Справа № 752/13427/19
Провадження № 2-з/752/200/19
Іменем України
03.07.2019 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Шкірай М.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
Встановив
В провадження судді Голосіївського районного суду м. Києва надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Серпутько Тетяна Сергіївна про визнання договору дарування недійсним.
Одночасно з позовною заявою, позивач подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу вимог своєї заяви, вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006, №9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд акцентує увагу заявника на те, що саме на суд покладено обов'язок перевірки обґрунтованості накладення арешту на те чи інше майно задля недопущення порушення прав інших осіб і свавілля в цьому питанні.
Виходячи з наведеного вище, суддя вважає, що обрані позивачем види забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами.
Крім того, слід зазначити, що предметом спору між сторонами є визнання недійсним договору дарування частини квартири.
Разом з тим, у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягає примусовому виконанню, та не носить зобов'язального характеру.
За таких обставин, суд констатує відсутність необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням того, що за своїм змістом забезпечення позову, як заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі їх задоволення, не порушуючи при цьому збалансованості інтересів сторін.
Отже, звертаючись до суду з вказаною заявою про забезпечення позову, позивачем не надано доказів на підтвердження співмірності заявлених позовних вимог та вимоги про накладення арешту.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв'язку із цим заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, 260 ЦПК України, -
Постановив
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову -відмовити.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.
Суддя