15 серпня 2019 року м. Чернігів Справа № 729/302/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів Приходько І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) звернулись до Бобровицького районного суду Чернігівської області в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) з адміністративним позовом до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просять:
- визнати протиправною відмову Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у видачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспортів громадян України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.05.1992 №2503-XII;
- зобов'язати Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру;
- зобов'язати Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачами зазначено про протиправність оскаржуваної відмови, оскільки вони та їх діти звернулись до відповідача із заявами про оформлення паспортів громадян України у вигляді книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Вважають, що обробка персональних даних у процесі оформлення ID-паспорта, якщо особа не надала згоду, порушує принцип поваги до приватного життя та суперечить конституційним правам людини.
Ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14.03.2019 дану справу за підсудністю передано на розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 17.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Бобровицьким районним сектором Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 особисто до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою встановленої форми про оформлення і видачу їм паспортів громадян України та необхідним переліком документів не звертались, рішення про відмову їм у видачі паспортів органом міграційної служби у будь-якій формі не приймалось, а заяви позивачів від 16.11.2018 були розглянуті в порядку Закону України «Про звернення громадян», у зв'язку з чим відповідач не порушив жодних прав, свобод та законних інтересів жодного з позивачів. Також вважає, що дана справа не має ознак типової справи, а тому відсутні підстави враховувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018, прийняту за наслідками розгляду зразкової справи.
Ухвалою суду від 19.07.2019 без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, залучено до справи у якості другого відповідача Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
Ухвалою суду від 19.07.2019 задоволено заяву представника Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській та строк підготовки справи №729/302/19 до розгляду по суті продовжено до 10:00 год. 15.08.2019.
Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області подано до суду відзив на позов, у якому останній просить відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог з аналогічних підстав, зазначених у відзиві Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області. Вважає, що розгляд звернень позивачів відбувся у встановленому Законом України «Про звернення громадян» порядку і строки, а відповіді, за результатами їх розгляду, жодним чином не порушують норм вітчизняного і міжнародного права, рівно як і будь-якого права і законного інтересу позивачів.
Ухвалою суду від 15.08.2019 без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи по суті за клопотанням представників сторін.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзивах на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 23.01.2002 серії НОМЕР_1 та від 04.12.2002 серії НОМЕР_2 , виданими виконкомом Марковецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області (а.с.36,37).
16.11.2018 до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулися ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з законними представниками: батьком ОСОБА_1 та матір'ю ОСОБА_3 , із заявами щодо оформлення та видачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 паспортів громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. У заяві також просили надати письмову відповідь з повідомленням про дату і час оформлення паспорта та вказали, що для оформлення паспорта ними буде подано копії свідоцтва про народження та фотокартки (а.с.63-64,67-68).
Листами від 29.11.2018 за №74.13.1-2297 і №74.13.1-2298 Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повідомив заявників, що, згідно з чинним законодавством України, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Пояснив, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01 листопада 2016 року припинено. Зважаючи на вказане, повідомив про відсутність можливості оформити паспорт громадянина України у формі книжечки (а.с.65,69).
03.07.2019 до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області та до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулися ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з законними представниками: батьком ОСОБА_1 та матір'ю ОСОБА_3 , із заявами щодо оформлення та видачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 паспортів громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, до кожної з яких додали дві фотокартки та свідоцтво про народження (а.с.88-93,110-112,117-119).
Листами від 12.07.2019 за №Г-147/6/7401-19/7401.3.2/6444-19 і №Г-143/6/7401-19/7401.3.2/6408-19 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повідомило заявників, що, згідно з чинним законодавством України, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01 листопада 2016 року припинено. Вважає, що у даних правовідносинах мають бути застосовані положення Закону України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», який був прийнятий пізніше Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, норми якого, хоча і не втратили законної сили, однак є застарілими. Також Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернуло увагу заявників, що рішення у справі №806/3265/17, на яке вони посилаються, є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні окремої особи. Крім того зазначило, що абзацом 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (а.с.77-84,113-116,120-123).
Вважаючи протиправною оскаржувану відмову, позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У судовому засіданні представник позивача наголошував, що примушування до обробки персональних і конфіденційних даних позивачів з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в їх особисте життя з боку держави та порушенням вимог статті 8 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI). Крім того посилався на Положення про паспорт №2503-XII, яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами 2,3 статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина 1 статті 13 Закону №5492-VI).
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частини 4 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині 7 статті 21 Закону №5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Поряд із цим, у статті 7 Закону №5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини 1 статті 7 Закону №5492-VI).
Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302).
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм до Постанови №302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.
У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних.
До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 14.07.2016 №1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон №1474-VIII) до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
Поряд із тим, за змістом пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Позивачі у адміністративному позові посилаються на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вони згоди на таку обробку не надають.
Суд погоджується з таки твердженнями з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, пункт 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я і по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Тобто будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому суд враховує, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
За таких обставин суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
В той же час позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у видачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспортів громадян України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.05.1992 №2503-XII, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки до поданих 16.11.2018 до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області заяв щодо оформлення та видачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 паспортів громадянина України у формі книжечки позивачами не було додано копій свідоцтв про народження та відповідних фотокарток. Вказані додатки були додані позивачами до заяв від 03.07.2019 вже під час розгляду справи у суді.
Суд відхиляє твердження Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у листах (відмовах) від 29.11.2018, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не зверталися до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявами встановленого зразка та належним пакетом документів для отримання паспорту громадянина України, враховуючи наступне.
Так, заяви від 16.11.2018 містять підпис ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та адресовані начальнику Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області. Заяви від 03.07.2019 містять підпис ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та адресовані як Управлінню Державної міграційної служби України в Чернігівській області, так і Бобровицькому районному сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області. Вказане свідчить про безпосереднє звернення ОСОБА_5 і ОСОБА_4 до обох відповідачів. Також до кожної із заяв від 03.07.2019 додано по 2 (дві) фотокартки та копії свідоцтв про народження.
При цьому відмови у видачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 паспорта громадянина України, оформлені листами від 29.11.2018 за №74.13.1-2297 і №74.13.1-2298, не містять таких підстав для відмови, як звернення із заявою невстановленої форми або відсутність належного пакету документів. Із вказаних листів вбачається, що відмови мотивовані виключно неможливістю видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку зі змінами у законодавстві України, а тому, в силу приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на вказані вище доводи, оскільки вони не були покладені в основу оскаржуваної відмови.
Ухвалюючи рішення, суд також відхиляє і посилання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на той факт, що рішення у справі №806/3265/17, на яке посилаються позивачі, є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні окремої особи, та враховує, що суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань позивача та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просять позивачі, а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатніми для того, щоб вважати, що дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин та з урахуванням того, що дана справа є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ними інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Зобов'язати Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду у повному обсязі виготовлено 22.08.2019.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 25.04.1996.
Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
В інтересах неповнолітніх дітей:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Бобровицький районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, вул. Незалежності, 28-а, м. Бобровиця, Чернігівська область, 17400.
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 37804450.
Суддя В.В. Падій