Справа № 453/968/17 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.
Провадження № 22-ц/811/2124/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
22 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар - Жукровська Х.І.,
з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта Кравець А.О. , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравця Андрія Остаповича на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року постановленого в складі головуючого судді Микитина В.Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про усунення спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в якій просила усунути останніх як спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити черговість одержання права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 та визнати за нею як спадкоємцем третьої черги право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати у справі просила покласти на відповідачів у солідарному порядку.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сколе Львівської області помер племінник позивача - ОСОБА_6 , який проживав одиноко. За життя ОСОБА_6 заповіту не складав, хоча йому належало право власності на квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 і таке право спадкодавця підтверджується відповідним правовстановлюючим документом. Вона як тітка спадкодавця є спадкоємцем за законом третьої черги і строк на подання заяви про прийняття спадщини за законом не пропустила. У той-же час відповідачі як рідні брат та сестра спадкодавця є спадкоємцями за законом другої черги. Відповідач ОСОБА_3 також у встановлений законом строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті брата, а відповідач ОСОБА_5 у встановленому порядку відмовився від прийняття спадщини після смерті брата на користь відповідача ОСОБА_3 Відповідачі ніколи не навідували спадкодавця, не цікавилися його життям, а займалися виключно собою та своєю сім'єю. ОСОБА_6 з дитинства проживав разом із позивачем, часто хворів, а його доглядом займалася виключно позивач та члени її сім'ї. Останні одинадцять років ОСОБА_6 в силу свого стану здоров'я, перебував у важкому фізичному стані, не міг себе обслуговувати та потребував сторонньої допомоги, так як не міг самостійно пересуватися. Свого часу йому було присвоєно інвалідність третьої групи, згодом - другої групи, а з 2006 року - першої групи загального захворювання (по зору). Вона власними коштами купувала ліки своєму племіннику, допомагала йому у пересуванні та відвідуванні аптеки, лікарів тощо, допомагала з прибиранням та готуванням їжі, доглядала його присадибну земельну ділянку, яку використовувала для городництва. У свою чергу, відповідачам було добре відомо про безпорадний стан їх брата, однак жодних заходів для надання будь-якого виду допомоги вони не вживали, братом не цікавилися. За таких обставин позивач вважає, що є усі підстави усунути відповідачів від спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , змінити черговість такого спадкування та визнати право на спадкування за позивачем, як спадкоємцем третьої черги. У зв'язку з вказаним, позивач за захистом своїх спадкових прав була змушена звертатися до суду із даним позовом.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про усунення спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги відмовлено.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року оскаржив представник позивач ОСОБА_1 - адвокат Кравець А.О.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Стверджує, що рішення суду не містить оцінки пояснень свідків в частині підтвердження ненадання ОСОБА_3 допомоги спадкодавцеві. В судовому засіданні було встановлено, що відповідач, маючи матеріальну та фізичну можливість надати спадкодавцю допомогу не довела жодного факту надання будь-якої допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 , який знаходився в безпорадному стані через тяжку хворобу. Вважає, що факт ухилення ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю є доведеним, оскільки встановлено, що допомогу спадкодавцю надавала інша особа. На думку апелянта, суд не дав належної оцінки доказам, які підтверджували, що необхідний догляд, піклування та допомогу під час хвороби і до самої смерті ОСОБА_6 надавала його тітка - позивач ОСОБА_1
Вважає, що ОСОБА_3 була зобов'язана і мала реальну можливість надавати спадкодавцю утримання і допомогу, однак ухилялась від виконання цього обов'язку, посилаючись на утримання двох неповнолітніх дітей, догляд батька та виконання трудових обов'язків. Проте у матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про поважність причин, які б звільнили останню від надання такої допомоги і утримання.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та, на думку апелянта, ухвалив незаконне рішення.
Просить рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із частиною 1 статті 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 51 рік у м. Сколе Львівської області помер ОСОБА_6 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11.08.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції у Львівській області (а. с. 9).
Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Сколівської міської ради Львівської області 11.03.2014 року за вих. № 6 (а. с. 8), ОСОБА_6 був зареєстрованим у АДРЕСА_1 та проживав один.
Зазначена вище квартира належала ОСОБА_6 на праві власності, що стверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 26.10.1999 року, укладеного та зареєстрованого у встановленому порядку, реєстри № 1386 та № 432 (а. с. 10).
За життя спадкодавець ОСОБА_6 заповіту не складав, відтак, спадкування після смерті останнього повинно відбуватися за законом.
13.11.2015 року Сколівською державною нотаріальною конторою Львівської області здійснено реєстрацію спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_6 (а. с. 12). Із заявами про прийняття спадщини у визначені законом строки та порядку звернулася спершу відповідач ОСОБА_3 як рідна сестра спадкодавця (а.с. 92), а згодом і позивач як тітка спадкодавця (а.с. 13, 101). Відповідач ОСОБА_5 своєю заявою від 30.06.2016 року відмовився від спадщини після смерті брата (а.с. 105).
Із зібраних матеріалів справи, у тому числі і витребуваної судом за клопотанням сторін належно засвідченої копії спадкової справи № 200/2015 після смерті ОСОБА_6 (а. с. 91-105) вбачається, що спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 немає, спадкоємцями другої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є обоє відповідачів, як рідні брат та сестра, а спадкоємцем третьої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є позивач, як його тітка. Документи на підтвердження ступеня родинного зв'язку позивача та відповідачів із спадкодавцем були представлені як нотаріусу, так і суду.
Оскільки, як уже йшлося вище, відповідач ОСОБА_5 у встановленому порядку відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , то спадкоємцями за законом другої та третьої черги після смерті останнього є відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 , відповідно.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Зокрема, суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність свідомого ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 у зв'язку із його безпорадним станом, а також того, що спадкодавець ОСОБА_6 , маючи офіційно призначеного доглядальника та отримуючи додаткову допомогу позивача, потребував саме допомоги відповідача ОСОБА_3 , що могло б бути підставою для усунення від права на спадкування. У свою чергу відмова у позові у наведеній частині має наслідком відмову у позові і у решті позовних вимог, зокрема про зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги, оскільки такі позовні вимоги є похідними.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального закону.
Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Частиною другою статті 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у -статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За приписами статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
А в силу частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 6 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № , правило абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Таким чином, при вирішенні справи про усунення особи від права на спадщину на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України потрібно встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, ухилення від надання допомоги спадкодавцеві характеризується умисною формою вини.
Отже, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: 1) перебування спадкодавця в безпорадному стані; 2) потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи; 3) ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадного стану, оскільки близько останніх десяти років він тяжко хворів (а. с. 14-15, 19-21, 67-68, 70, 139-140), йому було встановлено першу групу інвалідності по зору (загальне захворювання) безтерміново (а. с. 18), через що спадкодавець ОСОБА_6 не міг самостійно у повній мірі забезпечувати умови свого проживання та потребував стороннього догляду, піклування. Підтвердили такий безпорадний стан спадкодавця і допитані у судовому засіданні в якості свідків родичі спадкодавця - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , сусіди спадкодавця - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , лікар-невропатолог ОСОБА_13 та лікар-окуліст ОСОБА_14 КЗ Сколівської РР «Сколівська ЦРЛ», у яких спадкодавець перебував на обліку, показанням яких суд першої інстанції надав віри, вважаючи їх послідовними та такими, що узгоджуються із усіма зібраними матеріалами справи у наведеній частині.
В той же час, судом першої інстанції встановлено також і те, що відповідач ОСОБА_3 , усвідомлюючи свій обов'язок, не мала можливості доглядати і піклуватись про свого покійного брата, оскільки зареєстрована та проживає в іншому населеному пункті на значній відстані від м. Сколе Львівської області, де проживав спадкодавець ОСОБА_6 , а це близько 140 км. (а. с. 30, 72-73), відповідач мала на утриманні двох неповнолітніх дітей, - сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 195) та сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 196), які також потребували постійного догляду, крім того з відповідачем проживав та проживає батько-інвалід похилого віку - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 198-199), який, відповідно також потребував та потребує стороннього догляду, піклування. Крім того, у період з серпня 2007 року по вересень 2014 року відповідач була офіційно працевлаштована і повинна була виконувати свої трудові обов'язки прибиральниці видавничого центру Львівського державного аграрного університету (а. с. 201-202).
При цьому докази ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання допомоги та піклування спадкодавцеві ОСОБА_6 , який перебував у безпорадному стані і потребував такої допомоги та піклування, які б свідчили про умисні дії чи бездіяльність ОСОБА_3 , спрямовані на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_6 в матеріалах справи відсутні. За наведених вище обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що поведінка відповідача ОСОБА_3 не може вважатись винною, а відтак таку не можна розцінювати як ухилення від надання допомоги
Крім того, у матеріалах справи наявна довідка Управління соціального захисту населення Сколівської РДА Львівської області від 28.08.2017 року за вих. № 328 (а. с. 169), згідно котрої у період з 30.09.2013 року по 10.08.2015 року, тобто по день смерті, за спадкодавцем ОСОБА_6 здійснювався догляд громадянином ОСОБА_18 , який отримував компенсацію фізичній особі, що надає послуги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 558 від 29.04.2004 року. При цьому належних та допустимих доказів, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги саме від відповідача ОСОБА_3 позивач суду не надала.
У свою чергу, суд першої інстанції надав належну оцінку і тим обставинам, що позивач пенсіонер, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 5), згідно виписки КЗ Сколівської РР «Сколівська ЦРЛ» із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 19.04.2018 року (а. с. 213) з 2005 року перебуває на «Д» обліку, хворіє, постійно лікується амбулаторно та стаціонарно, у зв'язку з чим суд критично оцінив твердження позивача про те, що надавана саме нею допомога спадкодавцю була вичерпною та достатньою. Здійснення позивачкою за власний кошт поховання ОСОБА_6 не дає підстав вважати, що відповідачі відмовлялись від надання допомоги покійному.
З огляду на викладене, за відсутності встановлення судом одночасно трьох необхідних обставин для вирішення питання про усунення від спадкування після смерті ОСОБА_6 на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України, а саме, оскільки в матеріалах справи відсутні докази умисного ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю чи їх бездіяльності, спрямованої на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, а також того, що спадкодавець потребував такої допомоги саме від відповідачів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи, судом першої інстанції належним чином перевірена сукупність обставин, за наявності яких можливе застосування частини 5 статті 1224, частини 2 статті 1259 ЦК України, та обґрунтовано відмовлено в усуненні відповідачів від права у спадщині після померлого ОСОБА_6 , а відтак і у задоволенні інших позовних вимог, як похідних.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравця Андрія Остаповича - залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.