Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 199/3952/13-ц
провадження № 61-20313св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Руденко В. В. від 30 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І., від 28 березня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 05 квітня 2006 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 20 400 доларів США зі сплатою
1,09% на місяць, строком повернення до 05 квітня 2021 року. Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, внаслідок якого у нього перед банком станом на 16 вересня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 13 497,25 доларів США, позивач просив стягнути цю заборгованість із відповідача.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним зазначений кредитним договір та договір іпотеки, укладений 05 квітня 2006 року між банком, ним та ОСОБА_1 на забезпечення основного зобов'язання, за яким в іпотеку банку було передано квартиру
АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору банком у порушення пунктів 1.3, 3.3, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надано інформації про: тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту. Вказував, що визначити з будь-якого пункту договору кредиту суму процентів, що підлягає сплаті кожного місяця, а також суму процентів, яку потрібно буде сплатити за весь час дії договору також неможливо.
Посилаючись на те, що умови кредитного договору від 05 листопада
2006 року є несправедливими, наслідком його укладення є дисбаланс договірних прав та обов'язків, просив визнати недійсним кредитний та іпотечний договори.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 497,25 доларів США, що еквівалентно 296 804,53 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь кредитора у повному обсязі. Разом з тим, не підлягають до задоволення зустрічні позовні вимоги, оскільки позичальник був ознайомлений з умовами договору, не заперечував проти них, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердив, що він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 30 травня 2016 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 381,72 доларів США, що еквівалентно 294 264, 02 грн, та 2 540,50 грн пені.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог банку, з огляду на невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, однак вважав, що суд помилково стягнув пеню у доларах США, а тому вирішив в цій частині рішення змінити, стягнувши її у національній валюті - гривні. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитний договір відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку та задоволення його зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав належних доказів на підтвердження надання кредиту. На момент укладення договору у кредитора була відсутня дозвільна документація на здійснення операцій з іноземною валютою. Вказував, що він повністю погасив кредитну заборгованість, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність заборгованості за кредитним договором. Крім того, цей договір не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу
У листопаді 2017 року від ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшли заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 20 400 доларів США зі сплатою 1,09% на місяць на суму залишку заборгованості, строком повернення до 05 квітня 2021 року.
Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця у період з 21 по 28 число кожного місяця у сумі 261,63 доларів США.
Цього ж дня на забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, між банком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останнім квартира АДРЕСА_1 .
У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 16 вересня 2015 року у позичальника перед банком утворилась заборгованість у розмірі 13 497,25 доларів США, що еквівалентно
296 804,53 грн, та складається що складається із: 12 436,42 доларів США - тіло кредиту; 945,30 доларів США - проценти за користування кредитом; 115,53 доларів США - пеня.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором від 05 квітня 2006 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 16 вересня 2015 року складала
13 381,72 доларів США, що еквівалентно 294 264, 02 грн, та 2 540,50 грн пені, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначеної заборгованості.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Банк надав докази на підтвердження виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, зокрема виписку з особового рахунку клієнта банку, копію анкети-заяви про надання кредиту, ордер-розпорядження про надання кредиту (а. с. 41, 189-191 т. 1), однак відповідач не довів повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність надання банком кредитних коштів є необґрунтованими. Крім того, з розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку клієнта банку вбачається, що ОСОБА_1 здійснював погашення кредитної заборгованості
(а. с. 3-8, 42, 43 т. 1), що свідчить про визнання ним боргу за кредитним договором і обов'язків, які виникли з цього договору, презумпція правомірності якого не спростована.
Доводи касаційної скарги про те, що він повністю погасив наявну перед банком заборгованість є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів на їх підтвердження матеріали справи не містять. При цьому із наданого банком розрахунку заборгованості, який не спростовано відповідачем, вбачається, що відповідач здійснював погашення заборгованості у меншому, ніж передбачено кредитним договором, розмірі.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За змістом Правил, вони зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що сторонами кредитного договору в момент його укладення виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину,дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору.
Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов. При цьому, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, позивач не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення кредитного договору відповідно до частини шостої
статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не просив змінити або роз'яснити окремі положення оспорюваного правочину.
Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов'язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 09 липня 2018 року було зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для їх скасування, то виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 28 березня 2017 року - без змін.
Поновити виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара