Справа № 523/12753/18
Провадження № 2/522/4926/19
19 серпня 2019 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Грищук В.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
14.09.2019 року позивач звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 14.08.1999 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діяла в свої інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_1 купив 255/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Договір укладений в письмовій формі та зареєстрований на Одеській товарній універсальній біржі GIP. У зв'язку з відсутністю необхідності договір не був посвідчений нотаріально, що на разі перешкоджає позивачу у розпорядженні його майном.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.10.2018 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду в поряду спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24.01.2019 року справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим по справі було призначено суддю Бондар В.Я.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 11.03.2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху.
Після усунення недоліків позову, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 16.04.2019 року справу призначено до розгляду в загальному позовному порядку з проведенням підготовчого засідання 21.06.2019 року.
Ухвалою суду від 21.06.2019 року було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 19.08.2019 року.
У судове засідання 19.08.2019 учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14 серпня 1999 року на Одеській універсальній товарній біржі «GIP» між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , котра діє від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, було укладено договір №99/0117 купівлі-продажу 255/1000 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно до умов якого ОСОБА_1 купив вищевказану частку квартири.
Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) від 06.09.2018 року ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 03.09.1999 року.
Також ОСОБА_1 подав квитанції, що підтверджують сплату ним комунальних платежів за проживання у вищевказаній квартирі.
Між тим, такий договір сторонами нотаріально посвідчений не був, оскільки, по-перше, чинним законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору, а, по-друге, договором було встановлено, що договір нотаріальному посвідченню не підлягає.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про товарну біржу", діяльність товарної біржі здійснюється у відповідності з цим Законом та діючим законодавством України, статутом біржі, правилами біржової торгівлі.
Розділом 4 Закону України "Про товарну біржу" визначені основні принципи правил ведення біржової торгівлі та здійснення біржових операцій, якими, зокрема, встановлено, що біржовою операцією вважається тільки та угода, яка відповідає сукупності умов, які передбачені ч. 1 ст. 15 Закону, а саме: якщо вона представляє собою купівлю-продажу, поставку, обмін товару, що допущені до обміну на товарній біржі; якщо її учасники ї членами товарної біржі; якщо угода надана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (частини 2, 4 статті 15 Закону України "Про товарну біржу").
Отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.08.1999 року за реєстровим №09/0117 сторонами були дотримані всі умови, яких необхідно дотримуватися при укладенні договорів на товарній біржі, у відповідності до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу".
За твердженням позивача сторонами було виконано умови договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.08.1999 в повному обсязі. Так, позивач сплатив відповідачу вказані у договорі кошти, відповідачі після відчуження проданої квартири виселилися з неї, позивач вселився в квартиру, користується нею в повному обсязі, сплачує комунальні платежі та інші послуги.
Між тим, на даний час позивач не має можливості розпоряджатися квартирою, оскільки чинне законодавство передбачає нотаріальне посвідчення договорів, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом.
Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в грудні 1995 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
У відповідності з ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов'язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з'ясувати чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні 14.08.1999 року Договору купівлі-продажу нерухомого майна досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору.
На підставі викладеного, суд вважає, що вищевказаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на Одеській універсальній товарній біржі «GIP», слід визнати дійсним у відповідності ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ст. ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).
За таких обставин, враховуючи обґрунтованість позовних, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 60, 81, 89, ч. 3 ст. 200, 206, 258-259, 263-265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_9 ОСОБА_10 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задовольнити.
Визнати дійсним договір №99/0117 купівлі-продажу нерухомого майна від 14 серпня 1999 року, зареєстрований на Одеській універсальній товарній біржі «GIP» між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , котра діє від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.08.2019 року.
Суддя: В.Я. Бондар