27.08.19
22-ц/812/1342/19
Справа №484/4366/18
Провадження № 22ц/812/1342/19 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
21 серпня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю: представника позивачки - ОСОБА_1 , представника відповідачки - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Максютенко О.А. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту нікчемним,
У вересні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту нікчемним.
В обґрунтування позову, позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_5 , після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_4 .
Після звернення із заявою про прийняття спадщини до Першої Первомайської державної нотаріальної контори їй було повідомлено, що відповідно до інформації в Спадковому реєстрі існує заповіт, який складений 01 грудня 2016 року на ім'я ОСОБА_4 .
На її думку заповіт був укладений ОСОБА_5 з порушенням порядку його посвідчення та складання, оскільки ОСОБА_4 була для бабусі лише сусідкою та складання заповіту на її користь викликає сумніви щодо його законності.
З тексту оспорюваного заповіту вбачається, що заповіт було складено та посвідчено приватним нотаріусом Цихонею В.А. вдома у бабусі ОСОБА_5 в присутності двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та підписано іншою особою ОСОБА_8 , у зв'язку з хворобою заповідача.
Зазначає, що бабуся на момент посвідчення заповіту не мала вад та хвороби, які б не дозволили б їй особисто поставити свій підпис в заповіті. Крім того, заповіт не містить будь яких відомостей про хворобу бабусі яка стала причиною неспроможності заповідача власноручно поставити підпис, а також відомості про причини того, що нотаріус вчинив нотаріальну дію поза приміщенням, яке є його робочим місцем.
Посилаючись на викладене та на те, що оспорюваний заповіт суттєво впливає на законні права та інтереси її як спадкоємця майна після смерті бабусі ОСОБА_5 , позивачка просила суд визнати нікчемним заповіт складений ОСОБА_5 01 грудня 2016 року, зареєстрований у спадковому реєстрі №5989.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані обставини справи, судом не взято до уваги покази свідків та не надана належна оцінка усім обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та або відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_5 01 грудня 2016 року на випадок своєї смерті склала заповіт, згідно якого житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з земельною ділянкою наданою для його обслуговування, розташований в АДРЕСА_4 заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. вдома у ОСОБА_5 по АДРЕСА_4 в присутності двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та підписано іншою особою ОСОБА_8 у зв'язку з хворобою заповідача ОСОБА_5 (а.с.13)
Згідно копії витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт від імені ОСОБА_5 є чинним. (а. с. 51-52).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 09 лютого 2017 року Серія НОМЕР_1 , актовий запис № 11 (а.с.4).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою наданою для його обслуговування розташованого по АДРЕСА_3 .
З копії спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_4 на підставі заповіту (а.с.50).
Позивачка у встановлений законом строк також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї бабусі ОСОБА_5 , у зв'язку з тим, що її батько - ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.54).
Як на підставу задоволення своїх вимог позивачка посилалася на те, що заповіт не відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, а також порушено порядок складання.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Суб'єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю - спадщиною, до складу якої законом віднесені усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 318, 1218, 1233, 1235, 1236 ЦК України).
Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов'язків, а також право на скасування заповіту тощо (частина перша статті 1235, статті 1236, 1237, 1240, 1254 Кодексу).
Виходячи зі змісту положень частин першої, другої, третьої статті 202 Кодексу заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином - дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Заповіт є правочином, який складається з суворим дотриманням форми. Цей акт повинен бути обов'язково складений у письмовій формі і посвідчений відповідною посадовою особою. Винятки становлять випадки посвідчення секретних заповітів, що здійснюється нотаріусами без ознайомлення з текстом заповіту (ст. 1249 ЦК України).
Недодержання форми заповіту та вимог щодо його посвідчення тягне за собою визнання заповіту нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Загальні вимоги до форми заповіту визначені у ст. 1247 ЦК України, згідно з якою заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках (ч.1 ст. 1253 ЦК України).
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі - Порядок), який діяв на момент складання заповіту ОСОБА_5 , заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.
Пунктом 2 Порядку визначено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням, але в межах нотаріального округу. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.
При посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред'явлення документа, при видачі дублікатів тощо на відповідних документах вчиняються посвідчувальні надписи (п.1 гл.10 Порядку).
Посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, грамотно без підчисток. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті посвідчувального напису, застерігаються нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису і скріплюються його підписом і печаткою із зазначенням дати. Для застосування посвідчувальних написів можуть використовуватись штампи з текстом відповідного напису.
Посвідчувальний напис на заповіті вміщується після підпису громадянина на тій самій сторінці чи на звороті документа.
Отже, аналіз наведеного свідчить про те, що правове значення посвідчувального напису в юридичній практиці полягає в тому, що факт, про посвідчення якого вчинено посвідчувальний напис, вважається офіційно встановленим, та може бути підтверджений за необхідності в окремих правовідносинах.
Зі змісту вказаного вище заповіту, вбачається, що ОСОБА_5 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого примусу, в присутності двох свідків обраних нею особисто ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження, яким заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з земельною ділянкою наданою для його обслуговування розташований в АДРЕСА_4 .
Згідно посвідчувального напису нотаріуса зазначеного в самому заповіті у зв'язку з хворобою ОСОБА_5 за її дорученням, в її та нотаріуса присутності, текст заповіту підписано ОСОБА_8 . Заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписанні у присутності запрошених нею свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , даний заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 5989. (а.с.13).
Отже, встановлене свідчить про те, що заповіт складений у письмовій формі і посвідчений відповідною посадовою особою - приватним нотаріусом, що не дає підстав зробити висновок про його нікчемність.
Посилання позивачки на те, що посвідчувальний напис на заповіті ОСОБА_5 не відповідає формі, встановленій Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року №3253/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства» (надалі - Правила), на увагу не заслуговують, оскільки зміст цього напису у заповіті повністю відповідає змісту, передбаченими Правилами.
За таких обставин, та положень вказаних вище норм суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту нікчемним, а відтак обґрунтовано відмовив у задоволені позову.
Твердження позивачки щодо порушення порядку складання заповіту, а саме відсутність хвороби спадкодавця, яка б перешкоджала особисто підписати заповіт, а також на те, що заповіт не було прочитано самою ОСОБА_5 вголос, стосуються оспорюваного правочину, проте, вимоги щодо недійсності заповіту з цих підстав не було заявлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги покази свідків щодо складання заповіту, не впливають на висновки суду щодо відсутності нікчемності заповіту, оскільки як зазначалось раніше, це стосується оспорюваного правочину, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 27 серпня 2019 року