентивною, тобто такою, що забороняє відповідачу вчиняти дії у майбутньому, що, водночас позбавить відповідача можливості виконати вимоги підпункту 4 пункту 6 розділу VІІ прикінцевих положень Закону.
Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Приймаючи до уваги відсутність порушеного права позивача при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.
Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки як встановлено вище, позивачем не доведено, а судом не встановлено жодного порушення прав позивача при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення, а також неправомірності його прийняття відповідачем.
Заперечення відповідача, викладені в поданих до суду заявах судом відхилені з огляду на відсутність порушеного права позивача при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення.
Решта доводів та заперечень сторін спору судом не беруться до уваги, оскільки не стосуються предмету спору.
Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 27 серпня 2019 року
Суддя С.В. Балац