21.08.19
22-ц/812/1435/19Провадження № 22-ц/812/1435/19
21 серпня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Бондаренко Т.З.,
суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю: позивачки ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 479/974/17 за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2019 року ухваленого під головуванням судді - Репушевської О.В.
в приміщенні того ж суду по справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення авансових платежів, та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків,-
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення авансових платежів.
Позивачка зазначала, що на початку липня 2014 року вона дізналась, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продають належний їм житлових будинок, розташований за адресом: АДРЕСА_1 , які в подальшому погодились продати їй цей будинок за 16 000,00 доларів США, з яких, спочатку буде сплачено 6 000,00 доларів США, а залишок суми - після оформлення власниками будинку документів на земельну ділянку біля будинку та узаконення самочинно побудованих споруд.
У зв'язку з чим, 07 липня 2014 року відповідачці ОСОБА_3 , як співвласниці, було передано 2 000,00 доларів США та 09 липня 2014 року передано відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ще 4 000,00 доларів США, про що відповідачі написали розписки в присутності свідків.
Позивачка також написала розписку 09 липня 2014 року, що вона зобов'язується решту суми боргу в розмірі 10 000 доларів США оплатити при оформленні договору купівлі-продажу. З дозволу продавців вона разом із сім'єю вселилася в будинок. В подальшому 28 березня 2017 року, на прохання ОСОБА_3 , позивачка склала розписку щодо повернення коштів до 14 квітня 2017 року, однак на зазначену дату коштів в повній мірі в неї не було і вони з продавцями домовилися про сплату решти боргу за будинок рівними частинами по 4 000,00 грн. в місяць до повного погашення 10 000 доларів США.
В жовтні 2017 року внаслідок вжитих продавцями заходів, вона виселилася із будинку. Посилаючись на те, що продавці відмовляються повернути сплачені нею кошти, вона просила сплачені суми стягнути з ОСОБА_3 2000 доларів США в гривневому еквіваленті на час розгляду справи та 4000 доларів США в гривневому еквіваленті з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно.
В січні 2018 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків, заподіяних внаслідок користування останньою належним ним житловим будинком в продовж тривалого часу. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили стягнути з ОСОБА_1 58 500,00 грн. плати за користування їх житловим будинком протягом трьох років і трьох місяців, з розрахунку 1 500,00 грн. в місяць; 30 000,00 грн. моральних збитків; 13 000,00 грн. заборгованості за комунальні платежі; 60 000,00 грн. вартості відновлювального ремонту будинку, крім того ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в розмірі 2 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 58 880,00 грн.
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2019 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідно до показів свідків 7 липня 2014 року розписка не складалась та гроші не передавались, передавались кошти в розмірі 4000 доларів США 9 липня 2014 року в їх присутності. Проте, оскільки угода купівлі-продажу будинку не була укладена з вини ОСОБА_1 , та відповідно до складеної нею розписки остання погодилась, що у разі її відмови укласти договір купівлі-продажу, сплачені нею кошти, як завдаток, не підлягають поверненню.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, позивачка просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв до уваги належний письмовий доказ, а саме розписку про передачу 2000 доларів США, пославшись при цьому на покази свідків, що протирічить вимогам закону. Також, суд безпідставно вважав передані позивачкою кошти завдатком, тоді як ці кошти передавалися як авансовий платіж в рахунок вартості будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 1/2 частці цього будинку кожна згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданих 30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Омельчук І.М., в подальшому 18 листопада 2015 року їм видано свідоцтво про право спільної часткової власності на вказаний житловий будинок та вказані майнові права зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.71, 77).
Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року у цивільній справі №473/933/14-ц визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожною право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для обслуговування належного їм житлового будинку (а.с.77).
В липні 2014 року позивачка ОСОБА_1 домовилась з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про купівлю вказаного будинку.
Відповідно до розписки від 07 липня 2014 року ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_1 передоплату в сумі 24 000,00 грн. (2 000,00 доларів США) за продаж будинку в м. Вознесенськ. В даній розписці містяться особисті підписи ОСОБА_3 та свідків (а.с. 20).
Із змісту розписки від 09 липня 2014 року, складеної спільно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що вони отримали від ОСОБА_1 передоплату в розмірі 48 000,00 грн (4 000 доларів США) за продаж будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 21).
ОСОБА_1 того ж дня також видала розписку в якій зобов'язалася при оформленні договору купівлі-продажу будинку оплати його власникам решту суми у розмірі 120 000 грн. (10 000 доларів США) (а.с. 22).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення сплачених нею коштів, районний суд не прийняв як належний доказ розписку від 7 липня 2014 року на 2000 доларів США. Суд виходив з того, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в присутності яких укладались вказані розписки, в судовому засіданні спростували складення розписки від 7 липня 2014 року про передачу 24000 грн., що становило еквівалент 2000 доларів США, зазначивши, що сторони зустрічалися один раз і обидві розписки складалися 9 липня 2014 року, проте в розписці від 07 липня 2014 року ОСОБА_3 помилково зазначена вказана дата, ця розписка була цього ж дня переписана від імені двох відповідачів, гроші передавалися лише в розмірі 4000 доларів США.
Також суд, вирішуючи питання щодо стягнення 4000 доларів США за розпискою від 9 липня 2014 року, послався на те що вказані кошти позивачкою ОСОБА_1 у виданих нею розписках визнані як завдаток та остання погодилась, що в разі не укладення договору купівлі-продажу будинку з її вини, вказана сума не підлягає поверненню.
Проте, відповідно до вимог ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (п. 4 ст. 208 ЦК України).
Згідно положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.
Частиною 1 ст. 218 ЦК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією стороною факту правочину або оспорювання його окремих частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Доказами відповідно до положень ст. 76 ЦПК України є будь-які данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами є докази, які мають інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом, які встановлюють дійсні обставини, та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, як то встановлено правилами ст.ст. 77-80 ЦПК України.
За вказаних обставин, факт передачі грошей в розмірі 24000 грн., що становило 2000 доларів США підтверджено належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом, яким є розписка, складена власноруч ОСОБА_3 та нею підписана.
Відповідно до наведених норм права, вказаний письмовий доказ не може бути спростовано показами свідків. Тим більше, що ці ж самі свідки також вчинили свій підпис на даній розписці від 7 липня 2014 року, на підтвердження того, що саме в цей день та у вказаній сумі гроші були передані позивачкою відповідачці ОСОБА_3 , тоді як в судовому засіданні ці свідки надали інші покази. Тому такі покази не можуть бути визнані послідовними, як зазначив в оскаржуваному рішенні районний суд, та не мають правового значення для вирішення спору.
Відповідно до положень ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За положеннями ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо у ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Враховуючи, що розписки про передачу грошей від 07 та 09 липня 2014 року не оформлені сторонами у формі встановленій для основного договору купівлі-продажу будинку, що свідчить про відсутність волевиявлення у сторін щодо надання їм сили попереднього договору, тому останній таким не вважається, а є договором про наміри.
Відповідно до статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Статтею 571 ЦК України встановлено наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Так, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
На відміну від завдатку, аванс - це спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. У разі сплати авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і відповідно до відшкодування збитків.
Верховним Судом України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 зазначено, що внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання. Якщо договору, який б за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Поверненню підлягає й аванс, отриманий за попереднім договором.
Враховуючи, що за обставинами даної справи договір купівлі-продажу будинку, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладений не був, сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, тому отримана грошова сума відповідачкою ОСОБА_3 у розмірі еквівалентній 4000 доларам США, що підтверджено двома розписками від 07 та 09 липня 2014 року та відповідачкою ОСОБА_4 в сумі еквівалентній 2000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню не залежно від того, з чиєї вини не було укладено договір купівлі-продажу.
За такого посилання районного суду на те, що позивачка ОСОБА_1 відповідно до складених нею розписок зазначила, що в разі не сплати нею залишку вартості будинку, сплачені нею раніше кошти залишаться у продавця, є безпідставними, оскільки таке зобов'язання не ґрунтується на законі, тому не може бути покладено в основу судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норми матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи, що при ухваленні судом оскаржуваного рішення допущено вказані порушення норм матеріального та процесуального права, дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Оскільки, відповідно до наведених розписок авансові грошові кошти передавались в національній валюті з зазначенням цієї ж суми в доларах США, то на користь позивачки підлягає стягненню суми в національній валюті, які є еквівалентними відповідним сумам в доларах США. Так, згідно з курсом долара США до гривні, відповідно до даних Національного Банку України станом на 21 серпня 2019 року, з відповідачки ОСОБА_3 підлягає стягненню 100520 грн. що еквівалентно 4000 доларам США, а з відповідачки ОСОБА_4 - 50260 грн., що еквівалентно 2000 доларам США. Таким чином грошові кошти отримані двома відповідачками за розпискою від 09 липня 2014 року підлягають стягненню в рівних частках, що відповідає їх часткам у праві власності на будинок, а також фактичному їх розподілу, а не в солідарному порядку, як визначено в позовній заяві.
Доводи відповідачів, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу фактично стосуються того, що гроші в сумі 4000 доларів США передавалися лише одного разу 09 липня 2014 року та того, що договір купівлі-продажу будинку не було укладено з вини ОСОБА_1 і вона сама власноруч підписувала розписку, що передплата не повертається. Вказаним обставинам надано оцінку в тексті даної постанови. Інших доводів заперечення не містять.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин розподіл судових витрат підлягає стягненню з відповідачів на користь позивачки за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог. Так підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 - 2765 грн., ОСОБА_4 1425 грн. судового збору.
Оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржено, в зв'язку з чим його законність не переглядається судом апеляційної інстанції, а тому в цій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення авансових платежів та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення авансових платежів задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) в рахунок повернення авансового платежу з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) 100520 грн., що еквівалентно 4000 доларів США, та з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) 50260 грн., що еквівалентно 2000 доларів США.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 2765 грн. та ОСОБА_4 1425 грн. судового збору.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 27 серпня 2019 року.
Судді: Т.З.Бондаренко
Т.В. Крамаренко
В.І.Темнікова