Справа № 463/844/13 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.
Провадження № 22-ц/811/1971/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:19
16 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Куцика І.Б.
з участю: ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 березня 2015 року, -
18.02.2013 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна, про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , посвідченого 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г.
11.03.2013 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна, про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 572.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03.06.2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та договору дарування були об'єднані в одне провадження.
15.01.2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Василівна, про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідченої 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №46; про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідченої 29.06.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №424; про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 20.01.2011 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на депозитному рахунку ОСОБА_6 , про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 29.06.2010 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_6
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.04.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів доручень та довіреностей були об'єднані з її позовними вимогами про визнання недійсними заповіту та доручень.
Тобто, ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Лариса Григорівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Василівна, у якому, з врахуванням уточнень, просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , посвідчений 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г.; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 572; визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідчену 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №46; визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідчену 29.06.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №424; визнати недійсним усний договір доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 20.01.2011 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на депозитному рахунку ОСОБА_6 , визнати недійсним усний договір доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 29.06.2010 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_6 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що її батько був важко хворим, переніс два інсульти, мав кісту головного мозку, атеросклеротичний кардіосклероз, був паралізований, самостійно не пересувався, практично не розмовляв, нікого не впізнавав, у нього були розлади психіки, галюцинації, він не сприймав адекватно реальності, а тому він був фактично недієздатним та не міг приймати адекватних рішень щодо розпорядження своїм майном. Батько не розумів, що його син, ОСОБА_7 , помер, постійно перепитував, де він, розмовляти нормальною членороздільною мовою він не міг, розібрати його слова було практично неможливо. Після смерті брата, ОСОБА_7 , за батьком доглядала дружина брата, ОСОБА_3 , яка шляхом обману змусила батька оформити довіреність на отримання пенсії, а також скласти на її ім'я заповіт, а в подальшому, договір дарування квартири. Позивачка вважає, що доручення, заповіт, договір дарування квартири, складені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 слід визнати недійсними з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, оскільки ОСОБА_6 в момент складання доручень, заповіту та договору дарування не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Оспорюваний заповіт підлягає визнанню недійсним і з підстав, передбачених ч.2 ст.1257 ЦК України, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю вимог.
Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апелянт зазначає про те, що позивачкою під час розгляду справи були надані всі необхідні та допустимі докази на підтвердження факту тимчасової недієздатності учасника правочину, ОСОБА_6 , проте суд не взяв їх до уваги, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 на момент складання оспорюваних правочинів знаходився у такому стані, коли не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Крім цього зазначає, що суд при ухвалені рішення взяв до уваги лише покази свідків зі сторони відповідача, не взяв до уваги клопотання позивача про необхідність проведення експертизи медичної документації щодо фізичного, психічного та емоційного стану померлого ОСОБА_6 та необхідність отримання оригіналів документів, дійсність яких оспорюються, що призвело до ухвалення невірного рішення. Суд не врахував, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити на основі доказів,які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину, і висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Не врахував суд першої інстанції і те, що довідка про стан здоров'я ОСОБА_6 , видана лікарем ОСОБА_8 31.08.2012 року, у якій йдеться про те, що стан здоров'я ОСОБА_6 дозволяє проводити будь - які нотаріальні дії, є підробленою, і така не видавалася. Апелянт вважає безпідставним покликання суду в оскаржуваному рішенні на те, що позивачем не заявлялось клопотання про призначення посмертної судово - психіатричної експертизи, оскільки представниками позивачки, а також позивачкою заявлялось клопотання про експертизу медичної документації щодо фізичного, психічного та емоційного стану померлого ОСОБА_6 . На думку апелянта, позивачкою були надані всі необхідні документи та зазначена необхідна інформація для всебічного, повного розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції законного та обгрунтованого рішення. З вищенаведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_1 , як на підставу для визнання оспорюваних правочинів недійсними, посилається на ст. 225, ч.2 ст. 1257 ЦК України, призначення посмертної судово - психіатричної експертизи у справі є необхідним, однак жодна зі сторін не заявляла клопотання про призначення експертизи для визначення того, чи перебував ОСОБА_6 у такому стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а відтак відсутні докази підтвердження перебування ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваних правочинів у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до ч. 1 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
За приписами ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.
Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання особи недієздатною, однак в момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
У відповідності до 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо в книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.
За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 , 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.
Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
Відповідно до правової позиції висловленої у Постанові Верховного Суду України від 23.10.2013 року по справі № 6-109цс 13 для визнання угоди недійсною необхідно довести абсолютну неспроможність особи при укладені правочинів усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для цього позивачу (особі, яка вчинила правочин, а в разі її смерті - іншій особі, чиї цивільні права або інтереси порушені) необхідно довести наявність таких фактичних даних, які підтверджують вчинення правочину саме у момент неусвідомлення своїх дій. Такими даними можуть бути показання свідків про поведінку особи, звукозапис тощо.
Іншими доказами, на обов'язковості яких наголошував Верховний Суд України, є висновок судово - психіатричної експертизи. Для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину суд, відповідно до ЦПК України, зобов'язаний призначити судово - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово - психіатричної експертизи, такі інших доказів.
Висновок судово - психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь - які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 29.06.2010 року ОСОБА_6 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №424, якою уповноважив ОСОБА_3 отримувати належну йому пенсію з усіма додатками до неї у відділенні №6319/06 ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Львова у сумі згідно нарахувань, котрі знаходяться на рахунку, відкритому на його ім'я, в отриманні грошових коштів за нього розписуватись.
20.01.2011 року, ОСОБА_6 видав довіреність, посвідчену 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №46, якою уповноважив ОСОБА_3 , бути його представником у відділенні №6319/06 ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Львова з питання користування (зняття з рахунку) належних йому грошових коштів з відсотками до суми вкладів, які знаходяться на депозитному рахунку, відкритому на його ім'я, отримувати на його ім'я грошові кошти, в отриманні грошей за нього розписуватися.
20 серпня 2012 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г. за яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на випадок смерті буде йому належати і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_3 .
01.10. 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 572, за умовами якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Вважаючи вищезгадані довіреності, видані ОСОБА_6 , складені ним заповіт та договір дарування недійсними, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_6 в момент вчинення зазначених правочинів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що відповідно до ст. 225 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що жодна зі сторін не заявила клопотання про призначення посмертної судово - психіатричної експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваних правочинів, а тому така експертиза судом не призначалася.
В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 , її представники заявили клопотання про призначення посмертної судово - психіатричної експертизи ОСОБА_6
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області від 08.06.2015 року по даній справі призначено посмертну судово - психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівської обласної державної клінічно - психіатричної лікарні. На вирішення експертів поставлено питання: 1) чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент складання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. 20.08.2012 року, зареєстрованого у реєстрі за №465; 2) чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 572; чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент видачі довіреності від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 , посвідченої 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №46; чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент видачі довіреності від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 , посвідченої 29.06.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №424.
Згідно з висновком судово - психіатричної експертизи №630 від 21.08.2015 року, проведеної експертами Львівської обласної державної клінічно - психіатричної лікарні, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в момент видачі довіреностей від свого імені на ім'я ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 29.06.2010 року та 20.01.2011 року хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Встановити, чи міг ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту 20 серпня 2012 року та в момент укладення договору дарування квартири, укладеного 01 жовтня 2012 року, не представляється можливим.
В подальшому судом апеляційної інстанції частково задоволено клопотання ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_9 про призначення комісійної судово - медичної - психіатричної експертизи ОСОБА_6, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у справі призначено додаткову посмертну судово - психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Волинської обласної психіатричної лікарні №1 м. Луцька, а у зв'язку з відмовою цієї установи у проведенні експертизи, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області від 04.04.2016 року проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи доручено експертам Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, на вирішення експертів поставлено питання: 1) чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент складання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. 20.08.2012 року, зареєстрованого у реєстрі за №465; 2) чи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними в момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 572.
Згідно з висновком судово - психіатричної експертизи №21 від 02.06.2017 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в момент складання заповіту, 20 серпня 2012 року виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок дисциркуляторної, атеросклеротичної енцефалопатії, церебрального атеросклерозу, ішемічних інсультів у 2006, 2010 рр.) у вигляді психоорганічного синдрому, що не досягав ступеню деменції, тому міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм психічним станом 01 жовтня 2012 року в момент укладання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Зокрема, у висновку зазначено, що « ОСОБА_6 за життя не перебував на обліку у лікарів - наркологів та психіатрів, за психіатричною допомогою не звертався, стаціонарно чи амбулаторно в психо - наркологічних медичних закладах не лікувався. Відомо, що ОСОБА_6 багато років хворів на церебро - васкулярну хворобу, дисциркуляторну та атеросклеротичну енцефалопатію, які ускладнились інсультами у 2006 та 2010 роках. З цими діагнозами підекспертний постійно спостерігався лікарями, багаторазово лікувався стаціонарно. Скаржився на головний біль, запаморочення, голово кружіння, порушення пам'яті, мови внаслідок моторної афазії, обмеження рухових функцій через правосторонній геміпарез, слабкість. За періоди 2006р - 27.04.2012 р. лікарі зазначали історіях хвороби, що ОСОБА_6 бував емоційно лабільним, виявляв порушення пам'яті, контакт з ним був утруднений через елементи моторної афазії, на питання відповідав із затримкою, був астенізованим, адекватним, у ясній свідомості, орієнтованим. Його скарги на опис психо - неврологічного статусу відображають ознаки органічних психічних розладів з порушенням емоцій, пам'яті, мислення і цілком відповідають вищезазначеній патології та встановленим діагнозом. Однак не досягають ступеню деменції з наступних причин.
Судинна деменція це тяжкий, хронічний, незворотний психічний розлад, в основі якого лежить виражене інтелектуально - мнестичне зниження, що порушує можливість забезпечення самостійного щоденного функціонування пацієнта з відсутністю критики до свого стану, тощо. Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» остаточний психіатричний діагноз має право встановлювати тільки лікар - психіатр після обстеження особи. Згідно діагностичних критеріїв Міжнародної класифікації психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) діагноз деменції є правомочним тільки, щонайменше, після 6 місячного терміну спостереження ознак деменції у пацієнта. Діагноз: «Судинна деменція» в історії хвороби №1135/213 був встановлений ОСОБА_6 27.04.2012 року без огляду лікаря - психіатра, в порушення Закону України «Про психіатричну допомогу». Лікарські записи в даній історії хвороби не відображають ознак деменції і підстав встановлення такого діагнозу відповідно до діагностичних критеріїв МКХ-10. Навпаки, записи в історії хвороби про те, що ОСОБА_6 був у ясній свідомості, орієнтований, на питання відповідав із запізненням, але по суті, критика свого стану у нього була збережена, був адекватним, достатньо активним, самостійно ходив до туалету, тощо спростовують діагноз «судинної деменції».
В експертному висновку зазначено, що результати вищенаведеного аналізу матеріалів цивільної справи, медичної документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10 -го перегляду (МКХ-10), свідчать про те, що ОСОБА_6 , в момент здійснення правочинів 20.08.2012 року та 01.10.2012 року виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок дисциркуляторної, атеросклеротичної енцефалопатії, церебрального атеросклерозу, ішемічних інсультів у 2006, 2010 роках) у вигляді психоорганічного синдрому, що не досягав ступеню деменції, і за своїм психічним станом ОСОБА_6 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання 20.08.2012 року та договору дарування квартири 01.10.2012 року.
Судом апеляційної інстанції задоволено клопотання ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 про виклик та допит у судовому засіданні експертів Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, членів комісії, які проводили судово - психіатричну експертизу ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_1 не погодилася з таким висновком, заперечувала його, категорично стверджувала, що висновок експертизи є неправильним, таким, що суперечить наявним у справі доказам, які підтверджують те, що в момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Позивачка, її представник, на пропозицію колегії суддів, попередньо надіслали на адресу суду перелік питань, на які просили експертів надати відповідь, які судом апеляційної інстанції було направлено експертам Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, членам комісії, які проводили судово - психіатричну експертизу ОСОБА_6 для попереднього ознайомлення.
Експерт, член комісії Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, яка проводила посмертну судово - психіатричну експертизу ОСОБА_6 - ОСОБА_11 , в судовому засіданні 09.08.2019 року, проведеному в режимі відео конференції, заперечила те, що ОСОБА_6 страждав на судинну деменцію, яка є тяжким незворотнім психічним захворюванням, ствердила, що як вбачається з долученої до матеріалів справи медичної документації лікарем - психіатром він не оглядався, а лише психіатрична комісія може встановити цей діагноз, маючи беззаперечні докази такого захворювання, а відтак встановлення діагнозу «деменція» без огляду лікаря - психіатра свідчить про порушення вимог закону. Якщо у хворого є розлади психіки і лікуючий лікар чи лікар, який спостерігає за хворим, це бачить, то обов'язково призначає консультацію лікаря - психіатра. Оскільки в історії хвороби ОСОБА_6 про це не зазначено, то за станом здоров'я не було необхідності у призначенні консультації лікаря - психіатра. В медичній картці відсутні записи щодо наявності психічних розладів в ОСОБА_6 , лікарем - психіатром він не оглядався. Експертами під час проведення експертизи проаналізовано, що ОСОБА_6 був орієнтований, адекватним, не було глибокого порушення пам'яті, його висловлювання зі збереженням критики, що свідчить про відсутність деменції, контакт був утруднений через моторну афазію (повна або часткова втрата мови). Внаслідок паралічу він не міг виконувати всі рухові функції, і це не є наслідком психічного захворювання. Експерт ствердила, що у ОСОБА_6 була моторна афазія, яка є неврологічним, а не психічним захворюванням. Аналізуючи долучені до матеріалів справи докази, медичну документацію, які були предметом експертного дослідження, експерти дійшли висновку про відсутність доказів на підтвердження у ОСОБА_6 такого захворювання, як «деменція», глибоких психічних розладів, відсутність у нього ознак психічних уражень після перенесених інсультів, розвитку судинної деменції після перенесених двох інсультів, і помер ОСОБА_6 не внаслідок психічних розладів. Експерт пояснила, що, як вбачається з акту огляду МСЕК до довідки ЛВА -1 №322663, ОСОБА_6 у зв'язку із захворюванням потребує стороннього догляду, а не нагляду, що також свідчить про відсутність в ОСОБА_6 психічного захворювання, оскільки особи з психічним захворюванням потребують нагляду, і це обов'язково зазначається у висновку ЛКК і в акті огляду.
Тобто, експерт ОСОБА_11 в судовому засіданні категорично заперечила те, що ОСОБА_6 в момент складання оспорюваних правочинів хворів таким психічним захворюванням, як «деменція», внаслідок якого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Належних та допустимих доказів на спростування висновків посмертної судово - психіатричної експертизи №21 від 02.06.2017 року, пояснень експерта, члена комісії, ОСОБА_11 , позивачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, суду не надала.
Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_6 під час складання оспорюваних нею правочинів хворів психічним захворюванням, а саме, «деменцією», є лише її припущенням, оскільки такі твердження не підтверджені ні медичною документацією, ні висновками експертів.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_6 було встановлено діагноз «деменція» спростовуються висновком посмертної судово - психіатричної експертизи №21 від 02.06.2017 року, у якому зазначено, що судинна деменція - це тяжкий, хронічний, незворотний психічний розлад, в основі якого лежить виражене інтелектуально - мнестичне зниження, що порушує можливість забезпечення самостійного щоденного функціонування пацієнта з відсутністю критики до свого стану, тощо, і відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» остаточний психіатричний діагноз має право встановлювати тільки лікар - психіатр після обстеження особи. Згідно діагностичних критеріїв Міжнародної класифікації психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) діагноз деменції є правомочним тільки, щонайменше, 6 місячного терміну спостереження ознак деменції у пацієнта. Діагноз: «Судинна деменція» в історії хвороби №1135/213 був встановлений ОСОБА_6 27.04.2012 року без огляду лікаря - психіатра, в порушення Закону України «Про психіатричну допомогу».
Долучені до матеріалів справи медичні документи про стан здоров'я ОСОБА_6 та показання свідків не дають суду підстав ставити під сумнів психічний стан ОСОБА_6 в момент складання заповіту, договору дарування та доручень, безспірних доказів того, що ОСОБА_6 виявляв психічні розлади і розлади поведінки, які перешкоджали йому усвідомлювати йому значення своїх дій та керувати ними, позивачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, суду не надав.
Хоча висновок експертизи у справі про визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України є одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, на думку колегії суддів, показання свідків про стан здоров'я ОСОБА_6 після перенесених ним двох інсультів, його поведінку, обмежену можливість спілкування через інсульт, заторможеність мови, мають лише побічне значення для встановлення того, чи був здатним ОСОБА_6 в конкретний момент, а саме, в момент складання та посвідчення оспорюваного заповіту, договору дарування та доручень розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_6 було встановлено діагноз «деменція» спростовуються також аналогічними поясненнями експерта, члена комісії, ОСОБА_11 , наданими нею суду апеляційної інстанції.
Інших належних та допустимих доказів на спростування висновків судово - психіатричної експертизи про те, що ОСОБА_6 не страждав таким психічним захворюванням, як «деменція», матеріали справи не містять.
Даючи оцінку висновку посмертної судово - психіатричної експертизи №21 від 02.06.2017 року, колегія суддів доходить висновку про те, що такі узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , лікаря ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , які заперечили наявність у ОСОБА_6 психічних розладів.
А відтак, з врахуванням вищенаведеного, висновку посмертної судово - психіатричної експертизи №630 від 21.08.2015 року, проведеної експертами Львівської обласної державної клінічно - психіатричної лікарні, висновку судово - психіатричної експертизи №21 від 02.06.2017 року, проведеної експертами Українського науково - дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, які заперечили у ОСОБА_6 психічне захворювання, яке б перешкоджало йому розуміти значення своїх дій та керувати ними, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних ОСОБА_1 правочинів, з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.
Цивільний кодекс України, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, з наступними змінами та доповненнями, встановлюють порядок посвідчення заповітів, договорів дарування, довіреностей, дотримання яких є необхідним при їх складанні та посвідченні.
Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частина 4 ст. 207 ЦК України передбачає, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Згідно з положеннями ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність, не менше, як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Зазначаючи про порушення приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. порядку нотаріального посвідчення заповіту та договору дарування квартири, позивачка не зазначила, які саме порушення Порядку вчинення нотаріальних дій допустила приватний нотаріус, які, на її думку, є підставами для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Посвідчуючи заповіт, приватний нотаріус дотрималась вимог щодо форми заповіту та його посвідчення, приватним нотаріусом дотримано вимог ч.4 ст. 207, ст. ст. 1247, 1248, 1253 ЦК України, що підтверджується змістом оспорюваного заповіту, належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, суду не надала, її твердження про порушення приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваних правочинів вимог ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, ґрунтуються на припущеннях.
З врахуванням положень ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апелянта про те, що ОСОБА_6 не міг виразити свою волю щодо написання та підписання оспорюваних правочинів, такі спростовуються висновками експертиз, поясненнями експерта ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції.
А відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_6 на момент складання та посвідчення оспорюваних правочинів було вільним і відповідало його внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.
Єропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки колегія суддів не погоджується з мотивами, з яких суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову, а тому вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 із зазначенням інших мотивів.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 березня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , посвідченого 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округ Береською Л.Г.; про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 572; про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідченої 20.01.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за №46; про визнання недійсною довіреності, виданої ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , посвідченої 29.06.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., зареєстровану в реєстрі за №424; про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 20.01.2011 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на депозитному рахунку ОСОБА_6 , про визнання недійсним усного договору доручення, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 29.06.2010 року на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на рахунках ОСОБА_6 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 27.08.2019 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.