Рішення від 20.08.2019 по справі 200/4629/19-а

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 р. Справа№200/4629/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Христофорова А.Б.,

за участю секретаря Білоусової К.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмово провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності та дій неправомірними, визнання неправомірним рішення, зобов'язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2019 року до Донецького окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності та дій неправомірними, визнання неправомірним рішення, зобов'язати вчинити певні дії.

В своєму позові позивач просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не поставлення позивача на облік 15.08.2017 року і позбавлення його права поновлення пенсії по інвалідності з 01.10.2014 року та переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поставити позивача на облік з 15.08.2017 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити позивачеві виплату пенсії по інвалідності з 01.10.2014 року по 15.08.2017 року;

- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не прийняття заяви від 13.10.2017 року про переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області прийняти заяву позивача від 13.10.2017 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком;

- визнати неправомірним розпорядження Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 15.02.2019 року щодо відмови в призначенні виплати позивачеві пенсії за віком з 16.10.2018 року по даний час;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити позивачеві виплату пенсії з 16.10.2018 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відшкодувати позивачеві завдану шкоду, яка була спричинена за період з 01 жовтня 2014 року (день припинення виплати пенсії) по 22 травня 2019 року (день подання адміністративного позову до суду) у сумі 54-х місячних пенсій, в сумі, - 169506,00 грн.

В разі визнання судом безпідставними доводів позивача наведених у позові, позивач просить суд:

- визнати законним право позивача на отримання пенсії за віком у 57 років, - з 20.02.2015 року, на підставі положень ст. 34 та абз. 2 ч. 3 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати антитерористичну операцію, яка проводиться з 14.04.2014 року по теперішній час Україною в зоні місця проживання позивача, - форс-мажорною обставиною, що завадила позивачеві оформити пенсію за віком 20.02.2015 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити позивачеві заборгованість з недоотриманої ним пенсії в розмірі 51-ї місячної пенсії, за період з 20.02.2015 року по 22.05.2019 року, в сумі, - 160089,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 серпня 2017 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області із заявою про взяття його на облік за новим місцем проживання, як отримувача пенсії по інвалідності, надавши при цьому довідку МСЕК видану 20 вересня 2016 року на території Луганської області. Однак, відповідач, посилаючись на положення ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VII, за якими будь-який акт (рішення, документ) виданий органами та особами на тимчасово окупованій території України, є недійсним і не створює правових наслідків, протиправно не поставив позивача на облік. Позивач вважає, що станом на 15 серпня 2017 року Управління ПФУ у м. Краматорську Донецької області не мало законних підстав не ставити його на облік на підставі вищевказаної довідки, оскільки норми ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно із ст. 3 цього ж Закону, не могли бути застосовані до його довідки МСЕК, оскільки розповсюджувались на тимчасово окуповану територію АР Крим та м. Севастополь, та станом на 15 серпня 2017 року, його довідка була чинна для всіх державних органів України.

Посилаючись на наведені обставини вважає, що відповідачем було порушено його право передбачене ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на підставі вищевказаної довідки МСЕК йому не було поновлено пенсію по інвалідності з 01 жовтня 2014 року, тобто з дня, з якого було припинено виплату пенсії, до дня повторного огляду МСЕК.

В одній із письмових відповідей наданих позивачеві Управлінням ПФУ у м. Краматорську Донецької області 24 жовтня 2018 року, позивачеві було роз'яснено про те, що станом на 15 серпня 2017 року, він не набув права на призначення пенсії за віком, у зв'язку із чим, підстави для взяття його на облік як пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб з 15 серпня 2017 року відсутні.

Позивач вважає такі посилання відповідача хибними оскільки право на пенсію за віком, враховуючи дату його народження - 20.02.1958 року, та пільговий стаж за Списком 1, він здобув ще 20.02.2015 року з досягненням 57 річного віку. У зв'язку із чим вважає, що протиправно не отримує належну йому пенсію за віком з 20.02.2015 року внаслідок протиправних дій відповідача Управління ПФУ у м. Краматорську Донецької області, та непереборними обставинами у виді бойових дій на сході України, що позбавили його можливості оформити пенсію на підконтрольній українській владі території.

Крім того вважає, що 13 жовтня 2017 року відповідачем було порушено ч. 3 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не було прийнято його заяву про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, яка була надіслана Управлінню рекомендованим листом. Позивач вважає хибними посилання відповідача на необхідність особистого звернення його із вказаною заявою, оскільки відповідно до п.1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", він мав право «особисто» подати таку заяву засобами Укрпошти.

16 жовтня 2018 року позивач звернувся особисто до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, внаслідок чого Управлінням ПФУ у м. Краматорську Донецької області було призначено позивачеві пенсію за віком з 16 жовтня 2018 року, однак жодної виплати починаючи з дати призначення пенсії позивач так і не отримав. У відповіді наданій відповідачем, позивачеві було повідомлено про те, що виплата призначеної пенсії з 16 жовтня 2018 року йому була припинена на підставі рішення комісії Краматорської міської ради від 13 лютого 2019 року, у зв'язку із не підтвердженням факту проживання позивача в м. Краматорськ Донецької області. Таким чином відповідачем протиправно не виплачено пенсію позивачеві з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В поданих до суду 05 серпня 2019 року додаткових поясненнях, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на обставини аналогічні викладеним ним у позовній заяві.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що згідно із регіональною базою отримувачів пенсій Пенсійного фонду України ОСОБА_1 перебував на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні УФУ в Донецькій області як одержувач пенсії по інвалідності.

Виплата пенсії позивачеві була призупинена з 01.02.2016 року у зв'язку із закінченням терміну дії встановленої інвалідності згідно довідки МСЕК.

15.08.2017 року на особистому прийомі в управлінні Пенсійного фонду м. Краматорську Донецької області ОСОБА_1 . надав виписку із акту огляду МСЕК видану на території Луганської області «Министерством здравоохранения Луганской народной республики», тобто медичним закладом, розташованим на території тимчасово непідконтрольній українській владі, - після 01.12.2014 року.

Водночас позивач був повідомлений про необхідність звернутись до соціальних експертних комісій, які працюють на територіях, підконтрольних українській владі, для підтвердження інвалідності та роз'яснено порядок запиту пенсійної справи з іншого управління.

Оскільки виплату пенсії було призупинено у зв'язку із закінченням терміну встановленої інвалідності, а згідно трудової книжки позивач має пільговий стаж, ОСОБА_1 було рекомендовано звернутись до відділу обслуговування громадян за консультацією щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Заяву про призначення (переведення) або про запит пенсійної справи позивач 15.08.2017 року до управління не подавав, а тому жодного рішення про відмову управлінням не приймалось.

16.10.2018 року ОСОБА_1 надав до управління особисту заяву про призначення пенсії за віком згідно із частиною 1 ст. 26 Закону України №1058.

Разом із заявою про призначення пенсії заявником були надані наступні документи: копія паспорту; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копія трудової книжки; копія військового квитка; копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.08.2017 року № 0000297560; пояснювальна записка від 26.04.2016 року №100, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; довідку про стаж від 26.04.2016 № 512 за період роботи з 01.02.1990 року27.05.2009 року в «Шахті ім. В.В. Вахрушева»; довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за Списком №1 від 26.04.2016 року № 513 за період роботи з 08.12.1986 року по 09.01.1987 року, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за Списком №1 від 26.04.2016 року № 514 за період роботи з 10.01.1987 по 31.01.1990 року, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; історичну довідку від 28.04.2016 року № 515, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; архівні документи: картка ф, Т2, накази про прийняття та звільнення «Шахта ім. В.В. Вахрушева» від 31.12.1986 року № 904-к, від 08.12.1986 року №835-к, від 31.01.1990 року №79-к, від29.05.2009 року №535-к, видані ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії від 28.07.2014 року № 1012 за період з січня 1987 по грудень 1990 та додаток до довідки про заробітну плату від 28.07.2014 року № 1012, видані ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська»; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії від 23.09.2014 року № 413 за період з червня 1978 року по грудень 1985 року; довідку від 23.09.2014 року №413 за період з червня 1978 року по грудень 1985 року; довідку від 23.09.2014 року № 414; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії від 23.09.2014 року № 411за період з липня 1975 року по квітень 1976 року; довідку від 23.09.2014 № 412, видані ПАТ «Ровеньківське автотранспортне підприємство 10956».

Відповідно до частини 1 ст. 26 Закону № 1058, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку мають особи за наявності страхового стажу не менше 25 років.

При розгляді трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що в записах 6-11: період роботи з 09.06.1978 року по 14.11.1986 року в Ровеньківській автоколоні № 2185 та в записах 12-17: період роботи з 08.12.1986 року по 27.05.2009 року в «Шахті ім. В.В. Вахрушева» відсутні дані про перейменування підприємств, що є порушенням п.2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110.

ОСОБА_1 надав історичну довідку від 28.04.2016 № 515, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська», але місто Ровеньки Луганської області знаходиться на території, де органи української влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно Переліку населених пунктів, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р. Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська» не перереєстровано на території підконтрольній Україні.

Оскільки перевірити факт роботи немає можливості, періоди роботи позивача з 09.06.1978 року по 14.11.1986 року в Ровеньківській автоколоні № 2185 та з 08.12.1986 року по 31.12.1998року в «Шахті ім. В.В. Вахрушева» неможливо зарахувати до загального стажу.

Страховий стаж ОСОБА_1 склав 13 років 1 місяць 23 дні, що не дало права на призначення пенсії за віком.

Управлінням було прийнято рішення від 30.11.2018 року № 124 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно із вимогами частини 1 ст. 26 Закону № 1058, у зв'язку із відсутністю необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу.

У разі незгоди з прийнятим рішенням позивач мав право оскаржити його в судовому порядку, про що і було роз'яснено в рішенні.

На підставі листа головного управління ПФУ в Донецькій області від 10.01.2019 року №587/02/27 позивачу з 16.10.2018 року (з дня подачі заяви про призначення пенсії) була призначена пенсія за віком з урахуванням матеріалів макета пенсійної справи по інвалідності, яка 20.11.2018 року була отримана з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління УПФУ Донецької області.

Пунктом 4.1 розділу IV постанови правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрованою Міністерством юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 затверджено Порядок приймання, оформлення і розгляду документів.

Згідно із пунктом 3.7 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Форма заяви затверджена постановою (додаток 2).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідна заява встановленого зразка позивачем до управління не надавалась, у зв'язку із чим відповідачу незрозумілі вимоги позивача щодо зобов'язання поставити його на облік з 15.08.2017 року, тому як станом на 15.08.2017 року термін встановленої інвалідності закінчився, а заяву про призначення пенсії встановленого зразка, відповідно до Постанови №22-1, позивач до управління не надавав.

Розмір призначеної позивачеві пенсії з 16.10.2018 року складає - 3139,41 грн., а з 01.12.2018 року - 3139,86 грн.

Відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного України можуть прийматись на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських рад (далі - Комісія).

У зв'язку із тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою управлінням було направлено на Комісію список, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1 .

На підставі витягу з протоколу засідання Комісії від 13.02.2019 року № 7 відповідачем було прийнято рішення про відмову у виплаті пенсії позивачу.

Для поновлення виплати пенсії з 16.10.2018 року ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості переселенця та надати оригінали документів, що підтверджують особу, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території (для громадян зареєстрованих як переселенці в органах державної влади, тощо).

Після надання необхідних документів та отримання рішення Комісії буде прийняте рішення щодо призначення (відновлення) виплати пенсії.

Станом на 14.06.2019 року ОСОБА_1 до управління ПФУ у м. Краматорську Донецької області за поновленням виплати пенсії не звертався.

Щодо відшкодування шкоди у розмірі 169 506,00 грн., то позивачем не надано жодних доказів, на підтвердження того у чому саме полягає заподіяння матеріальної шкоди у сумі 169 506,00 грн., тому вимоги, викладені в позовній заяві по відшкодування шкоди, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, згідно із положеннями Закону України №1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено відшкодування моральної та матеріальної шкоди органами Пенсійного фонду. Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, відшкодовується державою. У зв'язку із наведеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

20.08.2019 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких повідомлено про те, що відповідно до матеріалів пенсійної справи яка надійшла з управління ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі, а саме розпорядження №79455 від 18.12.2015 року, період встановленої інвалідності : з 01.10.2013 року по 30.09.2014 року. При складанні розпорядження від 19.10.2018 року про зняття з обліку позивача з 01.02.2016 року Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням ПФУ в Донецькій області некоректно було вказано, що пенсія виплачена по 31.01.2016 року, в той час коли згідно із протоколом від 22.12.2015 року, була здійснена виплата заборгованості з пенсії по інвалідності по 30.09.2014 року в січні 2016 року.

Ухвалою суду від 03 червня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

12 липня 2019 року ухвалою суду вирішено перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням, строк проведення якого продовжений на 30 днів, проведення підготовчого засідання у справі призначено 08 серпня 2019 року.

Ухвалою суду від 08 серпня 2019 року підготовче провадження у справі закрите, проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 20 серпня 2019 року.

Позивач та представник відповідача, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з'явились.

Керуючись положеннями ч. 9 ст. 205 КАС України, за якими, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд приходить до висновку про можливість провести розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією його паспорта, серія: НОМЕР_1 (а.с. 16, 16 з.б.).

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.08.2017 року № 0000297560 зареєстрованим фактичним місцем проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_2 (а.с. 7).

Згідно із представленими відповідачем: розпорядженням УПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі №7955 від 18.12.2015 року, та протоколом від 22.12.2015 року, позивач ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі. Період встановленої інвалідності: з 01.10.2013 року по 30.09.2014 року. Виплата заборгованості з пенсії по інвалідності за період з 01.07.2014 року по 30.09.2014 року була здійснена в січні 2016 року.

Згідно із розпорядженням Бахмутсько-Лиманського ОУ УПФУ Донецької області від 19.10.2018 року, позивач був знятий з обліку з 01.02.2016 року (а.с. 122).

15.08.2017 року на особистому прийомі в управлінні Пенсійного фонду м. Краматорську Донецької області ОСОБА_1 надав виписку з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), видану на території Луганської області, а саме в м. Ровеньки. Згідно із вказаною довідкою МСЕК, її видано 20.09.2016 року «Министерством здравоохранения Луганской народной республики» (а.с. 6).

Відповідно до листа управління Пенсійного фонду м. Краматорську Донецької області від 19.09.2017 року за №177/с-08-01-02, у відповідь на письмове звернення позивача від 30.08.2017 року, яке було отримано Управлінням 05.09.2017 року,позивачеві було роз'яснено про те, що представлена ним на особистому прийомі 15.08.2017 року довідка МСЕК видана на тимчасово окупованій території України, у зв'язку із чим є недійсною і не створює правових наслідків. Водночас позивачеві повторно роз'яснено, що для підтвердження інвалідності, йому слід звернутися до медико-соціальних експертних комісій, які здійснюють свої повноваження на території підконтрольній українській владі. Зазначено, що про необхідність звернення позивача до медико-соціальних експертних комісій на підконтрольній українській владі території, а також про порядок запиту пенсійної справи з іншого управління, позивач був повідомлений ще 15.08.2017 року (а.с. 101,101 з.б.).

17.10.2017 року за вх. №9303 засобами поштового зв'язку управлінням Пенсійного фонду м. Краматорську Донецької області було отримано заяву позивача про переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (а.с. 102-103).

Листом управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 19.10.2017 року за вих. №18997/02, позивачеві було роз'яснено про відсутність законних підстав для прийняття до розгляду вищевказаної заяви з урахуванням положень п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких заява до управління ПФУ може пересилатися поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій).

Крім того, у вказаному листі, для визначення права та прийому документів для призначення пенсії, позивачеві було запропоновано звернутися до відділу обслуговування громадян УПФУ у м. Краматорську з: оригіналом паспорта, реєстраційним номером облікової картки платника податків, трудовою книжкою, дипломом, військовим квитком та іншими документами, які підтверджують страховий стаж (а.с. 103 з.б.).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.07.2018 року за вих. №2399-С-01 позивачеві також було роз'яснено, що з 16.12.2015 року він перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії по інвалідності ІІ групи від загального захворювання, призначеної відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В січні 2016 року позивачеві здійснена виплата пенсії по інвалідності за період з 01.07.2014 року по 30.09.2014 року. В подальшому, пенсія не виплачувалась у зв'язку із закінченням періоду, на який встановлено інвалідність (по 30.09.2014 року). Враховуючи надання позивачем довідки МСЕК яка була видана на тимчасово окупованій території України, а також відсутність його заяви про запит пенсійної справи з Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ, та заяви про поновлення виплати пенсії, наголошено на відсутності підстав для взяття позивача на облік в управлінні та продовження виплати пенсії по інвалідності. Крім того наголошено на тому, що оскільки позивач не перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії, то підстави для переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком також відсутні (а.с. 93, 93 з.б.).

16.10.2018 року ОСОБА_1 особисто звернувся до УПФУ у м. Краматорську із заявою про призначення пенсії за віком згідно із частиною 1 ст. 26 Закону України №1058, яка була прийнята управлінням 16.10.2018 року та зареєстрована за №12475 (а.с. 51).

На підставі листа Головного управління ПФУ в Донецькій області від 10.01.2019 року №587/02/27 позивачу з 16.10.2018 року (з дня подачі заяви про призначення пенсії) була призначена пенсія за віком з урахуванням матеріалів макета пенсійної справи по інвалідності, яка 20.11.2018 року була отримана з Бахмутсько-Лиманоького об'єднаного управління УПФУ Донецької області (а.с. 78, 53).

Листом УПФУ у м. Краматорську від 18.01.2019 року за вих. №1617/04/34, позивачеві було повідомлено про призначення йому пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням даних електронної пенсійної справи по інвалідності. Повідомлено, що розмір пенсії позивача складає: з 16.10.2018 року - 3139,41 грн.; з 01.12.2018 року - 3139,86 грн. (а.с. 79).

На підставі витягу з протоколу №7 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.02.2019 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні (відновленні) пенсії, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 01.02.2019 року, 15.02.2019 року УПФУ у м. Краматорську було ухвалене розпорядження про відмову у виплаті пенсії позивачу (а.с. 80, 80 з.б.).

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розроблений Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IVякий визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - ЗУ № 1058-IV) закріплено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 9 ЗУ № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема як: пенсія за віком; пенсія по інвалідності.

Відповідно до ст. 34 ЗУ № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Згідно із ч. 2 ст. ст. 35 ЗУ № 1058-IV, у разі якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд.

У разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю пропущено з поважних причин або в разі визнання її знову особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період особою з інвалідністю. При цьому якщо під час повторного огляду особи з інвалідністю переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Якщо виплату пенсії особі з інвалідністю було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо вона не отримувала пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.

З досліджених у судовому засіданні доказів встановлено та не заперечується сторонами, що позивачеві був встановлений період інвалідності з 01.10.2013 року по 30.09.2014 року, у зв'язку із чим він перебував на обліку як отримувач пенсії по інвалідності ІІ групи від загального захворювання.

В січні 2016 року управлінням ПФУ в м. Артемівську та Артемівському районі позивачеві була виплачена заборгованість з пенсії по інвалідності за період з 01.07.2014 року по 30.09.2014 року.

Розпорядженням Бахмутсько-Лиманського ОУ УПФУ Донецької області від 19.10.2018 року, позивач був знятий з обліку в Управлінні з 01.02.2016 року.

15.08.2017 року на особистому прийомі в управлінні УПФУ м. Краматорську Донецької області ОСОБА_1 , з метою постановлення його на облік та поновлення виплати пенсії по інвалідності, надав виписку з акта огляду МСЕК, видану 20.09.2016 року «Министерством здравоохранения Луганской народной республики» на території Луганської області, а саме в м. Ровеньки.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, особливий правовий режим на цій території, особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, визначає Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року.

Згідно із ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Статтею 2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року, передбачено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно із статтею 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року (в редакції яка діяла станом на час отримання позивачем довідки МСЕК - 20.09.2016 року), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Таким чином, станом на час видачі довідки МСЕК на території м. Ровеньки Луганської області, а саме 20.09.2016 року, Луганська область, та, зокрема, м. Ровеньки, не підпадало під визначення тимчасово окупованої території.

Натомість, згідно із ст. 1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669 VII від 02.09.2014 року (в редакції станом на 20.09.2016 року), територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1275-р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (в редакції станом на 20.09.2016 року), яким визнано такими, що втратили чинність:розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 88, ст. 2532);розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 91, ст. 2614), та яким на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, визначено, що до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція належить, зокрема м. Ровеньки Луганської області.

Таким чином, станом на час видачі довідки МСЕК, м. Ровеньки Луганської області належало до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

18.01.2018 року прийнятий Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII, відповідно до ст. 1 якого, тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно із Межами та переліком районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, затверджених Указом Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019, до меж тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях віднесене, зокрема, місто Ровеньки Луганської області.

Разом з тим, з представленої позивачем копії довідки МСЕК від 20.09.2016 року, вбачається, що її видано «Министерством здравоохранения Луганской народной республики» із відповідною печаткою.

З приводу наведеного суд зазначає, що статтею 133 Конституції України закріплено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Таким чином, Основним Законом чітко закріплений вичерпний перелік складових системи адміністративно-територіального устрою України, який, жодних інших республік, окрім Автономної Республіки Крим у своєму складі, - не містить.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами».

Зазначена правова позиція викладена в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року справа № 235/4894/17.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через перебування установи, яка видала довідку МСЕК на території непідконтрольній українській владі.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ theRepublic of Moldova and Russia", "Ilascuand Other sv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що відповідачем помилково не взято до уваги інформацію, викладену у довідці МСЕК від 20.09.2016 року, зокрема, стосовно групи інвалідності та дати її встановлення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок 22-1) (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) закріплено, що Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.2. Порядку 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно із п. 4.3. Порядку 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, закріплено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший виключно при зверненні особи з відповідною заявою, передбаченою додатком 3 Порядку 22-1, яка приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів, про що Органом видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. При прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє, зокрема, правильність оформлення заяви, зміст і належне оформлення наданих документів, копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності), обґрунтованість їх видачі, тощо, та не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності необхідних документів, розглядає подані документи та приймає відповідне рішення.

Як вже зазначалося вище, у судовому засіданні встановлено, що позивач був знятий з обліку в Бахмутсько-Лиманському ОУ УПФУ Донецької області як отримувач пенсії по інвалідності з 01.02.2016 року після закінчення встановленого терміну інвалідності, та 15.08.2017 року на особистому прийомі в управлінні ПФУ м. Краматорську Донецької області, з метою постановлення його на облік в УПФУ м. Краматорську та поновлення виплати пенсії по інвалідності, надав виписку з акта огляду МСЕК, видану 20.09.2016 року «Министерством здравоохранения Луганской народной республики» на території м. Ровеньки Луганської області.

Водночас жодних доказів того, що 15.08.2017 року позивач звернувся до ПФУ м. Краматорську Донецької області, як до органу, що призначає пенсію, з відповідною заявою, передбаченою додатком 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, про призначення пенсії /поновлення виплати пенсії по інвалідності, надавши при цьому всі необхідні документи, - суду не представлено.

У зв'язку із цим, вимоги позивача про визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не постановлення його на облік з 15.08.2017 року і позбавлення його права поновлення пенсії по інвалідності з 01.10.2014 року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поставити позивача на облік з 15.08.2017 року, та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити позивачеві виплату пенсії по інвалідності з 01.10.2014 року по 15.08.2017 року, та похідні від них про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відшкодувати позивачеві завдану шкоду, яка була спричинена за період з 01 жовтня 2014 року (день припинення виплати пенсії) по 22 травня 2019 року (день подання адміністративного позову до суду) у сумі 54-х місячних пенсій, в сумі, - 169506,00 грн., є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, з досліджених судом доказів встановлено, що за письмовими зверненнями позивача, відповідачем були надані письмові відповіді в яких роз'яснений порядок звернення із відповідними заявами та постановлення позивача на облік як отримувача пенсії по інвалідності, пенсії за віком, тощо, у зв'язку із чим, суд не вбачає в даному випадку протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не прийняття заяви позивача від 13.10.2017 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком; визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо позбавлення позивача права на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком; зобов'язання відповідача прийняти заяву позивача від 13.10.2017 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.7 Порядку 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З досліджених судом доказів встановлено, що 17.10.2017 року за вх. №9303 засобами поштового зв'язку управлінням Пенсійного фонду м. Краматорську Донецької області було отримано заяву позивача від 09.10.2017 року про переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, яка згідно із фіскальним чеком, була направлена позивачем поштою 13.10.2017 року (а.с. 102-103, 89 з.б.). В переліку документів які додаються до вказаної заяви позивачем зазначені: оригінал трудової книжки; довідка про заробітну плату; документи про стаж; паспорт; довідка ВПО; заява Ощадбанку (а.с. 102).

Листом управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 19.10.2017 року за вих. №18997/02, позивачеві роз'яснено про відсутність законних підстав для прийняття до розгляду вищевказаної заяви з урахуванням положень п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких заява до управління ПФУ може пересилатися поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій).

Крім того, у вказаному листі, для визначення права та прийому документів для призначення пенсії, позивачеві було запропоновано звернутися до відділу обслуговування громадян УПФУ у м. Краматорську з: оригіналом паспорта; реєстраційного номера облікової картки платника податків, трудової книжки, диплома, військового квитка та інших документів підтверджуючих страховий стаж. (а.с. 103 з.б.).

21.05.2018 року листом УПФУ у м. Краматорську Донецької області, позивачеві також повідомлено про те, що згідно із переліком документів які надійшли разом з письмовим зверненням позивача від 09.10.2017 року, оригінал трудової книжки надісланий не був (а.с. 85,85 з.б.).

Як вже зазначалося вище, п. 1.7 Порядку 22-1, закріплено, що днем звернення, зокрема, за переведенням з одного виду пенсії на інший, вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Доказів того, що після отримання позивачем вищевказаних письмових повідомлень про необхідність надання оригіналів необхідних документів до вищевказаної заяви від 13.10.2017 року, такі документи ним були подані, - суду не представлено.

Крім того, відповідно до п. 2.8 Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 1.5 Порядку 22-1 передбачено, що заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Судом достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що з обліку в Бахмутсько-Лиманському ОУ УПФУ Донецької області, як отримувач пенсії по інвалідності позивач був знятий з 01.02.2016 року, а отже станом на час звернення до відповідача із заявою про переведення його з одного виду пенсії на інший (13.10.2017 року), він не перебував на обліку як отримувач жодного з виду пенсій.

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача ОСОБА_1 № 0000297560 , зареєстрованим фактичним місцем проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_2 - з 15.08.2017 року (а.с. 7).

Разом з тим, доказів звернення позивача до УПФУ у м. Краматорську Донецької області, як до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації) із заявою на запит пенсійної справи суду не представлено.

У зв'язку із наведеним, суд приходить до висновку про відсутність протиправності в діях відповідача, як органу, що призначає пенсію, щодо не прийняття заяви позивача від 13.10.2017 року про переведення з одного виду пенсії на інший, у зв'язку із чим, позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій УПФУ у м. Краматорську щодо не прийняття заяви позивача від 13.10.2017 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком; визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо позбавлення позивача права на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, та зобов'язання відповідача прийняти заяву позивача від 13.10.2017 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, суд також вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про визнання законним його права на отримання пенсії за віком у 57 років, - з 20.02.2015 року, на підставі положень ст. 34 та абз. 2 ч. 3 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

З матеріалів справи встановлено, та не заперечується сторонами, що 16.10.2018 року ОСОБА_1 подав до ПФУ м. Краматорську Донецької області особисту заяву про призначення пенсії за віком згідно із частиною 1 ст. 26 Закону України №1058.

При розгляді трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем було встановлено, що в записах 6-11: період роботи з 09.06.1978 року по 14.11.1986 року в Ровеньківській автоколоні № 2185 та в записах 12-17: період роботи з 08.12.1986 року по 27.05.2009 року в «Шахті ім. В.В. Вахрушева» відсутні дані про перейменування підприємств, що є порушенням п.2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110.

ОСОБА_1 надав історичну довідку від 28.04.2016 № 515, видану ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Ясенівська», в м. Ровеньки Луганської області яке розташоване на території, де органи української влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та зв'язку із неможливістю здійснити перевірку періодів роботи позивача з 09.06.1978 року по 14.11.1986 року в Ровеньківській автоколоні № 2185 та з 08.12.1986 року по 31.12.1998року в «Шахті ім. В.В. Вахрушева», зазначені періоди не були зараховані відповідачем до загального стажу позивача, у зв'язку яз чим, УПФУ у м. Краматорську Донецької області було встановлено, що страховий стаж позивача склав - 13 років 1 місяць 23 дні, що не дало права на призначення пенсії за віком.

Однак, на підставі листа головного управління ПФУ в Донецькій області від 10.01.2019 року №587/02/27 позивачу з 16.10.2018 року (з дня подачі заяви про призначення пенсії) була призначена пенсія за віком з урахуванням матеріалів макета пенсійної справи по інвалідності, яка 20.11.2018 року була отримана з Бахмутсько-Лиманоького об'єднаного управління УПФУ Донецької області (а.с. 78, 53).

Статтею 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає період, на який призначається пенсія по інвалідності, встановлено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Як вже зазначалося вище, достовірно встановлено, що позивачеві був встановлений період інвалідності з 01.10.2013 року по 30.09.2014 року, у зв'язку із чим він отримував пенсію по інвалідності, яка була йому виплачена по 30.09.2014 року.

Таким чином, враховуючи, що датою народження позивача є - 20.02.1958 року, при досягненні позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він мав би право на призначення пенсії по інвалідності довічно, лише за існування в нього статусу особи з інвалідністю, який в даному випаду припинив свою дію ще 30.09.2014 року, до його підтвердження.

Ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплює положення пенсійного забезпечення окремих категорій громадян, а саме щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Абзацом 2 частини 3 зазначеної статті передбачено, що за наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 16.10.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, за наслідками розгляду якої та всіх представлених позивачем документів, відповідачем було ухвалене рішення про призначення позивачеві пенсії за віком з 16.10.2018 року.

Згідно із представленим відповідачем витягом з Підсистеми Призначення та Виплати Пенсії, загальний страховий стаж позивача склав - 36 років 7 місяців 28 днів, з них - 3 роки додаткових років за Списком 1.

Таким чином, пенсійний вік позивача, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, а саме 60 років, при зменшенні на 3 роки (за кожний повний рік робіт за Списком 1) становив 57 років.

Враховуючи, що датою народження позивача є 20.02.1958 року, означений вік у 57 років, ним був досягнутий 20.02.2015 року.

Разом з тим, положеннями п. 1 ч. 1 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії, закріплено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, враховуючи, що із відповідною заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до відповідача лише 16.10.2018 року, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, то, відповідно, пенсія за віком позивачеві була призначена саме з дня звернення за пенсією.

За наведених обставин, такі позовні вимоги позивача як визнання законним його права на отримання пенсії за віком у 57 років, - з 20.02.2015 року, на підставі положень ст. 34 та абз. 2 ч. 3 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та похідні від них про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити позивачеві заборгованість з недоотриманої ним пенсії в розмірі 51-ї місячної пенсії, за період з 20.02.2015 року по 22.05.2019 року, в сумі, - 160089,00 грн., є необґрунтованими, та такими, що не можуть бути задоволені судом.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання неправомірним розпорядження Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 15.02.2019 року щодо відмови в призначенні виплати позивачеві пенсії за віком з 16.10.2018 року по даний час, та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити позивачеві виплату пенсії з 16.10.2018 року, суд зазначає наступне.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення).

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як з підстав перевірки місця фактичного проживання.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У відзиві на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається, зокрема на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ".

Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачеві з 16.10.2018 року, було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, та з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно із ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв'язку із наведеним, враховуючи встановлення судом протиправності призупинення виплати пенсії позивачеві з 16.10.2018 року, у зв'язку із тим, що останнє було здійснено не у спосіб передбачений Законом, внаслідок чого мало місце незаконне втручання у право власності позивача, суд приходить до висновку, що розпорядження відповідача № п/справи №053130001403 від 15.02.2019 року про призупинення виплати пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачеві підлягає поновленню з моменту її припинення, тобто з 16.10.2018 року.

При цьому суд зазначає, що відповідно до положень ст. 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, протиправність дій суб'єкта владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачеві, то відповідно, до спірних правовідносин має застосовується друга умова - без обмеження строку, згідно із нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, оскільки право позивачки щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежене будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства, рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно із частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з урахуванням положень частини 2 ст. 9 КАС України, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, слід вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши відповідача також виплатити позивачеві заборгованість з виплати пенсії яка утворилась за період починаючи з 16.10.2018 року. На думку суду, такий спосіб захисту відповідатиме об'єкту порушеного права та у виниклих правовідносинах буде достатнім, необхідним і ефективним для захисту прав позивача.

Поняття Форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) визначає ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до ст. 14-1 якого, Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно із ч. 3 ст. 14 вказаного Закону, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників) Торгово-промислова палата України.

Відповідно до ч. 1 статті 14-1 вказаного Закону, Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669.

Згідно із ст. 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», щодо підтвердження обставин непереборної сили, встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Таким чином, єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який видається за зверненням суб'єкта господарської діяльності за собівартістю, суб'єктів малого підприємництва до Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, у зв'язку із чим, такі вимоги позивача до суду як ухвалення рішення про визнання антитерористичної операції, яка проводиться з 14.04.2014 року по теперішній час Україною в зоні місця проживання позивача, - форс-мажорною обставиною, що завадила позивачеві оформити пенсію за віком 20.02.2015 року, судом не можуть бути задоволені.

Положеннями статті 244 КАС України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити його негайне виконання.

Враховуючи, що нормами статті 371 КАС України передбачено негайне виконання рішень, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, суд приходить до переконання про доцільність допустити негайне виконання рішення суду у даній справі в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,192-205,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, ЄДРПОУ: 23346787) про визнання бездіяльності та дій неправомірними, визнання неправомірним рішення, зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 15 лютого 2019 року № п/справи 053130001403 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 16 жовтня 2018 року, та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 16 жовтня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Повний текст рішення складений 27 серпня 2019 року.

Суддя А.Б. Христофоров

Попередній документ

83847605

Наступний документ

83847607

Інформація про рішення:

№ рішення:	83847606
№ справи:	200/4629/19-а
Дата рішення:	20.08.2019
Дата публікації:	27.08.2019
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Донецький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; внутрішньо переміщених осіб

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (11.11.2019)
Дата надходження:	01.04.2019
Предмет позову:	про зобов'язання вчинити дії щодо поновлення виплати пенсії по інвалідності

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ХРИСТОФОРОВ А Б

відповідач (боржник):

Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області

позивач (заявник):

Сербовець Віктор Миколайович