23 серпня 2019 року місто Київ
справа № 754/7792/19
провадження № 22-ц/824/10308/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Мазурик О.В., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Скляр Мариною Сергіївною,
на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 31 травня 2019, постановлену у складі судді Зотько Т.А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 31 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - повернуто позивачу.
Не погоджуючись з такою ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скляр М.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що висновок суду про те, що позов підписано особою, яка не має права його підписувати, не відповідає встановленим обставинам та не ґрунтується на законі.
Відповідач ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2019 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що у травні 2019 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Лівочка М.О., подала позовну заяву про стягнення заборгованості з ОСОБА_2
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 31 травня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив із того, що повноваження адвоката, зокрема, стосовно підписання позовної заяви, повинно підтверджуватись домовленістю сторін - саме у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень. При цьому, право підпису позовної заяви є виключним правом позивача, яке повинно надаватись представнику шляхом окремого визнання даної дії у договорі. Право на подання позову не є тотожним праву представника на підписання від імені позивача позовної заяви. У договорі про надання правничої допомоги, шляхом окремої дії повинно бути викладено, що представник має право на підписання позовної заяви від імені позивача.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ОСОБА_1 підписана її представником - адвокатом Лівочка М.О., що підтверджується ордером серії КС №572805 від 19 лютого 2019 року, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з ч.1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до ч.4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність.
Частинами 1, 2 ст. 64 ЦПК України встановлено, що представник який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, які він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
За приписами ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає.
Виходячи зі змісту ч. 1, 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 Кримінального кодексу України).
Отже, за відсутності запису в ордері щодо обмежень адвоката підписувати документи, підстави вважати, що у адвоката такі повноваження відсутні, немає.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Так, у справі «Belletv. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред'явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для повернення позовної заяви позивачу не було, а тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 369, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Скляр Мариною Сергіївною, - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 31 травня 2019 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: О.Ф. Мазурик
А.М. Стрижеус