Справа № 452/2646/17 Головуючий у 1 інстанції: Сенечин В.М.
Провадження № 22-ц/811/1210/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:30
27 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Сенечина В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Самбірського відділення Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» Н.П. Панакшевої, Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом Самбірського відділення Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» Н.П. Панакшевої, Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 15 серпня 2016 року він уклав угоду з ПАТ «Кредобанк» про отримання пенсії та інших послуг через платіжну карту. За період користування послугами ПАТ «Кредобанк», згідно квитанцій банкомату, з його рахунку викрадено кошти. Відтак, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути із відповідача на його користь 2921 грн. 48 коп. майнової шкоди та 50 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, притягнути до відповідальності керівника СВ ПАТ «Кредобанк» (а.с. 1, 45, 55).
Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 листопада 2018 року провадження в частині вимог ОСОБА_1 про притягнення до відповідальності керівника СВ ПАТ «Кредобанк» за шахрайство закрито з підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Самбірського відділення Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» Н.П.Панакшевої, Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовлено повністю за недоведеністю позовних вимог.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року оскаржив позивач ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що судом ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, з неправильним встановленням обставин справи та оцінкою доказів. Зазначає, що суду на підтвердження позовних вимог було подано біля 80 доказів, коли банк знімав з його рахунку кошти, коли він не отримував жодних послуг. Жодного доказу у спростування вимог позивача, банк суду не надав. У зв'язку з цим просить скасувати рішення суду першої інстанції та розглянути справу по суті.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 52 921 грн. 00 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що 15 серпня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Кредобанк» укладено договір № НОМЕР_2/980 про надання банківських послуг, відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 у валюті гривня з обслуговуванням на умовах Тарифного пакету Start, який 26 жовтня 2016 року змінений на Тарифний пакет Базовий.
Банк виготовляє банківську платіжну картку, яка є власністю банку, оформляє її на ім'я клієнта, та така не підлягає передачі іншим особам. Правовідносини щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку продовжуються на рік, якщо жодна із сторін до закінчення строку не подала письмових заперечень проти такого продовження або в інших випадках, визначених правилами.
На підставі вказаної вище заяви-договору позивачу виготовлено та видано 5 вересня 2016 року банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується розпискою від 5 вересня 2016 року.
Операції, пов'язані з обслуговуванням та функціонуванням відкритого карткового рахунку, виготовленням та використанням картки, здійснюються в порядку, передбаченому Правилами надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «КРЕДОБАНК».
Із копії заяви-договору (а.с.40) вбачається, що підписавши цю заяву позивач ознайомлений зі змістом Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Одночасно він підтвердив, що з Тарифами Банку, Правилами надання комплексних банківських послуг фізичним особам у Банку та Правилами користування банківськими платіжними картками Банку, інструкцією Користувача Системи «КредоДайрект» ознайомлений, їх отримав та згоден їх виконувати.
Правила надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк» та Тарифи Банку розміщені на сайті ПАТ «Кредобанк».
За умовами договору ОСОБА_1 уповноважив відповідача списувати на його користь кошти за послуги згідно з Тарифами Банку та укладеного договору.
Із наданих позивачем копій чеків від 27 жовтня 2016 року, 1 вересня 2017 року, 12 жовтня 2017 року про зняття коштів з банкомату ПАТ «Кредобанк» АТМВ0942 вбачається, що позивач 27 жовтня 2016 року, 1 вересня 2017 року та 12 жовтня 2017 року знімав кошти готівкою в банкоматі ПАТ «Кредобанк» за адресою: м. Самбір вул. Івана Франка, 29, Львівська область, у розмірах 50 грн., 150 грн. та 150 грн., що підтверджується копією виписки по рахунку позивача № НОМЕР_2, згідно якої дані операції в банкоматі відображені по зазначеному рахунку 28 жовтня 2016 року, 4 вересня 2017 року та 13 жовтня 2017 року. Окрім того із даних копії чеків не вбачається про стягнення будь-яких комісій при знятті готівки, про які стверджує позивач.
Із виписки з особового рахунку позивача з 15 серпня 2016 року вбачається, що списання коштів з рахунку ОСОБА_1 проводилось з ініціативи позивача або у вигляді комісії та інших видів плати за обслуговування рахунку на виконання укладеного договору від 15 серпня 2016 року, Правил надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк» і Тарифів Банку, з якими позивач був ознайомлений при укладенні договору № 2625801787736/980 про надання банківських послуг, відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 у валюті гривня з обслуговуванням на умовах Тарифного пакету Start, який 26 жовтня 2016 року змінений на Тарифний пакет Базовий.
Розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факту викрадення ПАТ «Кредобанк» з рахунку ОСОБА_1 грошових коштів не встановлено і жодними доказами таке викрадення позивачем не підтверджено.
З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За правилами частин першої, другої статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно з п. 6.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Відповідно до п. 24.7. вказаного Закону банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов'язані: видати після здійснення операції (у тому числі за допомогою платіжного пристрою) касовий документ (квитанцію/чек тощо), який відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань ведення касових операцій банками України містить усі обов'язкові реквізити касового документа;
Пунктом 7 розділу Х Положення, затвердженого постановою Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», передбачено, що контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.
Згідно з пунктом 6 розділу VI цього Положення користувач після виявлення факту платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано, а судом не здобуто жодних доказів про викрадення, на думку, позивача коштів з його рахунку, внаслідок чого відсутні правові підстави для задоволення позову.
Матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував звернення чи повідомлення позивачем ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» із заявою про безпідставне стягнення комісії, чи до органів поліції про викрадення коштів з його рахунку. За відсутності встановлення таких фактів, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача ґрунтуються лише на припущеннях, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Тому мотиви апеляційної скарги про те, що на підтвердження позовних вимог було подано біля 80 доказів про те, коли банк знімав з рахунку позивача кошти, коли той не отримував жодних послуг, колегія суддів вважає безпідставними.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів також погоджується з висновком суду про відмову у задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди. До такого висновку колегія суддів дійшла з наступних підстав.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, умовами виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є: шкода; протиправність поведінки завдавача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та її результатом - шкодою; вина завдавача шкоди. При відсутності хоча б однієї із вказаних умов, зобов'язання з відшкодування шкоди не виникає.
Так, відмовляючи у стягнення моральної шкоди суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності встановленого факту заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди, відсутні підстави для задоволенні позову в частині морального відшкодування.
Колегія суддів враховує, що позивачем не надано доказів наявності усіх складових елементів цивільного правопорушення для покладання на відповідачів відповідальності щодо відшкодування завданої йому моральної шкоди. А також враховує те, що з позовної заяви не вбачається, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, до позову не надані належні докази на підтвердження розміру моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 27 серпня 2019 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.