Справа № 442/3588/18 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.
Провадження № 22-ц/811/2073/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:41
12 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цапа П.М.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність і ганьбить ділову репутацію міського голови м. Дрогобича ОСОБА_1 , інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_3 в випуску новин на ведучому національному телеканалі країни «Україна» та зобов'язання ОСОБА_3 спростувати поширену ним у новинах недостовірну інформацію, у спосіб найбільш близький до способу ії поширення, а саме надання інтерв'ю ведучому національному телеканалу країни «Україна» про спростування такої інформації.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , з випуску новин на телеканалі «Україна» та розміщеного в соціальній мережі «Фейсбук», а саме, в загальнодоступній групі «ІНФОРМАЦІЯ_2», йому стало відомо про поширення відповідачем щодо нього недостовірної інформації під час інтерв'ю, що підтверджується доданим відео, а саме, «ІНФОРМАЦІЯ_3». Зазначає, що ця інформація є недостовірною, образливою та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, а саме, наявність у діях ОСОБА_1 кримінально - карних діянь у вигляді отримання ним 350 дол. в день за вивіз сміття. Посилаючись на Конституцію України, норми цивільного законодавства, якими передбачено захист честі, гідності та ділової репутації, в тому числі і шляхом спростування неправдивої, недостовірної інформації, звернувся з позовом про захист його честі, гідності та ділової репутації.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,вважає оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, щоухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки, посилався на ч.3 ст. 277 ЦК України, яка виключена з 27.03.2014 року, а відтак не може бути застосована до спірних правовідносин. Апеляційна скарга мотивована тим, що з правового аналізу статей 269, 277 ЦК України, статті 32 Конституції України, випливає, що кожному гарантується судовий захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію, а також на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Крім цього, посилаючись на п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» яка передбачає склад правопорушення, наявність якого є необхідною для задоволення позову, апелянт зазначив про сукупність таких обставин, оскільки відповідач поширив інформацію, поширена інформація стосується позивача, поширена інформація є недостовірною, і така порушує особисті немайнові права позивача, що не врахував суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову. З врахуванням Конституції України, ст. ст. 201, 277, 297 ЦК України просив позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме, інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки, і оскільки відповідач повідомив про особисто сказані ним слова відповідачу, дослівно передав їх зміст, поширена ним інформація стосується дій відповідача, а не позивача, і така є достовірною, оскільки відповідач не заперечує те, що дійсно сказав позивачу: «Я йому почав розказувати ІНФОРМАЦІЯ_3».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь - якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної а моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 34 Конституції України передбачає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з ч.1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність людей.
Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статі 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, чинне законодавство, суд вважав, що при вирішенні справи про захист честі, гідності та ділової репутації слід визначити баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і лілова репутація; ім'я (найменування); авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Стаття 270 ЦК України передбачає види особистих немайнових прав, одним із яких є право на повагу до гідності та честі.
Частина 1 статті 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. (ч.4 ст. 277 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Стаття 299 ЦК України передбачає, що фізична особа має право на недоторканність свої ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Відповідно до роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
В абзаці 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року зазначено, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Відповідно до п. 15 Постанови юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Також, поширенням інформації є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач, як на доказ викладеного в позовній заяві, посилався на відеозапис частини інтерв'ю ОСОБА_3 на телеканалі «Україна», з якого вбачається, що респондент, переказуючи нещодавні події, їх причину, сказав: «Я йому почав розказувати ІНФОРМАЦІЯ_3», вважає ці висловлювання відповідача, його слова в інтерв'ю, поширенням інформації, яка є недостовірною, порушує його особисті немайнові права - честь, гідність та ділову репутацію, а тому така інформація підлягає спростуванню відповідачем.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 в інтерв'ю кореспондентутелеканалу «Україна» розповів про конфлікт мешканців міста Дрогобич Львівської області щодо складування вивезеного сміття на території міста, пояснював особисті дії, передав зміст розмови під час зустрічі з міським головою м. Дрогобич ОСОБА_1 та сказані ним слова міському голові ОСОБА_1 , що власне спричинило побиття його позивачем,у зв'язку з чим він звернувся до Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо нього ОСОБА_1 та таку заяву внесено до ЄРДР за № 1208140110001205 від 04.06.2018 року.
А відтак, вірним є висновок суду про те, що відповідач поширював інформацію про свої власні дії та слова, сказані ним під час зустрічі з позивачем, ним фактично передано зміст слів, сказаних міському голові під час їх зустрічі, а відтак поширена інформація стосується дій та слів самого відповідача, а не позивача, і така є достовірною, оскільки відповідач не заперечує, що дійсно сказав такі слова: «Я йому почав розказувати ІНФОРМАЦІЯ_3»
На думку колегії суддів, слова, сказані ОСОБА_3 кореспонденту телеканалу «Україна», не є прямим обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального злочину та такими, що мають стверджувальний характер, і є нічим іншим, як його суб'єктивною думкою.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони були предметом дослідження судом першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства,і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
А відтак, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Єропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22.08.2019 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.