22 серпня 2019 року Чернігів Справа № 620/2488/19
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Ткаченко О.Є. розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов'язків».
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов'язків».
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує на те, що на його думку, ознаки протиправності наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов'язків» є очевидними, оскільки відповідач наділив необмеженими повноваженнями особу, яка, як вважає позивач, не була обрана у встановленому законодавством порядку, не є особою рядового або начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України та її вік не дозволяє поновлення на цій службі (10.03.1956 р.н.), що призведе до негативних наслідків, оскільки відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 30.07.2017 № 2855к «Про затвердження структури і штату Академії Державної пенітенціарної служби» посада ректора заміщається виключно особами начальницького складу
Вважає, що подальші дії ОСОБА_2 можуть призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам студентів та працівників зазначеної Академії. Крім того, виконання обов'язків ректора ОСОБА_2 до вирішення справи по суті, будуть мати негативні наслідки через можливість ухвалення нею низки управлінських рішень, які призведуть до істотного ускладнення або ефективного захисту та поновлення прав позивача, а також неможливості виконання рішення суду.
Також заявником зазначено, що посадовою інструкцією першого проректора Академії Державної пенітенціарної служби (з навчальної роботи) передбачено виконання саме ним обов'язків ректора у разі відсутності останнього, а тому призначення ОСОБА_2 виконуючою обов'язків ректора є таким, що не відповідає як законодавству, так і локальним нормативним актам. Сукупність обставин, наведених заявником у заяві про забезпечення позову на його погляд, вказує на існування об'єктивної необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву позивача та матеріали позовної заяви, суд дійшов наступного висновку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що згідно з частини 3 та 4 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд бере до уваги приписи частини 1 статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням Конституційного Суду України у справі N 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, у справі "Мікалефф проти Мальти" Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші проти Мальти").
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
В даному випадку, суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України № 2354/к від 16.08.2019 «Про виконання обов'язків» є забезпечувальним заходом, необхідним для збереження існуючого становища до вирішення справи по суті позовних вимог.
Суд також звертає увагу на те, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам не тільки позивача, а і трудового колективу та студентів Академії та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Вказані заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову, через що заяву про забезпечення позову належить задовольнити.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 150, 151, 154, 241, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити дію наказу Міністерства юстиції України № 2354/к від 16.08.2019 «Про виконання обов'язків».
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.Є. Ткаченко