Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 296/3730/17
провадження № 61-2477 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 100% статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «Рушничок» (далі - ТОВ «Рушничок», товариство).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 липня 2010 року ОСОБА_3 відчужив їй 100 % статутного фонду ТОВ «Рушничок» згідно з договором купівлі-продажу корпоративних прав, який у подальшому був викрадений невідомими особами. Відповідачка ОСОБА_2 не визнає її право власності на вищевказані корпоративні права, звертається із позовами до суду про визнання недійсними рішень зборів товариства. Зважаючи на правомірність набуття нею таких прав, просила визнати право власності на них в судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за нею право власності на 100 % статутного фонду товариства. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено неправомірності набуття позивачем права власності на 100 % статутного фонду ТОВ «Рушничок», незаконність набуття цього права власності не встановлена судом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Рушничок», треті особи на стороні відповідача: державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради, ОСОБА_1 , ПП «Оксамит», зокрема скасовано рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом № 20 від 21 липня 2010 року в частинах прийому ОСОБА_1 до складу товариства, передачі ОСОБА_1 . 100% статутного фонду товариства; затвердження статуту Товариства в редакції від 21 липня 2010 року. Крім того, ОСОБА_4 , яка звернулася з апеляційною скаргою, та інші особи на час звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду були засновниками (учасниками) товариства. Суд першої інстанції не перевірив факт належності 100% статутного фонду ОСОБА_3 на момент укладення договору купівлі-продажу, не встановив дійсних учасників спору та вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_4 як засновника (учасника) товариства, яку не було залучено до участі у справі, що є обов'язковою підставою для скасування ухваленого судом рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, в якій просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 травня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №296/3730/17 з Корольовського районного суду м. Житомира.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 100% статутного капіталу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційних скарг
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час ухвалення рішення не врахував постанову Верховного Суду в справі №906/976/17, в якій зазначено, що право на частку в статутному капіталі ТОВ «Рушничок» у ОСОБА_4 не підтверджено, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що суд першої інстанції ухвалив рішення, позбавивши ОСОБА_4 частки у статутному фонді товариства і участі в ньому.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення та вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо порушення ухваленим рішенням суду першої інстанції її права, як учасника товариства та інших його учасників.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що 14 липня 2010 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_1 . 100 % статутного фонду ТОВ «Рушничок».
Оригінал цього договору втрачений, оскільки був викрадений з автомобіля батька позивачки.
Суди також установили, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав товариства від 14 липня 2010 недійсним.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції установив наявність спору між ОСОБА_4 і іншими учасниками ТОВ «Рушничок» із цим товариством щодо належності ОСОБА_3 . 100 % корпоративних прав участі у товаристві, які й були відчужені позивачці.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України у редакції після 15 грудня 2017 року).
Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно зі статтею 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасники мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 11 цього Закону учасники товариства зобов'язані: а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.
У статті 50 Закону № 1576-XII вказано, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Відповідно до статті 51 вказаного Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Статтею 53 Закону № 1576-XII передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
У поданому позові ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 100% статутного капіталу ТОВ «Рушничок».
Позов про визнання права власності пов'язаний з укладеним 14 липня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу 100 % статутного фонду ТОВ «Рушничок».
Тобто цей договір стосується набуття корпоративних прав позивачкою, про що прямо вказано в договорі (пункт 5).
З урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, тому спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року в справі № 203/2501/15-ц.
Таким чином, ні Корольовський районний суд м. Житомира, ні Житомирський апеляційний суд не є «судом, встановленим законом» для розгляду по суті зазначеного спору, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а господарської юрисдикції.
Тому, розглядаючи цей спір по суті, суди обох інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки розгляд цього питання передбачено в установленому господарським процесуальним законом порядку, суди неправомірно розглянули спір по суті у порядку цивільного судочинства, чим порушили предметну юрисдикцію спору.
За таких обставин, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 травня 2018 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі -закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити його право на судовий захист у порядку, встановленому господарським процесуальним законом.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа підлягає закриттю, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 402, 409 - 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 100% статутного фонду товариства - закрити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров