20 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/14310/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Мамалуя О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Черненка О.В.,
за участю представників:
Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" - Сєров Є.І.,
Державного агентства резерву України - Висотенко І.М.,
Міністерства фінансів України - не з'явився,
Міністерства аграрної політики та продовольства України - Пантелеєнко Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019
(головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Смірнова Л.Г. Сулім В.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 (суддя Чинчин О.В.)
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Державного агентства резерву України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1) Міністерства фінансів України, 2) Міністерства аграрної політики та продовольства України
про стягнення 32 460 703,73 грн,
1. У зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.08.2019, який наявний в матеріалах справи.
Короткий зміст позовних вимог і заперечень
2. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення пені в сумі 24 227 753,99 грн, 3% річних в сумі 2 173 767,93 грн та інфляційних в сумі 6 059 181,81 грн.
3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати заборгованості, стягнутої рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160, яка виникла на підставі Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998 та Угоди № 28/2 від 15.01.1999.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14310/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2 173 767,93 грн, інфляційні у розмірі 6 059 181,81 грн; в іншій частині позову - відмовлено.
5. В частині задоволених позовних вимог суди попередніх інстанцій мотивували свої висновки тим, що оскільки судове рішення про стягнення з відповідача заборгованості у справі № 8/160 фактично не виконано, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, суди попередніх інстанцій послались на те, що позивачем пеня нарахована всупереч ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме після спливу шестимісячного строку, від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій частково, 13.06.2016 ПАТ "Укрнафта" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14310/18 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 24 227 753 99 грн пені та ухвалити в зазначеній частині нове рішення, яким позовні вимоги у вказаній частині задовольнити.
7. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували ч. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
9. Між Міністерством фінансів України, ВАТ "Укрнафта" (правонаступником якого є ПАТ "Укрнафта"), Державним комітетом України по матеріальних резервах (далі - Держкомрезерв, правонаступником якого є Державне агентство резерву України) та Міністерством агропромислового комплексу (правонаступником якого є Міністерство аграрної політики та продовольства України) 29.12.1998 було укладено Генеральну угоду №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї (далі - Генеральна угода №28/552 від 29.12.1998), за умовами якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 №1953, починаючи з січня 1999 року АТ "Укрнафта" рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємств для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тону з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. Розрахунки за поставлену нафту проводяться з Міністерством агропромислового комплексу за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу.
10. Відповідно до п. 3.2. Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998 Міністерство фінансів України зобов'язалось на підставі актів прийняття-передавання фінансувати Міністерство агропромислового комплексу на вартість отриманої нафти, з подальшим переказом коштів Держкомрезерву для розрахунків з ВАТ "Укрнафта".
11. Генеральна угода діє до повного завершення розрахунків. (п. 4.3 Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998).
12. 15.01.1999 на виконання Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998 між ВАТ "Укрнафта" та Держкомрезервом було укладено Угоду №28/2 (далі - Угода №28/2 від 15.01.1999), відповідно до якої угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.1998 №1953 в обсязі 1 500 000 тонн.
13. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001, задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь ВАТ "Укрнафта" 130 614 067,93 грн, з яких: 109 939 460,27 грн - заборгованість, яка виникла на підставі Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998 та Угоди №28/2 від 15.01.1999, 2 634 547,04 грн - 3 % річних за період з 01.02.2000 по 19.11.2000, 18 036 060,62 грн - втрати від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року.
14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 та Вищого господарського суду від 09.04.2009, заяву ВАТ "Укрнафта" про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь ВАТ "Укрнафта" 102 555 442,93 грн заборгованості.
15. На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160 видано наказ.
16. Судами встановлено, що основний борг відповідача перед позивачем за Генеральною угодою №28/552 від 29.12.1998 та Угодою №28/2 від 15.01.1999 становив 109 939 460,27 грн, а з урахуванням здійснення відповідачем 29.09.2000 та 24.03.2003 часткової оплати розмір заборгованості становить 81 880 835,27 грн.
17. Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 81 880 835,27 грн, присуджена до стягнення судовим рішенням, не була оплачена відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Державного агентства резерву України пені у розмірі 24 227 759,99 грн (за період з 07.12.2017 по 25.10.2019), 3% річних у розмірі 2 173 767,93 грн (за період з 07.12.2017 по 25.10.2018) та інфляційних втрат у розмірі 6 059 181,81 грн (за період з листопада 2017 року по вересень 2018 року).
18. Висновки судів попередніх інстанцій в частині стягнення 3% річних у розмірі 2 173 767,93 грн та інфляційних втрат у сумі 6 059 181,81 грн не оскаржуються до суду касаційної інстанції.
19. Предметом касаційного оскарження є відмова у стягненні з відповідача на користь позивача пені у розмірі 24 227 759,99 грн, нарахованої за період з 07.12.2017 по 25.10.2019 на заборгованість у сумі 81 880 835,27 грн за Генеральною угодою №28/552 від 29.12.1998 та Угодою №28/2 від 15.01.1999, присудженої до стягнення рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160.
Позиція Верховного Суду
20. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, враховуючи наступне.
21. Згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Таким чином, відповідно до приписів ст. 300 ГПК України суд переглядає рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги.
23. Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.
24. Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
25. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
26. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
27. У п. 7.2 Угоди № 28/2 від 15.01.1999 передбачено, що відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою, регулюється нормативними актами, встановленими діючим законодавством.
28. Відповідно до ч. 14 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
29. У ч. 16 ст.14 вказаного Закону зазначено, що розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
30. Враховуючи зазначене, є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Державне агентство резерву є суб'єктом господарювання, яке відноситься до державного сектору економіки, та порушило строки оплати грошового зобов'язання за Генеральною угодою №28/552 від 29.12.1998 та Угодою № 28/2 від 15.01.1999 і не виконало рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі №8/160 про стягнення відповідної заборгованості, то відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період, за який сплачується пеня - на підставі п.п. 14, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
31. Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
32. Зі змісту ч. 14 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" не вбачається встановлення іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.
33. Водночас вказівка на те, що пеня нараховується за кожний день прострочення не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на наступне.
34. У ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
35. За змістом ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
36. Законом України "Про державний матеріальний резерв" не визначено строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання ані у роках, ані у місяцях, тощо. Також не встановлено і терміну, що визначався б календарною датою до якої розраховується пеня або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
37. Отже, визначення нарахування пені за кожний день прострочення не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України.
38. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.07.2019 у справі № 910/4375/18.
39. Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій ч. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та ч. 6 ст. 232 ГК України.
40. Таким чином, встановивши, що позивач у даній справі заявив вимогу про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Генеральною угодою №28/552 від 29.12.1998 та Угодою №28/2 від 15.01.1999 за період, що перевищує шість місяців з дня, коли таке зобов'язання мало бути виконано, то суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позову у вказаній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
41. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
42. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
43. Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів.
Розподіл судових витрат
44. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14310/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді Н.М. Губенко
О.О. Мамалуй