Справа № 682/1337/16-ц
Провадження № 22-ц/4820/1558/19
22 серпня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Журбіцький В.О.
за участю учасників справи: представника апелянта Москалюк С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 червня 2019 року (суддя Зеленська В.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист прав споживачів та визнання недійсними з моменту укладення кредитного договору додатку № 2 - Графіку погашення кредиту до кредитного договору, іпотечного договору,
У травні 2016 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що 12 серпня 2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений кредитний договір № HMS0GA00003169, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 12 серпня 2008 року по 12 серпня 2028 року у розмірі 72190,23 доларів США. Для забезпечення кредитного договору були укладені іпотечні договори, відповідно до яких в іпотеку передана квартира площею 51,40 кв.м., що по АДРЕСА_1 . Крім того, між Банком та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки. На думку позивача, у графіку погашення кредиту невірно розписані суми платежів, що повинні щомісяця спрямовуватись для погашення заборгованості. Позивач зазначав, що у момент укладення спірного договору Банком не було дотримано обов'язкових вимог, передбачених Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. ОСОБА_6 посилався на те, що вільного волевиявлення на укладення кредитного договору на тих умовах, що були приховані в Додатку №2 до Договору в нього не було.
У зв'язку з цим посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - «Графік погашення кредиту» до кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір № 5184 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1
30 серпня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову, в якій просить визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - «графік погашення кредиту» до кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір № 5184 від 12 серпня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з метою забезпечення кредитного зобов'язання.
Рішенням Славутського міськрайонного суду від 18 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним положення кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 , в частині встановлення винагороди Приватбанку за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору.
Встановлено, що ухвалюючи 18 лютого 2019 року рішення у справі, суд не ухвалив рішення щодо позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення додатку № 2 "Графік погашення кредиту" до кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 , та про визнання недійсним з моменту укладення Договору іпотеки від 12 серпня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2
Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду від 5 червня 2019 року визнано недійним положення додатку № 2 "Графік погашення кредиту" до кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 в частині визначення до сплати щомісячної суми погашення винагороди за резервування ресурсів.
Визнано недійсним положення п. 33.2 Договору іпотеки квартири від 12 серпня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання за кредитним договором № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, в частині забезпечення іпотекою зобов'язання іпотекодавця по сплаті винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору.
Не погоджуючись з цим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить скасувати додаткове рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Вважає вказане рішення прийнете з порушенням норм та принципів процесуального права, а саме: рівності перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності цивільного судочинства.
Посилається на те, що судом ретельно не досліджені надані докази та не надано їм оцінку у їх сукупності.
Крім того, на переконання Банку, позивачем був пропущений строк позовної давності для подання позову про визнання недійсними умови кредитного договору, що є підставою для відмови у позові.
А також, позивачем не доведено, що він на момент укладення договору заявляв будь-які додаткові вимоги щодо надання додаткової інформації або ж тлумачення умов спірного договору, в подальшому виконував його умови.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 12 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (правонаступник АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HMS0GA00003169 (надалі Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 Договору (а. с. 3-8 Т. 1).
12 серпня 2008 року ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є майновими поручителями позичальника ОСОБА_1 (договори поруки № HMS0GA00003169/1, HMS0GA00003169/2, HMS0GA00003169/3, HMS0GA00003169/4) та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали договір іпотеки квартири, предметом якого є двохкімнатна квартира загальною площею 51,4 кв.м., в т.ч. житлова площа - 30,5 кв. м. по АДРЕСА_1 а. с.9-15 Т. 1.).
Згідно з п. 8.1 Кредитного договору Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 12 серпня 2008 року по 12 серпня 2028 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 72190,23 доларів США на наступні цілі: у розмірі 59057,63 доларів США на споживчі цілі з них: 56700,00 доларів США на споживчі цілі шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 1701,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 359,97 доларів США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 296,66 доларів США для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 13132,60 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору.
Відповідно до умов п. 8.3 кредитного договору, забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека вказаних вище квартир .
У розділі 7 п. 33.2 Договору іпотеки передбачено, що предметом цього договору є в тому числі забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 по сплаті винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2 даного Договору (а. с. 3-5, 9 - 13 Т. 1).
Графік погашення кредиту є додатком до кредитного договору №HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року. У цьому Графіку Приватбанком визначено щомісячні платежі на погашення ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором, серед яких визначено суму винагороди за резервування ресурсів (а. с. 7-8 т.1).
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що оскільки судом визнано недійсним положення Кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 , в частині встановлення винагороди Приватбанку за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору, то положення Графіку погашення кредиту по договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року в частині визначення до сплати щомісячної суми винагороди за резервування ресурсів та положення п. 33.2 Договору іпотеки є недійсними.
З таким висновком не погоджується Хмельницький апеляційний суд.
Так, відповідно до положень ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь - які збори, відсотки, комісії, платежі тощо, за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь - яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Як вбачається із Кредитного договору (п. 8.1.) передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 і 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Надання грошових коштів за укладеним Кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником.
Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції з урахуванням правових позицій, висновлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 8.1 Кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів є несправедливими, які суперечать положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення Кредитного договору.
Разом з тим, згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-75цс15 від 03 лютого 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2008 року сторони уклали кредитний договір № HMS0GA00003169 (а. с. 3-8 Т. 1).
З вересня того ж року ОСОБА_1 почав погашати кредит.
26 травня 2016 року ОСОБА_1 подав до суду даний позов (а. с. 1-2 Т. 1).
16 жовтня 2018 року представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подано до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 39-40 Т. 2).
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
17 липня 2019 року Хмельницьким апеляційним судом скасовано рішення Славутського міськрайонного суду від 18 лютого 2019 року, яким визнано недійсним положення кредитного договору № HMS0GA00003169 від 12 серпня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 , в частині встановлення винагороди Приватбанку за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору. В задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенню позову.
Графік погашення кредиту до кредитного договору та іпотечний договір є похідними (акцесорними) з метою забезпечення виконання головного зобов'язання - кредитного длоговору. Оскільки кредитний договір невизнано недійсним то і безпідставними є вимоги щодо похідних кредитного договору.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання недійсним Графіку погашення кредиту до кредитного договору та іпотечного договору слід відмовити.
А тому доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є такими, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом з підстав, які передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а тому як споживач фінансових послуг він є звільненим від сплати судового збору відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, відповідно до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України АТ КБ«ПРИВАТБАНК» слід компенсувати сплачені ним судовий збір в сумі 1653,60 грн. за подання апеляційної скарги за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 червня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судові витрати в сумі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. компенсувати АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д) в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне судове рішення складено 27 серпня 2019 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк