Постанова
21 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 161/7425/16-к
Провадження № 51-2075 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому засіданні з перегляду судового рішення в апеляційному порядку - прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016030010002143, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , громадянина України,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луцьк, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючий, раніше судимого вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 лютого 2016 року за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 180 год.,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
Визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 2 (два) місяці.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 лютого 2016 року, з розрахунку один день позбавлення волі відповідає восьми годинам громадських робіт, та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 2 (два) місяці 10 (десять) днів.
Строк відбуття покарання зазначено обрахувати з 19 травня 2016 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення в межах даного кримінального провадження, а саме з 19 травня 2016 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судових-товарознавчих експертиз на загальну суму 1 583 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят три) гривні 28 копійок.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 15 травня 2016 року близько 22.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у парку ім. Лесі Українки на вул. Глушець у м. Луцьку, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав у ОСОБА_8 майно, чим завдав останньому матеріальних збитків на загальну суму 17 869 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень 71 копійка.
21 квітня 2016 року близько 22.00 год., перебуваючи неподалік продуктового магазину «Хрещатик», що знаходиться на вул. Тарасовій у с. Милуші Луцького району умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно викрав у ОСОБА_9 майно, чим спричинив їй матеріальну шкоду на загальну суму 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три) гривні 77 копійок.
13 травня 2016 року, близько 13.00 год., перебуваючи на території домогосподарства, що знаходиться на АДРЕСА_2 , діючи умисно з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_10 , чим спричинив матеріальну шкоду на загальну суму 5 833 (п'ять тисяч вісімсот тридцять три) гривні.
ОСОБА_7 органами досудового розслідування також обвинувачувався в тому, що він 15 березня 2016 року, близько 14.30 год., знаходячись поблизу кафе «Верес», що в м. Луцьку на вул. Замкова площа, 1, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно відкрито викрав майно потерпілого ОСОБА_11 , зокрема, дорожню сумку, вартість якої становить 150 грн, в якій знаходились речі, які матеріальної цінності для потерпілого не становлять (продукти харчування), а також металошукач моделі «ФМ-1», вартістю 1500 грн, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1 650 (одна тисяча шістсот п'ятдесят) гривень. Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, тобто за ч. 2 ст. 186 КК. Судом ухвалено рішення про виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 березня 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на її думку, призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 , просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор зазначає, що постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 червня 2018 року у даному провадженні було скасовано ухвалу апеляційного суду від 3 травня 2016 року, якою вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін та призначено новий апеляційний розгляд, під час якого суду необхідно було усунути недоліки, зазначені у постанові. За результатами нового апеляційного розгляду вказані недоліки усунуті не були, чим суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК.
Касаційна скарга мотивована також тим, що суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 404 КПК, безпідставно відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про дослідження доказів, а саме про допит ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Необхідність їх дослідження обґрунтовано тим, що під час розгляду Луцьким міськрайонним судом кримінального провадження відносно ОСОБА_7 суд не взяв до уваги докази, які могли б істотно вплинути на його висновки, не дав належної оцінки показанням потерпілого та свідків, формально та поверхнево перевірив версію обвинувачення про вчинення ОСОБА_7 відкритого викрадення чужого майна (грабежу) ОСОБА_11 , що в силу положень ст. 22, ст. 23, ст. 94 КПК є істотним порушенням вимог КПК.
На думку прокурора, суд апеляційної інстанції не виконав обов'язкові вказівки, викладені у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 червня 2018 року, порушивши вимоги ч. 2 ст. 439 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 , яка взяла участь у судовому засіданні, підтримала касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 червня 2018 року у даному кримінальному провадженні було скасовано ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 травня 2017 року, якою зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно було усунути недоліки, наведені у постанові.
Судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали за результатами нового апеляційного розгляду не виконано вказівки, зазначені у постанові Верховного Суду, чим допущено порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК, згідно яких вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За визначенням ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 22 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу) ОСОБА_11 , у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
Колегія Верховного Суду не погоджується з такими висновками апеляційного суду з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
З огляду на вимоги закону обов'язковості виконання вказівок постанови Верховного Суду від 21 червня 2018 року суд апеляційної інстанції мав проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими доказами всі доводи апеляційної скарги, і надати на кожен із них вичерпну відповідь, із посиланням на відповідну норму права.
За змістом положень ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зазначених вимог та засад змагальності кримінального процесу судом апеляційної інстанції не дотримано, що в силу положень ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено колегією суддів, суд першої інстанції надав перевагу показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_14 , відкинувши показання потерпілого ОСОБА_11 про обставини вчиненого відносно нього злочину. Показання свідка ОСОБА_14 , які суд першої інстанції взяв до уваги, містять суперечності, не узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також суперечать показанням самого обвинуваченого ОСОБА_7 . Ці обставини не взяті до уваги судом, незважаючи на позицію колегії суддів Верховного Суду, висловлену у постанові від 21 червня 2018 року. Суд апеляційної інстанції надав перевагу показанням ОСОБА_7 щодо заперечення своєї причетності до грабежу над показаннями потерпілого ОСОБА_11 . Дані показання в суді підтвердив безпосередньо допитаний ОСОБА_14 .
У судовому засіданні колегії суддів Верховного Суду прокурором надано для огляду копію вироку Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2017 року щодо ОСОБА_14 , якого засуджено за відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно. Колегія суддів вважає, що зазначений вирок має бути оцінений у сукупності з іншими доказами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор заявляв клопотання про допит потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , проте суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання без належного мотивування свого рішення.
Як з'ясовано колегією суддів із аудіозапису ходу судового засідання в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції не ухвалив окремого судового рішення і не зазначив про це в ухвалі по суті, порушивши вимоги ст. 7, ст. 95, ч. 3 ст. 404 КПК.
При відмові у повторному дослідженні доказів прийняте рішення апеляційного суду має бути зрозумілим й очевидним для учасника судового провадження, який таке клопотання заявив, що кореспондується з правовою позицією колегії суддів Касаційного кримінального суду, викладеною в справі № 263/10503/16-к від 21 лютого 2019 року.
Як убачається з аудіозапису ходу судового засідання в суді апеляційної інстанції, сторона захисту не заперечувала проти повторного допиту потерпілого та свідків.
Суд апеляційної інстанції за відсутності будь-яких мотивів безпідставно відмовив стороні обвинувачення у задоволенні зазначеного клопотання, допустивши тим самим порушення передбачених ст. 22, 23, 94 КПК принципів змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, що на підставі ст. ст. 94, 412, 438 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до положень ст. ст. 22, 23, 94 КПК суд досліджує докази безпосередньо, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності сторін, які мають рівні права та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до ст. 370 цього кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню. Зазначений висновок кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 1 лютого 2018 року в справі № 522/18427/14.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, навів формальні узагальнені підстави їх спростування, при цьому належних, обґрунтованих мотивів, з посиланням на відповідні положення закону та матеріали кримінального провадження ухвала апеляційного суду фактично не містить.
За таких обставин висновки апеляційного суду щодо законності вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому засіданні з перегляду судового рішення в апеляційному порядку - прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , задовольнити.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 березня 2019 року відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3