Справа № 447/731/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.
Провадження № 22-ц/811/496/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 73
16 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цапа П.М.
секретаря: Куцика І.Б.,
з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_1 ,
прокурора Панькевича Р.В., представника Комунального
некомерційного підприємства ЛОР «Львівська обласна
психіатрична лікарня «Заклад»» - Кравець О.І.,
лікаря-психіатра Дрогобицької районної лікарні - Ковалик А.М.,
законних представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року, -
в березні 2016 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»» звернувся в суд із заявою про госпіталізацію мешканки села Бистриця Дрогобицького району Львівської області, ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку.
Заява мотивована тим, що 15 березня 2016 року о 11:50 год. у приймальне відділення КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»» була госпіталізована ОСОБА_2 , 1983 року народження, за направленням лікаря-психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 Ковалик А.М .
ОСОБА_2 була оглянута 15 березня 2016 року комісією лікарів психіатрів КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»», яка дійшла висновку, що обстеження і (або) лікування ОСОБА_2 можливе тільки в умовах стаціонару. ОСОБА_2 відмовилась від запропонованої госпіталізації, тому просив суд госпіталізувати ОСОБА_2 до КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»» у примусовому порядку, оскільки комісія встановила небезпеку, як для ОСОБА_2 , так і для оточуючих.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року заявуКЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»» - задоволено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, всупереч її інтересам, залучив як законного представника, її матір, ОСОБА_3 , однак вона не могла бути її представником, оскільки її інтереси суперечать інтересам апелянта, це підтверджується тим, що саме її матір звернулась до лікаря-психіатра із заявою про її психіатричний огляд та поміщення до психіатричної лікарні. Відтак особа, яка звернулась із заявою щодо поміщення її до психіатричного закладу, представляла її інтереси в суді першої інстанції, що свідчить про порушення її прав. Також вказує на те, що суд першої інстанції порушив право на справедливий суд оскільки не залучив до участі у справі адвоката з центру надання безоплатної вторинної правової допомоги для представництва її інтересів у суді. Враховуючи зазначене просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення прокурора Панькевича Р.В., представника Комунального некомерційного підприємства ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»» - Кравець О.І., лікаря-психіатра Дрогобицької районної лікарні - Ковалик А.М., законних представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи заяву про примусову госпіталізацію, суд першої інстанції виходив з того, що висновком ЛКК КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»» від 15.03.2016 року встановлено, що ОСОБА_2 страждає на важкий психічний розлад у вигляді параноїдної шизофренії, а відтак існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для її госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Стаття 3 ЗУ «Про психіатричну допомогу» передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до частини першої, другої статті 280 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви) у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Аналогічні положення містить стаття 340 ЦПК України, у редакції від 03 жовтня 2017 року.
За правилами статті 13 ЗУ «Про психіатричну допомогу» особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров'я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.
Положеннями статті 14 цього закону визначено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Відповідно до вимог статті 16 ЗУ «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.
Зі змісту заяви Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»» про госпіталізацію громадянки ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку вбачається, що 15 березня 2016 року о 11:50 год. у приймальне відділення КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»» була госпіталізована ОСОБА_2 , 1983 року народження, за направленням лікаря-психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 Ковалик А.М. , який після особистого огляду ОСОБА_2 дійшов висновку про необхідність її госпіталізації у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування у зв'язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_2 , які надійшли від матері ОСОБА_3 .
З направлення на госпіталізацію у психіатричну лікарню, виданого лікарем - психіатром психоневрологічного відділення Дрогобицької районної лікарні №5 Ковалик А.М. від 15.03.2016 року вбачається, що ОСОБА_2 направляється в лікарню повторно. Короткий анамнез захворювання: хворіє шизофренією тривалий час, двічі проходила лікування в КЗ «ЛОКПЛ», ліки не приймає, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року надано дозвіл на проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 , 1983 року народження у примусовому порядку.
Згідно висновку лікарсько - консультативної комісії від 15.03.2016 року ОСОБА_2 поступила у дев'яте відділення КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад» 15.03.2016 року повторно, за скеруванням районного психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 Ковалик А.М. для обстеження та лікування. Вперше психотичні розлади маніфестували у 2009 році. З 14.05.2010 року по 04.06.2010 року ОСОБА_2 перебувала на лікуванні у КЗ «ЛОПЛ» з діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад. Галюцинаторно-маячний синдром. Після виписки з лікарні пів року приймала ліки. З 25.10.2013 року по 15.11.2013 року лікувалась у ОКЗ ПЛМР з діагнозом параноїдна шизофренія. 15.03.2016 року оглянута лікарсько-консультативною комісією. Психічний стан: доступна малопродуктивному контакту. На запитання відповідає вибірково, вимагає адвоката (останній говорив не їсти, не пити, бо можуть отравити). Внутрішньо-напружена, підозріла. Негативістина. Інструкцій не виконує, не дає себе оглянути. Агресивно налаштована до матері. Висловлює маячні ідеї стосунку, впливу. Мислення паралогічне. Емоційно не стійка, схильна до антисоціальних дій. Критика свого стану відсутня. Зважаючи на наведене комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_2 страждає важким психічним захворюванням у вигляді параноїдної шизофренії і потребує госпіталізації у психіатричний заклад.
Також колегія суддів враховує те, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15.05.2019 року, заяву лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 , 1983 року народження у примусовому порядку без її згоди, задоволено. Надано дозвіл на проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 , 1983 року народження, яка проживає в АДРЕСА_1 у примусовому порядку.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що звертаючись до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду ОСОБА_2 без її згоди, лікар-психіатр посилався на те, що 25.01.2016 року батьки громадянки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , звернулися з письмовою заявою до лікаря - психіатра з проханням провести психіатричний огляд їхньої дочки та вирішити вид подальшого надання психіатричної допомоги. Лікарем-психіатром зроблено висновок про необхідність проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 у зв'язку із наявністю у неї розладу психіки та поведінки, внаслідок чого вона вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, чим може завдати значної шкоди своєму здоров'ю. Оскільки хвора ОСОБА_2 від рекомендацій та пропозицій щодо огляду лікарем ухиляється, були усі правові підстави для звернення до суду з заявою про надання дозволу на проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 у примусовому порядку без її згоди.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлена презумпція психічного здоров'я, тобто, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставі та у порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
У справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року, ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічнохворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
Такі ж висновки містяться й в інших рішеннях ЄСПЛ, а саме рішення від 28 жовтня 2003 року у справі Ракевич проти Російської Федерації, рішенні від 27 березня 2008 року у справі Штукатуров проти Російської Федерації.
Отже, за наявності обґрунтованого висновку лікарсько - консультативної комісії від 15.03.2016 року про необхідність примусової госпіталізації ОСОБА_2 в психіатричний заклад, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність станом на день звернення із заявою правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_2 до психіатричного закладу без її згоди, оскільки остання страждає важким психічним захворюванням у вигляді параноїдної шизофренії.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
Судом установлено, що станом на день звернення КЗ ЛОР «ЛОПЛ «Заклад»» із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_2 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів, госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України «Про психіатричну допомогу» та вимогам процесуального законодавства та є необхідними, у зв'язку із тим, що її обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано апелянтом.
Крім того, за аналогічних обставин ОСОБА_2 уже було раніше проходила лікування з 14.05.2010 року по 04.06.2010 року у КЗ «ЛОПЛ» з діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад, галюцинаторно-маячний синдром, та з 25.10.2013 року по 15.11.2013 року лікувалась у ОКЗ ПЛМР з діагнозом параноїдна шизофренія.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України, повно та всебічно з'ясував обставини справи, вірно застосувавши положення Закону України «Про психіатричну допомогу» Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, практику Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, дійшов до правильного висновку про те, що лікування ОСОБА_2 можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.
Єропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22.08.2019 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.