16 серпня 2019 року м. Київ № 320/2703/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н. Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії; зобов'язати відповідача за бажанням позивача здійснити перерахунок суми його пенсії з 05.12.2017 як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом 2 групи від захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 05 грудня 2017 року та 20.05.2019 позивач звернувся до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 9-1 постанови Кабінету Міністрів України № 1210, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Проте, рішенням від 12.12.2017 № /К-01 та від 20.05.2019 № 1268 відповідач відмовив у проведенні перерахунку пенсії, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 24.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач по справі - Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області своїм правом на обґрунтування правомірності дій не скористалось, на момент ухвалення рішення в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи позивач є громадянином України та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням від 17.01.2017 серії НОМЕР_2 . Відповідно до вкладки № НОМЕР_3 вказаного посвідчення, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 19.02.2019, позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Згідно з наявним в матеріалах справи експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 26.12.2016 № 1618, за основним діагнозом, встановлено причинний зв'язок захворювань ОСОБА_1 з роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Також, позивачем долучено копію довідки ЗАТ "Київенергобуд" від 20.04.2006 № 140 про те, що позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 року № 14970378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі списком № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 в період: з 01.10.1986 по 31.12.1987 та з 01.01.1988 по 31.01.1991, а також надано маршрутний лист про проходження робіт за вахтовим методом в період 1986 по 1992 роки в таких містах, як Чорнобиль та Прип'ять.
Як вбачається із матеріалів справи і не заперечується відповідачем, позивач перебуває на обліку у Вишгородському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
05 грудня 2017 року та 11.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення йому перерахунку пенсії, до якої додав документи, що підтверджують факти участі його в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідач листом від 12.12.2017 вих. № К-01 відмовив в перерахунку пенсії, мотивуючи відмову тим, що позивач, не відноситься до категорії осіб, які приймали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 по справі №363/4973/17 у задоволенні позову відмовлено.
Дане рішення не було оскаржено та є чинним на дату розгляду даної справи. Відтак, спір між сторонами по правомірність відмови у перерахунку позивачеві пенсії з 01.10.2017 по дату прийняття рішення суду по справі вже було вирішено судом.
З огляду на зазначене, предметом розгляду у межах даного провадження є правомірність відмови відповідача у перерахунку пенсії позивачеві, починаючи з 25.04.2019.
Як встановлено судом, з огляду на бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії позивачеві, починаючи з 25.04.2019, оскільки останнім відповідна заява була подана 05.12.2017, позивач 20 травня 2019 року, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(ІІ)2019 звернувся до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок пенсії позивача по інвалідності, як ліквідатору Чорнобильської катастрофи, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням від 20.05.2019 за № 1286 відповідач відмовив у здійснення такого перерахунку, оскільки до пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 відповідні зміни не внесено, що свідчить про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом встановлено таке.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Згідно зі статтею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII (у редакції Закону України від 5 жовтня 2006 року № 231-V) особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Отже частина 3 статті 59 Закону № 796-XII (до внесення змін Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ) регулювала порядок обчислення пенсії лише однієї категорії осіб, а саме осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII розширено перелік категорій осіб, на яких розповсюджується вказана норма, а саме: осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, а також осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
З метою приведення підзаконних нормативних актів у відповідність до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VІІІ, Кабінетом Міністрів України 15.11.2017 прийнято постанову № 851, якою доповнено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пунктом 9-1, який дублює зміст частини третьої статті 59 Закону та визначає формулу обчислення пенсії по інвалідності з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, для осіб, які виявили бажання на її отримання. До числа таких осіб пункт 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи так само відносить лише осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Враховуючи зазначене, частина третя статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункт 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачають, що їх дія поширюється на осіб, які відповідають таким критеріям:
1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;
2) така участь особи відбувалася під час проходження дійсної строкової служби;
3) така участь особи призвела до її інвалідності.
Тобто, таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох наведених умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не допускається).
Приписи частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ врегульовували право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати лише щодо осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали інвалідами.
Зазначений висновок узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду (ухвала від 08.05.2018 у справі № 820/1148/18, постанови від 13.02.2018 у справі № 756/8380/16-а та у справі № 193/877/16-а (2-а/193/14/16), від 21.02.2018 у справі № 619/2262/17).
Однак, рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової служби", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ. Саме наявність вказаного словосполучення у конструкції наведеної норми, давало підстави для поширення права на перерахунок пенсії лише для осіб, що проходили дійсну строкову службу.
Отже, прийняття Конституційним Судом України рішення від 25.04.2019 № 1-р (ІІ)/2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) стало підставою для поширення права на перерахунок пенсії у розмірі, встановленому частиною третьою статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на осіб, за наявності уже не трьох у сукупності, а двох умов:
1) особа має статус особи з інвалідністю;
2) особа отримала статус особи з інвалідністю виключно внаслідок участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Сторонами не заперечувалась та обставина, що позивач є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, є інвалідом ІІ групи та інвалідність пов'язана у зв'язку із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а відтак позивач є особою, на яку поширюються приписи наведеної статті.
Проте, як вже зазначалось судом, відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії. Підставою для відмови вказано те, що рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(ІІ) 2019 не містить положень, щодо порядку його виконання, в зв'язку з чим з метою реалізації вказаного рішення необхідно внести відповідні зміни до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та п. 9-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2010 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, на переконання суду, вказані мотиви відмови вказують на її протиправний характер, виходячи із таких підстав.
Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII щодо визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчислені пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, починаючи з 25.04.2019 поширюються на всі категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
При цьому суд звертає увагу, що згідно частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Із аналізу вказаних норм, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно з частиною першою статті 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте додаткове визначення (чи не визначення) у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання, не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз. 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2019 вказівки на інше, суд вважає, що це Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 826/14077/18 та від 18 липня 2019 року в справі № 816/105/18.
Відтак, право на перерахунок пенсії згідно вказаної норми у позивача виникло саме з 25 квітня 2019 року. Водночас відсутність роз'яснень щодо застосування норми закону яка визнана неконституційною, як і відсутність підзаконних нормативно - правових актів, що визначають механізм її реалізації, не може вважатися правомірною підставою для оспорюваної відмови.
Відповідач, відмовляючи 22.05.2019 (після прийняття рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019) позивачеві у здійсненні перерахунку пенсії, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, з посиланням на ту обставину, що рішення не містить порядку його виконання діяв всупереч критеріям частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не у спосіб згідно чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Приймаючи рішення щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії, відповідно до частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05.12.2017, суд враховує, що має місце рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 по справі № 363/4973/17 та Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019, яке підлягає застосуванню, лише починаючи з 25.04.2019.
Беручи до уваги ту обставину, що вперше з відповідною заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 9-1 постанови Кабінету Міністрів України № 1210, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, позивач звернувся до відповідача 05 грудня 2017 року та повторно 20.05.2019, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві, починаючи з 25.04.2019.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно положень статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , інд. АДРЕСА_2 ) до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області за бажанням позивача здійснити перерахунок суми пенсії ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня відповідного року, починаючи з 25.04.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2019
Суддя Панченко Н.Д.