22-ц/804/2259/19
265/10678/18
Головуючий в 1 інстанції Мельник І.Г.
Доповідач: Мальцева Є.Є.
22 серпня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.,
суддів Лісового О.О., Ткаченко Т.Б.,
секретар Тулянкіна М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» про виконання зобов'язання,
26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» про зобов'язання встановити за свій рахунок газовий лічильник у належній йому на підставі права власності квартирі АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 та побутовим споживачем послуг з газопостачання. 21 грудня 2017 року, посилаючись на Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», він звернувся до відповідача з заявою, у якій просив встановити йому безоплатно газовий лічильник, але отримав відмову. Вважає вказану відмову неправомірною, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений: зобов'язано відповідача за свій рахунок встановити газовий лічильник у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , стягнуто з відповідача судовий збір у розмірі 704,80 грн на користь держави.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що в діючому тарифі на послуги з розподілу природного газу у 2016 році для ПАТ «Маріупольгаз» та в Інвестиційній програмі для підприємств, затвердженої Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики і комунальних послуг Постановою від 24.03.2016 року № 401 передбачено встановлення загально будинкових газових лічильників, зокрема у будинку АДРЕСА_1 . 29.04.2016 року між ПАТ «Маріупольгаз» та ККП «КК «Східна» було укладено договір про проведення монтажних робіт з встановлення загально будинкового лічильника газу, його обслуговування та порядку проведення робіт з контрольного зняття показників загальнобудинкового лічильника газу та лічильників, встановлених індивідуально в квартирах споживачів. Так, ПАТ «Маріупольгаз» було встановлено загально будинковий лічильник газу на будинок АДРЕСА_1 . Отже, всі дії ПАТ «Маріупольгаз» по встановленню, введенню в комерційний облік та експлуатацію загально будинкового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювались виключно в порядку визначеному законодавством.
Суд не прийняв до уваги діюче законодавство, неправильно застосував норми матеріального права, що діяли на час вирішення заяви позивача про встановлення газового лічильника безоплатно. Вказує, що постачання природного газу має здійснюватися лише за умови наявності комерційного вузла обліку природного газу, а оператор газорозподільної системи і балансоутримувач будинку (власник) зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку. Стосовно встановлення за кошти ПАТ «Маріупольгаз» індивідуального лічильнику природного газу, зазначає, що позивач має можливість встановити за свій рахунок індивідуальний лічильник природного газу з послідуючою компенсацією цих витрат за рахунок коштів, які ним сплачуються за тарифом на розподіл природного газу, в порядку, що в подальшому буде встановлений Кабінетом Міністрів України. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» від 21 грудня 2017 року №2260-УІІІ, що набрав чинності 20 січня 2018 року, не містить вказівки про надання йому (або окремим його статтям) зворотної сили. Тобто положення даного закону не можна застосовувати до відносин, які склались до 22 січня 2018 року
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим, викладені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення. На час звернення позивача з заявою про встановлення газового лічильника безоплатно, Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язував відповідача встановити газовий лічильник до 01.01.2018 року за свій рахунок. Просив залишити рішення без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку ОСОБА_1 , який надав заяву про розгляд справи без його участі, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» - адвоката Фісінчука С.О., який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника позивача - адвоката Самохвалова С.В., дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою, регулярно оплачує рахунки за надані послуги з газопостачання.
21 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача з приводу безкоштовного встановлення індивідуального лічильника газу за його адресою: АДРЕСА_1 на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу».
19 січня 2018 року ОСОБА_1 надано відповідь про відмову у встановленні індивідуального лічильника газу за його адресою з посиланням на те, що ПАТ «Маріупольгаз» на виконання Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» та Інвестиційної програми виконало роботи по встановленню загальнобудинкового вузлу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 та з 01 листопада 2016 року ввело його в комерційний облік .
Вирішуючи спір, суд встановив, що взаємовідносини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Як передбачено ст. 21 цього ж Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до п.п.3,4,7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
-виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
-житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
-індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
-норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Як передбачено ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
ПАТ «Маріупольгаз» є оператором ГРМ.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.)
У частині першій статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Тобто, саме на ПАТ «Маріупольгаз» покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним.
Установлено, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу, а ПАТ «Маріупольгаз» - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633,634,641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ.
Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.
Установлено, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Маріупольгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачу в необхідних об'ємах (обсягах), а він взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Відтак, відмова ПАТ «Маріупольгаз» встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.
За таких обставин, з урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильнику газу не може бути порушеним.
Крім того, вимоги статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж вимоги Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (зі змінами, внесеними постановою від 27 січня 2016 року № 46) про те, що власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі-експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку, на які посилався відповідач в апеляційній скарзі.
Ці вимоги зобов'язують ПАТ «Маріупольгаз» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №577/2505/17ц (провадження №61-16086 св18).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд правильно врахував, що зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем.
При цьому , як вбачається з додатку до постанови НКРЕКП від 24.03.2016 року № 439 (у редакції постанови НКРЕКП від 15.12.2016 року № 2298) до структури тарифу на послуги розподілу природнього газу ПАТ «Маріупольгаз» були передбачені витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню( пункт 2.1.6.).
Відповідно до п. 1.3. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Судом встановлено, що позивач приєднався до цього типового договору розподілу природного газу, так як щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу споживачам, а саме Розділом IV. «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», Розділом V. «Права та обов'язки споживача» та Розділом VІ. «Права і обов'язки постачальника». Зміст типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2500, констатує, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними.
Згідно п.2.1. даного договору, ПАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам, в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Позивачем було надіслано ПАТ «Маріупольгаз» заявку про встановлення індивідуального лічильника газу до набуття чинності змін, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, а саме 21 грудня 2017 року, та у такій ситуації є визначальним дата виявлення бажання позивача скористатися умовами й підставами, передбаченими Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексом газорозподільних систем. (а.с.6)
Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд приходе до висновку, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.
В світі наведених норм закону судом правильно визначено, що посилання представника відповідача на те, що на виконання Інвестиційної програми для підприємств, затвердженої Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики і комунальних послуг Постановою від 24.03.2016 року ПАТ «Маріупольгаз» встановлено загально будинковий лічильник на будинок АДРЕСА_1 , не звільняють його від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачу., оскільки ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» безпосередньо зобов'язує відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення та ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якої державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Встановлення позивачу індивідуального лічильника буде забезпечувати оплату ним саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства як справедливість.
Тому відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу, яка вбачається у відповіді відповідача від 19 січня 2018 року, суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.
Таким чином, суд першої інстанції врахував всі вимоги процесуального і матеріального закону, прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосований закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджені матеріали справи та надана належна правова оцінка доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2019 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 серпня 2019 року.
Головуючий Є.Є. Мальцева
Судді: О.О. Лісовий
Т.Б. Ткаченко