Єдиний унікальний номер 233/1225/19 Номер провадження 22-ц/804/2089/19
23 серпня 2019 року
м. Бахмут
справа № 233/1225/19
провадження № 22-ц/804/2089/19
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 233/1225/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року (суддя Бєлостоцька О.В.), ухваленого в приміщенні Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 24 червня 2019 року,-
В лютому 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого остання послалась на те, що в період часу з 27 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала техніком у виробничому підрозділі «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». З березня 2017 року відповідач по справі припинив виплачувати заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 16 767,29 грн. (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 13 370,30 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території, непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна м. Лиман Донецької області), куди вони були здані нею особисто в жовтні 2017 року. Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.
Просила суд стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену їй заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 13 370,30 грн.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній плати в розмірі 12 330,17 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 708,62 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КзпП, Законом України «Про оплату праці», позивач перебувала з відповідачем в трудових відносинах, виконувала свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду відповідач - АТ «Українська залізниця», посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що по факту захоплення 17 березня 2017 року адміністративних будівель структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» були відкриті кримінальні провадження №12017050420000286 та №12017050420001019 за ознаками ст. 341 КК України.
Відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017 відповідач фактично був позбавлений можливості забезпечувати виконання своїх зобов'язань до моменту усунення форс-мажорних обставин.
Висновком торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливило виконання відповідачем зобов'язань, передбачених зокрема статтями 115, 116 КЗпП України.
Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого часу», N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились на непідконтрольній Українській владі території, тому підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт,визначених трудовим договором,а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
З трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, обіймала посаду техніка-технорлога дільниці профілактичного ремонту тепловозів «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом від 10 липня 2017 року №8474/ДН-ос звільнена у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.4-6).
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року № 938, відповідач по справі змінив найменування на акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочено - АТ «Укрзалізниця») (а.с.48).
На підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачем надані довідки, підписані головним інженером Дмитренко Ю.О. та головним бухгалтером Трускаловою О.І. , в яких зазначено, що ОСОБА_1 нараховано (з урахуванням податку з доходів фізичних осіб) заробітну плату в березні 2017 року - 2895, 53 грн.; в квітні 2017 року - 2127,30 грн.; в травні 2017 року - 2127,30 грн.; в червні 2017 року - 642,20 грн.; в липні 2017 року - 8974,96 грн. (а.с.7-8).
З довідки, підписаної головним інженером Дмитренко Ю.О. та головним бухгалтером Трускаловою О.І. , наявної на аркуші справи 7, вбачається за період часу з березня 2017 року по липень 2017 року включно ОСОБА_1 нараховані суми заробітної плати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за березень - 2303,15 грн.; квітень - 1691,59 грн.; травень - 1691,59 грн.; червень - 510,66 грн.; за липень - 7173,31 грн., а всього за період часу з березня 2017 року по липень 2017 року - 13 370,30 грн. (а.с.7).
Відповідно до довідки ПАТ «Українська залізниця» від 25 березня 2019 року № 193/3 дохід ОСОБА_1 з березня по липень 2017 року становить 1308,04 грн. і складається із заробітної плати за березень 2017 року, в період часу з квітня по липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась (а.с.25).
З видаткового касового ордеру № 1886 від 11 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 11 вересня 2017 року сплачена депонована заробітна плата за першу половину березня 2017 року у розмірі 1040,13 грн. (а.с.26).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем було нараховано позивачу - ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 2895,53 грн.; з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні (а.с.40-42).
З довідки Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 березня 2019 року № 193/4 вбачається, що станом на 25 березня 2019 року відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 (а.с.27).
Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову складає 13 370,30 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КзпП, Законом України «Про оплату праці», позивач перебувала з відповідачем в трудових відносинах, виконувала свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем було нараховано позивачу - ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 2895,53 грн. (що, відповідає розміру нарахованої заробітної плати за цей місяць в довідках, які подані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог); з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні (а.с.40-42).
Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
З видаткового касового ордеру № 1886 від 11 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 11 вересня 2017 року сплачена депонована заробітна плата за першу половину березня 2017 року у розмірі 1040,13 грн. (а.с.26).
Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 12 330,17 грн., обґрунтовано виходив с того, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату лише за першу половину березня 2017 року, щодо інших сум, то відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем.
Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, частина 2 - збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Позивачем надано до суду копію трудової книжки, яка містить всі записи про час роботи позивача, довідку про доходи, довідка на підтвердження розміру заборгованості.
На підставі вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідачем надано видатковий касовий ордер щодо сплати заробітної плати за першу половину березня 2017 року, інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем не надано.
Посилання на те, що відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв'язку із втратою контролю над майном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами. Підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов'язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати працівників, крім того, ці обставини були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі, оскільки форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
Вищевказаним Законом встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. (стаття 10).
Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (статті 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Крім того, безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені в Постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, як обґрунтування відсутності підстав для стягнення заробітної плати.
Так, в постановах від 23 березня 2016 року № 6-364цс16, 6-365цс16 Верховний Суд України зробив висновки щодо відсутності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати через настання обставин непереборної сили, які виключають вину підприємства в невиплаті заробітної плати.
В той же час жодна з постанов не містить висновків щодо наявності обставин, які виключають обов'язок підприємства щодо виплати заробітної плати чи її складових.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: І.В. Кішкіна
О.І. Корчиста