15 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/1171/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гаврилка С.Є.,
з участю секретаря судового засідання - Кубічек Н.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 - не з'явився;
представник позивача - Лучинець Олександр Вацлавович - не з'явився;
відповідач - Державна міграційна служба України - представник - представник Радь Олександр Іванович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01024, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), яким просить суд: "1. Провести розгляд справи за моєю участю за правилами загального позовного провадження; 2. Зобов'язати Відповідача надати суду для огляду оригінал особової справи ОСОБА_1 ; 3. Скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 4. Зобов'язати даний орган влади повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту."
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року було закінчено підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався (оголошувалась перерва) у зв'язку з існуванням на те об'єктивних законодавчо встановлених підстав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Державної міграційної служби України від 17 серпня 2018 року за № 309-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської належності, де йому загрожує реальна небезпека з боку чоловіка його супутниці. Вказує, що його супутниця ОСОБА_3 була піддана тортурам фізично та морально. Стала жертвою сексуального та домашнього насилля, піддана нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню та у зв'язку з відсутністю безпеки та будь-якого захисту в країні походження, позивач допоміг їй втекти, а тому у разі повернення до країни громадянської належності йому загрожує кровна помста з боку родини чоловіка ОСОБА_3 у зв'язку. Крім цього, у позивача з ОСОБА_3 народилася спільна дитина, у разі повернення до індії новонароджену дитину можуть вбити. Тому просить визнати рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, скасувати його та зобов'язати повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні по країні походження (Індія), співбесід по уточненню викладених ОСОБА_1 , останній не надав достовірних фактів, щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання. Немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки така ніколи не був членом жодної з політичної, релігійної військової чи громадської організації. Факти повідомлені заявником, не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Також відповідач звернув увагу, що позивач прибув до України 07 червня 2017 року та після закінчення терміну дії візи не звернувся з заявою за легалізацією свого перебування в Україні, така заява була нею подана 30 січня 2018 року. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи та є правомірним.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити в повному обсязі з підстав наведених у позові.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 1, 25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, статті 26 Конституції України біженцям гарантується: захист державою Україна, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України та соціальний захист.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 громадянин Республіки Індії, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно паспорта громадянина Республіки Індія НОМЕР_2 від 09 грудня 2011 року позивач легально вибув літаком з м. Делі (Індія) та прибув 07 червня 2017 року в Україну, де останньому було видано візу України № Y06124437, яка була дійсна до 16 червня 2017 року (а.с.а.с. 38, 39, 52).
30 січня 2018 року позивач звернувся до органу міграційної служби із заявою № 20 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.а.с. 28-32).
Згідно вказаної заяви-анкети від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 вказав, що причиною свого звернення стало побоювання зазнати переслідування з боку чоловіка та його родини своєї громадянської жінки, зокрема вказав, що "… я залишив Індію з соціальних причин, оскільки я допоміг дівчині, яка стала жертвою домашнього та сексуального насилля. Моє життя змінилося, коли я вирішив допомогти дівчині, яка стала жертвою фізичного та морального насилля в родині свого чоловіка. Вона потребувала допомоги. Вона страждала від матері свого чоловіка, яка била її та знущалася з неї,крім того, мати її чоловіка має політичні зв'язки та цим морально давила на дівчину. Маючи найкращі наміри я допоміг дівчині втекти. Я хотів допомогти дівчині, оскільки її чоловік ґвалтував її, а її свекруха ображала її та била. Дівчина повідомила мені про найстрашніші випадки її побиття вдома. Та я вирішив допомогти будь-якою ціною. Я організував нашу втечу. Я не міг багато зробити, оскільки свекруха дівчини має політичні зв'язки та вона відома персона в нашому регіоні. Одного разу на мій дім було направлено бандитів, які прийшли по мене та погрожували моїй родині."
Згідно протоколу співбесіди позивача від 14 лютого 2018 року № 2018КV0020, позивач вказав, зокрема що причиною еміграції до України була загроза його життю та життю ОСОБА_3 , якій позивач допомагав, оскільки її чоловік постійно погрожував її вбити та застосовував фізичне насилля, а поліція нічим не змогла допомогти. Позивач, на запитання чи зазнавав насильство за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи та політичним поглядам, зазначив, що не зазнавав (а.с.а.с. 23-27).
Відповідно до Висновку від 19 лютого 2018 року Управління Державної міграційної служби України в Київській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 , на підставі прийнятої заяви з метою перевірки обґрунтованості побоювань переслідувань заявника, відповідно до статті 8 пункту 4 Закону України " Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зроблено висновок про доцільність прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Індії ОСОБА_1 (а.с.а.с. 55-57).
Наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 16317 від 19 лютого 2018 року було прийнято до оформлення документи ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 58).
Наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 151 від 19 квітня 2018 року було продовжено строк розгляду заяв для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1 (а.с. 63).
Наказом Управління ДМС України в Київській області № 171 від 05 травня 2018 року позивача було знято з обліку в управлінні ДМС України в Київській області у зв'язку зі зміною місця проживання та наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 18 травня 2018 року № 24 взято на облік особову справу № 2018КV0020 громадянина ОСОБА_1 (а.с.а.с. 65, 66).
Наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 18 травня 2018 року № 25 було продовжено строк розгляду заяв для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1 (а.с. 67).
Крім того, 04 травня 2018 року Мукачівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Закарпатській області видано свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , в якому у графі батько записано - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_3 (а.с. 70).
Відповідно до Висновку від 18 червня 2018 року № 2018КV0020 Головного управління Державної міграційної служби України Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб'єктивних і об'єктивних елементів заяви, зроблено висновок, що повідомлене ОСОБА_1 , не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов передбачених статтею 1 частиною 1 пунктами 1 чи 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.а.с. 76-86).
Як вбачається з тексту вказаного висновку, співбесіда з заявником була призначена на 12 червня 2018 року, однак позивач не з'явився на вказану дату, у зв'язку з чим ГУ ДМС України в Закарпатській області було надіслано запитна адресу ПТРБ у Закарпатській області з метою з'ясування причини неявки на співбесіду та згідно відповіді від 16 червня 2018 року № 03-07/374-18, громадянин Індії ОСОБА_1 був госпіталізований в Обласний протитуберкульозний диспансер м. Ужгорода, де знаходився на час прийняття спірного рішення.
Рішенням ДМС України від 17 серпня 2018 року за № 309-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 6 частини 1 абзацу 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені статтею 1 частиною 1 пунктами 1 чи 13 цього Закону відсутні (а.с. 87).
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон України № 3671-VI).
Відповідно до статті 1 частини 1 пункту 1 Закону України № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з статтею 1 частиною 1 пунктом 13 Закону України № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статті 5 частини 1 Закону України № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 5 частини 2 Закону України № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 8 частини 1 Закону України № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Відповідно до статті 9 частини 1 Закону України № 3671-VI, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Згідно з статтею 9 частиною 2 Закону України № 3671-VI, працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відповідно до статті 9 частини 11 Закону України № 3671-VI, після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 9 частини 12 Закону України № 3671-VI, особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Відповідно до статті 10 частини 5 Закону України № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 12 частини 2 Закону України № 3671-VI рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають "Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі по тексту - Правила № 649).
Пунктом 4.1 розділу IV Правил № 649 передбачено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно із пунктом 4.3 підпунктом б розділу IV Правил № 649, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 6.2. Правил № 649 передбачено, що під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.
З аналізу наведених норм вбачається, що для прийняття обґрунтованого рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передує процедура розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення прийняття відповідного рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на стадії попереднього розгляду заяви позивача від 30 січня 2018 року управлінням Державної міграційної служби України в Київській області14 лютого 2018 року було проведено співбесіду із позивачем про що було складено протокол співбесіди та за результатами складно висновок 19 лютого 2018 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 (а.с.а.с. 23-27, 55-57).
Однак, у зв'язку зі зміною місця проживання позивача наказом управління ДМС України в Київській області № 171 від 05 травня 2018 року позивача було знято з обліку в управлінні ДМС України в Київській області та наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 18 травня 2018 року № 24 взято на облік особову справу № 2018КV0020 громадянина ОСОБА_1 (а.с.а.с. 65, 66).
Згідно Висновку від 18 червня 2018 року № 2018КV0020 Головного управління Державної міграційної служби України Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб'єктивних і об'єктивних елементів заяви, зроблено висновок, що повідомлене ОСОБА_1 , не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов передбачених статтею 1 частиною 1 пунктами 1 чи 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.а.с. 76-86).
Як вбачається з тексту вказаного висновку, співбесіда з заявником була призначена на 12 червня 2018 року, однак позивач не з'явився на вказану дату, у зв'язку з чим ГУ ДМС України в Закарпатській області було надіслано запит на адресу ПТРБ у Закарпатській області з метою з'ясування причини неявки на співбесіду та згідно відповіді від 16 червня 2018 року № 03-07/374-18, громадянин Індії ОСОБА_1 був госпіталізований в Обласний протитуберкульозний диспансер м. Ужгорода, де знаходився на стаціонарному лікуванні на час прийняття спірного рішення. У зв'язку з цим, ГУ ДМС в Закарпатській області було надіслано запит головному лікарю Закарпатського протитуберкульозного диспансеру, однак на момент підготовки рекомендаційного висновку відповіді не отримано.
Відповідач не надав суду доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про призначену на 12 червня 2018 року співбесіду з заявником.
Листом Головне управління Державної міграційної служби України Закарпатській області від 15 червня 2018 року № 2101.4-7466/21.2-18 на адресу Головного лікаря Закарпатського протитуберкульозного диспансеру, звернулося з запитом про надання інформації щодо підтвердження або спростування факту перебування на обстеженні (лікування) громадянина Індії ОСОБА_1 у вказаному медичному закладі (а.с. 69).
Згідно листа Обласного клінічного територіального медичного об'єднання "Фтизіатрія" від 20 червня 2018 року , відповідача було повідомлено, що громадянина Індії ОСОБА_1 знаходиться на стаціонарному лікуванні в п'ятому терапевтичному відділені з 07 червня 2018 року (а.с. 75).
Таким чином, відповідач не взяв до уваги та не перевірив повідомлену інформацію щодо перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
Тому, відповідач при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не дотримав встановлену процедуру попереднього розгляду заяви не провівши співбесіди, не розглянувши з достатньою повнотою відомості наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, формально підготувавши письмовий висновок.
При цьому, на стадії вирішення питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неможливо прийняти обґрунтоване рішення без повного, ретельного, об'єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за захистом.
У відповідності до статті 2 частини 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, у зв'язку з порушенням встановленої положеннями Закону України № 3671-VI та Правил № 649 процедури розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, діяв без врахування вищезазначених критеріїв, визначених у статті 2 КАС України.
З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд вважає, що він не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що його заява є очевидно необґрунтованою.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем під час винесення оскаржуваного рішення про відмову в наданні статусу біженця не було повно, всебічно та об'єктивно розглянуто обставини особової справи позивача.
З урахуванням вищевикладеного рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту від 17 серпня 2018 року за № 309-18 прийняте без врахування всіх обставин справи, тобто, є необґрунтованим, що є підставою для його скасування та зобов'язання ДМС України розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повторно, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01024, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України (01024, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" від 17 серпня 2018 року за № 309-18.
Зобов'язати Державну міграційну службу України (01024, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 15 серпня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 27 серпня 2019 року.
СуддяС.Є. Гаврилко