Справа № 362/4472/19
Провадження № 1-кп/362/405/19
21 серпня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4
потерпілої- ОСОБА_5
захисника потерпілої - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Василькові кримінальне провадження за №12019110000000260 від 29.04.2019 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Василькова Київської області, громадянина України, українця, який офіційно не працює, зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше не судимий, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
13.08.2019 року кримінальне провадження №12019110000000260 від 29.04.2019 року, справа №362/4472/19, за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушень, передбаченого ч.2 ст.286, за результатами повторного автоматизованого розподілу, передано на розгляд судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23.08.2019 року.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, пославшись на наявність ризиків передбачених п. 1, 3, 4, ч. 1 ст.177 КПК України, які ще не відпали.
Від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він не може бути присутнім в судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_4 , просив суд проводити розгляд справи без участі його захисника, в задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою просив відмовити та просив обрати відносно нього більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки він не переховувався від суду .
Потерпіла та її захисник просила також задовольнити клопотання прокурора, про обрання запіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого, потерпілої її захисника, дослідивши клопотання , перевіривши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року по справі №1-28/2017 №1-р/2017 положення третього речення частини третьоїстатті 315 Кодексу в частині, що передбачає поширення продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту чи тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без клопотань учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, та без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, за яких такі запобіжні заходи були обрані на стадії досудового розслідування, суперечить вимогам частин першої,другої статті 29 Конституції України, а тому визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.
Конституційний Суд України зазначає, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Проте зміст положення третього речення частини третьої статті 315 КПК України дозволяє поширити дію постановленої на стадії досудового розслідування ухвали слідчого судді щодо обраних запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою на стадію судового провадження у суді першої інстанції у тому випадку, коли обвинувальний акт передається до суду без клопотання прокурора щодо продовження дії цих запобіжних заходів у зв'язку із закінченням досудового розслідування, тобто закінченням однієї стадії кримінального провадження та початком іншої стадії - стадії судового провадження.
Крім того, у положеннях частин першої, другої статті 42 КПК України розмежовано поняття"підозрюваний","обвинувачений (підсудний)" у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 177 Кодексу передбачено можливість застосування запобіжних заходів як до підозрюваного, так і до обвинуваченого, а частиною другою цієї статті визначено підстави застосування таких заходів слідчим суддею, судом. Наслідками направлення в порядку, передбаченому статтею 291 КПК України, та надходження до суду обвинувального акта є набуття особою, щодо якої складено такий обвинувальний акт, нового процесуального статусу - обвинуваченого (підсудного), а також початок нової процесуальної стадії кримінального провадження - стадії судового провадження у суді першої інстанції.
Таким чином, зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. Отже, у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.
У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
Європейським судом 15.12.2016 року прийнято рішення "Ігнатов проти України" (заява N 40583/15), де констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, Європейський суд зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу "суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі "законності"; впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків". Отже, визнаючи порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п. 1 ст. 5 Конвенції.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Суддя, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України; його вік та стан здоров'я; міцність соціальних зв'язків у місці його проживання, має постійне місце проживання, компрометуючих матеріалів на ОСОБА_4 прокурор на даній стадії не володіє.
Прокурором, не підтверджено можливість ОСОБА_4 незаконно впливати на потерпілих, таким чином відсутні підстави вважати, що відносно ОСОБА_4 дієвим буде лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому суд приходить до обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" Згідно ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, має сталі соціальні зв'язки, підстав для обрання відносно нього виняткового запобіжного заходу, суд вважає, відмовити в задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід, а саме домашній арешт з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
У відповідності до ч. 3 ст. 202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий: негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово; 2) негайно звільняється з-під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.
На підставі викладеного та керуючись статтею 29 Конституції України, статтями 8, 176-179, 181, 183, 194, 202, 315, 372, 392 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про обрання ОСОБА_4 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою - відмовити.
Змінити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Василькова Київської області, громадянина України, українця, який офіційно не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 днів, а саме до 19 жовтня 2019 року включно.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,обов'язок:
-не залишати житло за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово.
-з'являтися на виклики слідчого, прокурора, слідчого судді або суду у встановлений ними час;
-утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
В разі невиконання вищевказаних зобов'язань може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Направити копію ухвали про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для виконання та контролю Васильківському відділу поліції ГУ Національної поліції в Київської області.
Строк дії ухвали складає два місяці з дня її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1