23 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/3485/19
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт відповідача - Головного управління ДФС у Житомирській області, а саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018 в сумі 15819, 54 грн, з підстав необхідності захисту в судовому порядку його від протиправного рішення Головного управління ДФС у Житомирській області.
Ухвалою суду від 17.05.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 24 червня 2019 року із повідомленням учасників справи.
24.06.2019 підготовче засідання в справі відкладено до 03.07.2019.
Ухвалою суду від 03.07.2019 задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018.
В підготовчому засіданні оголошено перерву до 15.07.2019, у зв'язку з необхідністю надання відповідачем додаткових доказів у справі.
15.07.2019 за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Судовий розгляд по суті за згодою сторін розпочато 15.07.2019.
Головним управлінням ДФС у Житомирській області подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням у задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Зазначено, що згідно реєстраційних даних АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 , перебуває на обліку, як самозайнята особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 08.06.2011 (адвокат), дата та номер проведення державної реєстрації припинення відсутні. Станом на 31 жовтня 2018 року у позивача виник борг зі сплати єдиного внеску за 2017 рік та 3 квартали 2018 року в сумі 15819,54 грн. На суму недоїмки відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ГУ ДФС у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 № Ф-92184-50. Представник відповідача наголошував, що відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску. З 01.01.2017 вказаним Законом обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 частини першої ст. 4 цього Закону, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності. З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до п. 2 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Отже, на думку представника відповідача, вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірною.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що з 04.05.2017 він не займається професійною адвокатською діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України серія АМ № 000602 від 11.05.2017. Також позивач наголошував, що про припинення ним професійної адвокатської діяльності відповідач був повідомлений належним чином, а тому нарахування оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018 заборгованості в сумі 15819 грн 54 коп. є безпідставним. Окрім цього, позивачем указано, що з 22.11.2018 і на даний час він офіційно працевлаштований у ТОВ "Три Ведмеді" і роботодавець сплачує за нього усі податки та збори, в тому числі єдиний внесок.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на доводи наведені у відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є адвокатом з 08.06.2011 відповідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 582, виданого Житомирською обласною КДКА.
Згідно із Витягу з Єдиного реєстру адвокатів серії АМ № 000602 від 11.05.2011, право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 04.05.2017 на підставі заяви адвоката.
06.07.2017 позивачем до Бердичівської ОДПІ було подано заяву про припинення платника податків форми № 8-ОПП, оскільки право на заняття адвокатською діяльністю зупинено. Також до Бердичівської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області позивачем подано заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску форми № 7-ЄСВ.
19 листопада 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50, в якій вказано, що станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 15819,54 грн.
Судом встановлено, що до вимоги про сплату боргу (недоїмки) контролюючим органом включено недоїмку за 2017 рік у загальній сумі 8448 грн та недоїмку за 3 квартали 2018 року в сумі 7371,54 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску, а вимогу такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із ч.8 ст.9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності. При цьому необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до ст. 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Пунктом 1 частини 1 ст. 31 Закону № 5076-VI визначено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п.1 ч. 3 ст. 31 Закону № 5076-VI).
Положеннями ст. 32 Закону № 5076-VI визначено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту ч. 5 та 6 ст. 31 Закону № 5076-VI протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст. 17 Закону № 5076-VI).
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Як було зазначено вище, адвокатська діяльність позивача зупинено на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 04.05.2017, тобто із вказаної дати позивач не здійснює адвокатської діяльності та не отримує доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність у нього обов'язку сплати єдиного внеску, як самозайнятої особи, незалежна професійна діяльність якої є зупиненою.
З огляду на викладене, а також ураховуючи те, що позивачем було повідомлено контролюючий орган про зупинення його адвокатської діяльності та подано відповідні заяви до Бердичівської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, суд вважає, що 19.11.2018 відповідачем безпідставно сформовано вимогу №Ф-92184-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску ОСОБА_1 в сумі 15819,54 грн.
Разом з цим, суд вважає за доцільне вказати, що спірною вимогою відповідач самостійно визначив зобов'язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Водночас ані Закон №2464-VI, ані Інструкція №449, визначаючи обов'язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.
Суд зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.
Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорювана вимога не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
В силу приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.
В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 768,40 грн необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, ідентифікаційний код: 39459195) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 768,40 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко