Справа №487/6380/17
Провадження №2-др/487/11/19
23.08.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участю секретаря Ігнатьєва А.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №487/6380/17 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В провадженні суду знаходилась цивільна справа №487/6380/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.07.2019 року в задоволенні позову відмовлено.
31.07.2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі.
В даній заяві ОСОБА_1 вказує, що при винесенні рішення від 24.07.2019 року судом не вирішено питання щодо судових витрат, а саме розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які поніс відповідач. У зв'язку з чим просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 500,00 грн.
13.08.2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» надав до суду відзив на заяву про винесення додаткового рішення, в якому зазначив, що заявлена до стягнення сума є не співмірною із складністю цивільної справи та підлягає зменшенню.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, що не суперечить та відповідає ч. 4 ст. 270 ЦПК України.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що не суперечить та відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, розглянувши заяву та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.07.2019 року у справі №487/6380/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Проте 07.05.2018 року відповідач надавала до суду заперечення на позовну заяву, в яких серед іншого просила суд стягнути з позивача витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Посилаючись на те, що судом не вирішено питання про стягнення судових витрат, звернулась до суду з даною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Таким чином статтею 270 ЦПК України, вирішено вичерпний перелік підстав для ухвалення судом додаткового рішення.
Нормами статті 270 ЦПК України встановлено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК (1618-15); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК (стара редакція). У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК (стара редакція); строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.
Згідно ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 30 ч. 3 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналізуючи викладені вище норми права слід зазначити, що достатніми доказами для підтвердження розміру витрат на правову допомогу і підставою для відшкодування відповідних судових витрат є договір про надання правової допомоги, укладений між клієнтом та адвокатом, детальний опис виконаних адвокатом робіт, та квитанція про оплату виконаних робіт.
Однак в матеріалах судової справи відсутній укладений між адвокатом Семеновим Андрієм Анатолійовичем та ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги від 18.03.2018 року, який остання надала тільки із заявою про ухвалення додаткового рішення.
В свою чергу довіреність від 16.03.2018 року (а.с. 43) не є належним та достатнім доказом для підтвердження розміру витрат, понесених на правову допомогу, і підставою для відшкодування відповідних судових витрат. Долучений до заяви Акт №1/2019 приймання-передачі послуг від 19.07.2019 року, складений між адвокатом Семеновим А.А. та Ніколаєвою К.Ю., не може бути прийнятим, як належний доказ, оскільки з матеріалів судової справи вбачається, що інтереси відповідача представляли тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно вищезазначеної довіреності.
Квитанція про оплату виконаних робіт в матеріалах справи взагалі відсутня.
Таким чином понесені витрати у розмірі 16 500,00 грн., виплачені адвокату Семенову А.А. за надану правову допомогу, не знайшли свого підтвердження належними доказами.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 258-261, 270, 353 ЦПК України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №487/6380/17 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
СУДДЯ Ж.П. ПАВЛОВА