Справа № 240/3753/19 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
22 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів Лічевецького І.О.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі судового засідання Мідянці А.А.,
від позивача (апелянта): ОСОБА_1,
від відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до змісту якого просив:
- визнати протизаконною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №55509964 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16 у строк встановлений Законом України «Про виконавче провадження»;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням за заявою від 01.02.2019 постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №55509964 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16;
- визнати незаконними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про ухвалення 30.11.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження №55509964 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16;
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №55509964 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16;
- зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №55509964 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16 у строк встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини та Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод згідно з якими, суд повинен дотримуватись вимог відповідних положень національного захисту і принципу верховенства права.
Вказує про невмотивованість судового рішення та явний характер судового розгляду, оскільки відповідачем на вимогу суду не було надано матеріали виконавчого провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її вимоги.
Інші учасники судового процесу явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду заяви були повідомлені належним чином.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе провести апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами, Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 26.06.2018 №826/12566/16, відповідно до якого ОСОБА_1 є стягувачем, Міністерство оборони України - боржником.
Відповідно до частини рішення, що підлягає примусовому виконанню, зобов'язано Міністерство оборони України належним чином розглянути запит ОСОБА_1 від 18.05.2016 №567/ЗПІ, надавши повну та обґрунтовану відповідь по суті порушених у даних запиті питань.
На підставі заяви позивача від 18.07.2018 про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. винесено постанову від 31.07.2018 про відкриття виконавчого провадження №56879989.
Постановою державного виконавця від 05.09.2018 за невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений строк накладено на боржника Міністерство оборони України штраф на користь держави у розмірі 5100 грн. та винесено вимогу державного виконавця від 05.09.2018 №56879989/20.1-14.
Постановою державного виконавця від 08.10.2018 за невиконання повторно без поважних причин рішення суду у встановлений строк накладено на боржника Міністерство оборони України штраф на користь держави у розмірі 10 200 грн.
Листом від 11.10.2018 №32369-33-18 представником Міністерства оборони України повідомлено державного виконавця по фактичне виконання рішення суду в повному обсязі, з огляду на що, просить закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в додатках до якого долучено відповідь Міністерства оборони України від 04.10.2018 №303/4/2078 на запит ОСОБА_1 від 18.05.2016 №567/ЗПІ.
У подальшому, постановою державного виконавця від 30.11.2018 року закінчено виконавче провадження №56879989 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
01.02.2019 позивач звернувся до державного виконавця із заявою про надіслання копії постанов та вимог виконавчого провадження №56879989 (вх.М-1963 від 04.02.2019 року).
Листом Департаменту ДВС від 12.02.2019 №20.1-56879989/14 щодо надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 01.02.2019 останньому роз'яснено право на ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження як сторони виконавчого провадження.
Не погоджуючись з даним рішенням та вважаючи його таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, та дії відповідача щодо не надіслання вказаної постанови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частинах: визнання незаконними дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про ухвалення 30.11.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження №56879989 та скасування постанови вказаної від 30.11.2018 задоволенню не підлягають, оскільки державним виконавцем дотримано вимоги Закону №1404 в частині наявності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404.
Крім того, позовна вимога щодо зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №56879989 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16, як похідна від попередньо вказаних позовних вимог, також не підлягає до задоволення.
При цьому, спосіб захисту позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням за заявою від 01.02.2019 постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989 не відповідає вимогам позивача, викладеним у заяві від 01.02.2019, адресованої начальнику відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відтак слід відмовити у задоволенні вказаної вимоги.
У той же час, оскільки у матеріалах справи відсутні докази направлення державним виконавцем постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження на адресу позивача, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16 у строк встановлений Законом України «Про виконавче провадження», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
За правилами частини 1 статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У силу вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Частинами 2 та 3 вказаної статті постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Таким чином, з метою перевірки наявності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, що мало місце у спірних правовідносинах, необхідним є з'ясування факту повного виконання рішення суду.
Як свідчать матеріали справи, постановою державного виконавця від 31.07.2018 відкрито виконавче провадження №56879989 з метою примусового виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі №826/12566/16, на підставі кого видано виконавчий лист від 26.06.2018 року №826/12566/16.
У відповідності до змісту резолютивної частини вказаного судового рішення, визнано протиправною бездіяльність Міністра оборони України в частині ненадання відповіді у порядку і у спосіб, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» на запит ОСОБА_1 від 18.05.2016 №567/ЗПІ та зобов'язано Міністерство оборони України належним чином розглянути такий запит, надавши повну та обґрунтовану відповідь по суті порушених у даних запиті питань, а саме: «надати копії документів і рішень Міністра оборони України, начальника Київського гарнізону про виділення і закупівлю постійного жилого приміщення у період 2014-2016 років в гарнізоні м. Києва та Київському гарнізоні військовослужбовцям - учасникам бойових дій, які отримали поранення. Окремо вказати по категоріям: - учасникам бойових дій, які приймали участь в бойових діях на сході України і які отримали поранення у 2014-2016 роках; - учасникам бойових дій, які отримали поранення у 2014-2016 роках при захисті Батьківщини в боях на сході України; - учасникам бойових дій, які отримали поранення при захисті Батьківщини».
Листом від 11.10.2018 №32369-33-18 представником Міністерства оборони України повідомлено державного виконавця по фактичне виконання рішення суду в повному обсязі, з огляду на відповідь Міністерства оборони України від 04.10.2018 №303/4/2078 на запит ОСОБА_1 від 18.05.2016 №567/ЗПІ.
З вказаної відповіді Міністерства оборони України від 04.10.2018 №303/4/2078 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі №826/12566/16 та виконавчого листа від 26.06.2018 №826/12566/16 на запит позивача від 18.05.2016 №567/ЗПІ, вбачається, що боржником повідомлено стягувача про те, що оскільки Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, та осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року №147 (із змінами) закупівля квартир для категорій: учасники бойових дій, які приймали участь в бойових діях на сході України і які отримали поранення у 2014-2016 роках, учасники бойових дій, які отримали поранення у 2014-2016 роках при захисті Батьківщини в боях на сході України, учасники бойових дій, які отримали поранення при захисті Батьківщини, не здійснювалася, з огляду на що, надати копії відповідних рішень не має можливості.
Також повідомлено, що окремих рішень щодо закупівлі квартир для забезпечення вказаних категорій керівництвом Міністерства оборони України та гарнізону м. Києва не приймалося.
У той же час, разом з вказаною відповіддю стягувачу направлено копії: витягу з протоколу №16 засідання Об'єднання житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України від 24.05.2016; посвідчення ААБ №000219, довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; витягу з протоколу №10 засідання житлової комісії гарнізону м. Києва від 25.05.2016.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Міністерством оборони України, як боржником у виконавчому провадженні, виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі №826/12566/16 належним чином, оскільки відповідь Міністерства оборони України від 04.10.2018 року №303/4/2078 є обґрунтованою та повною.
У зв'язку з цим, оскільки рішення суду боржником фактично виконане, а тому у відповідача були підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Як наслідок, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про ухвалення 30.11.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження №56879989 та скасування постанови вказаної від 30.11.2018, оскільки державним виконавцем дотримано вимоги Закону в частині наявності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону.
Крім того, позовна вимога щодо зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №56879989 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16, як похідна від вищевказаних позовних вимог, також не підлягає до задоволення.
Стосовно позовних вимог про визнання протизаконною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 і виконавчого листа № 826/12566/16 у строк встановлений Законом України «Про виконавче провадження», слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 28 Закону передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції у матеріалах справи відсутні докази направлення державним виконавцем постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження на адресу позивача, відтак вказана позовна вимога підлягає задоволенню.
Разом з тим, не направлення відповідачем постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження позивачу не може слугувати підставою для скасування цієї постанови, оскільки судом встановлено правомірність її винесення по суті.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Департаменту відповідача у зв'язку із не надсиланням за заявою від 01.02.2019 постанови від 30.11.2018 року про закінчення виконавчого провадження №56879989, колегія суддів звертає увагу на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2019 позивач звернувся до державного виконавця із заявою про надіслання копій постанов та вимог виконавчого провадження №56879989 (вх.М-1963 від 04.02.2019), в якій просить: «надіслати поштою копії всіх постанов і вимог Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, прийнятих у 2018 році на виконання виконавчого листа 826/12566/16, виданого 26.06.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов'язання Міністерства оборони України належним чином розглянути запит ОСОБА_1 від 18.05.2016 року №567/ЗПІ, надавши повну та обґрунтовану відповідь по суті порушених у даному запиті питань».
Листом Департаменту ДВС від 12.02.2019 №20.1-56879989/14 щодо надання відповіді на заяву позивача від 01.02.2019 останньому роз'яснено право на ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження як сторони виконавчого провадження на підставі частини першої cтатті 19 Закону.
Так, у відповідності до частини 1 статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
У той же час, Законом не передбачено повторного направлення/видачі постанов державного виконавця, винесених у межах виконавчого провадження.
При цьому, подаючи заяву від 01.02.2019, позивач мав намір отримати усі винесені відповідачем процесуальні документи у межах виконавчого провадження №56879989, а не лише копію постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989, з огляду на що, державним виконавцем листом від 12.02.2019 №20.1-56879989/14 надано роз'яснення позивачу про можливість ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження для зняття необхідних стягувачу копій.
Зазначене свідчить про те, що спосіб захисту позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із не надсиланням за заявою від 01.02.2019 постанови від 30.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989 не відповідає вимогам позивача, викладеним у заяві від 01.02.2019, тому слід відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Таким чином, оскільки державним виконавцем правомірно винесено постанову від 31.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56879989, водночас, не надано підтвердження здійснення усіх передбачених Законом дій щодо повідомлення позивача про винесену постанову, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах «S.W. проти Сполученого Королівства», серія A, № 335-В, с. 41-42, п. 35-36, та, «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (№ 1)», серія A, № 30, с. 31, п. 49, і «Галфорд проти Сполученого Королівства»).
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують позицію суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегією суддів встановлено, що вони не спростовують зазначених вище висновків суду попередньої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Лічевецький
А.Г. Степанюк