справа №1.380.2019.001847
20 серпня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.
секретар судового засідання Сільник Н.Є.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Ворошилової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Львівській області), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу № Ф-2818-25 від 07.11.2018;
- визнати протиправним та скасувати рішення Червоноградського управління ГУ ДФС у Львівській області № 0026705313 від 20.03.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Позиція позивача наведена у позові та додаткових поясненнях, в яких позивач зазначив, що є фізичною особою підприємцем, адвокатом, що підтверджується відповідними документами. 07.11.2018 відповідач прийняв оскаржувану вимогу про сплату боргу та рішення про сплату штрафу, які на думку позивача є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно виставив оскаржувані податкову вимогу та прийняв рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, оскільки позивач є особою з інвалідністю та має пільги щодо сплати єдиного внеску за себе відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464-VI. Вказує, що здійснює підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10, зокрема діяльність у сфері права. На переконання позивача, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 діяльність у сфері права та адвокатську діяльність, позивач займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, у зв'язку з чим у позивача не виникає обов'язку подання звітності та сплати єдиного податку як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства. Отже, приймаючи оскаржувану вимогу та нараховуючи позивачу подвійний об'єкт оподаткування зі сплати єдиного внеску, відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України. Позивач звернув увагу суду, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. При цьому, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Враховуючи викладені обставини просить суд позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою - підприємцем, зобов'язана сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності. Відповідно до реєстраційних даних автоматизованої системи «Податковий блок» та реєстру про реєстрацію незалежної професійної діяльності за видом діяльності ОСОБА_1 є одночасно фізичною особою-підприємцем та особою, яка проводить незалежну професійну діяльність. За реєстраційними даними ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з 24.09.2014 по 31.05.2019, тому позивач, як фізична особа - підприємець звільнена від сплати ЄСВ. Проте, відповідно до ІКП ОСОБА_1 нарахований єдиний внесок, як особі яка проводить незалежну професійну діяльність. Зазначив, що позивачем сплачувались нараховані суми ЄСВ, а саме в 2019 році ОСОБА_1 було сплачено ЄСВ у розмірі 18280,00 грн., однак недоїмка по ЄСВ станом на 30.04.2019 складає 5318,47 грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 було позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.
У підготовчому засіданні 20.08.2019 суд протокольною ухвалою поновив позивачу строк звернення до суду та закінчив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходив з наступного.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання з 12.01.2016 по 31.01.2018, що підтверджується довідкою Кам'янка-Бузького управління Пенсійного фонду України Львівської області № 715/02-17 від 16.02.2017.
Згідно з довідкою від 31.03.2016 № 1613200700058 «Про взяття на облік платника податків» ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, адвокатом та на дату видачі довідки перебуває на обліку у ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області.
7 листопада 2018 року ГУ ДФС у Львівській області винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2818-25, відповідно до якої ОСОБА_1 повинна сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 14894,00 грн.
20.03.2019 Червоноградським управлінням ГУ ДФС у Львівській області було прийнято рішення про застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 2978, 86 грн та пені у розмірі 3268, 15 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.
Позивач вважає, вимогу та рішення відповідача протиправними, тому звернувся до суд з цим позовом.
Нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VІ.)
Відповідно до п.2 ст.1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VІ визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 статті 2).
Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (ч.1 ст. 12 Закону №2464-VІ).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 «Про Державну фіскальну службу України» (далі - постанова №236) Державна фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.
В статтях 9, 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, і в цьому переліку немає єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таким чином, сфера дії ПК України не поширюється на єдиний внесок. Тобто на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, поширюється тільки дія Закону №2464-VІ.
Положеннями частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп.3 п.1 розділу ІІ наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 «Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 6 розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 «Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
Відповідно до п.5 розділу VI вищенаведеної Інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07 липня 2011 року №3609-VI. Даним Законом доповнено статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частиною четвертою такого змісту: « 4. Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування".
3 жовтня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема до частини 4 статті4, яка викладена в наступній редакції: "4. Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".
Отже, звільнятимуться від сплати єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени фермерського господарства, які: є особами з інвалідністю, незалежно від отримання пенсії або соціальної допомоги.
Як встановив суд та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання з 12.01.2016 по 31.01.2018, що підтверджується довідкою Кам'янка-Бузького управління Пенсійного фонду України Львівської області № 715/02-17 від 16.02.2017.
Таким чином, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач підпадає під категорію осіб, які мають право на пільги встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Проте, як стверджує відповідач у відзиві на позов ОСОБА_1 нарахований єдиний внесок, як особі яка проводить незалежну професійну діяльність, при цьому вказує, що позивач, як фізична особа - підприємець звільнена від сплати ЄСВ.
Суд надаючи оцінку відповідним обставинам, виходив з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, третя група - фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень (підпункт 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України).
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів (пункт 65.2 статті 65 ПК України).
При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 2 частиною першою статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону № 5076-VI).
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства та коли здійснювана такою особою підприємницька діяльність на спрощеній системі оподаткування відрізняється за видом діяльності від незалежної професійної діяльності.
Відповідно до положень частини четвертої пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. У такому разі фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою Зміни та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону № 2464, зокрема відповідно до пункту 5 частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.
Суд наголошує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», тому до нього не можуть застосовуватись положення частини третьої статті 5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Частиною 3 статті 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З системного аналізу положень ПК України та Закону № 5076-VI вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства та коли здійснювана такою особою підприємницька діяльність на спрощеній системі оподаткування відрізняється за видом діяльності від незалежної професійної діяльності.
Суд з матеріалів справи встановив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з основним видом економічної діяльності 69.10 (діяльність у сфері права).
На виконання свого обов'язку як фізичної особи-підприємця, позивачем сплачено єдиний соціальний внесок, що не заперечувалось сторонами та підтверджується карткою особового рахунку.
Однак, у зв'язку з встановленням позивачу ознаки незалежної професійної діяльності відповідачем здійснено нарахування єдиного соціального внеску.
Відповідно до пункту 4, 5 частини першої статті 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічного змісту позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами здійснення діяльності, як фізична особа підприємець не здійснює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДФС у Львівській області сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, взятий на податковий облік як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, веде єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець ІІІ групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності, до нього не можуть застосовуватись положення частини третьої статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому наявні правові підстави для визнання протиправною та скасування винесеної відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки).
При цьому, суд наголошує, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, з наведеного слідує, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску відповідно до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що податковим органом протиправно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-2818-25 без урахування всіх обставин, а відтак позовна вимога про скасування оскаржуваної вимоги підлягає задоволенню.
Згідно статті ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваної податкової вимоги, відповідно до норм чинного законодавства, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Що стосується позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати рішення Червоноградського управління ГУ ДФС у Львівській області № 0026705313 від 20.03.2019, то суд виходив з наступного.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює відповідальність платника у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску у вигляді фінансових санкцій, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до частини десятої статті 25 Закону України № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно пункту другого частини 11 статті 25 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
З огляду на те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та встановлення судом протиправності оскаржуваної вимоги, суд прийшов до висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій, а позивачем доведено протиправність рішень відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу № Ф-2818-25 від 07.11.2018.
Визнати протиправним та скасувати рішення Червоноградського управління ГУ ДФС у Львівській області № 0026705313 від 20.03.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок його бюджетних асигнувань 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2019.
Суддя Р.М. Брильовський