Справа № 405/7280/18
2/405/1310/18
01 липня 2019 року м. Кропивницький
Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:
головуючого-судді: Драного В.В.
при секретарі: Дерев'янко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -
Позивач ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 2011 р.н., звернулась до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в сумі 3 870 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25.09.2011 року було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилась донька - ОСОБА_2 . 31.03.2014 року у зв'язку із проведенням заходів мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 її чоловік - ОСОБА_3 був призваний на військову службу Кіровоградським РВК Кіровоградської області та наказом начальника Донецького прикордонного загону №39-ос від 01.04.2014 року зарахований до списків особового складу військової частини № НОМЕР_1 , призначений на посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - дозиметриста першого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Іловайськ» II категорії (тип А) (Донецького прикордонного загону) Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України. ОСОБА_3 в період з 01.04.2014 року по 07.08.2014 року безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини НОМЕР_1 . 07.08.2014 року приблизно о 13 годині, повертаючись з бойового завдання, автоколона із двох автомашин по маршруту м. Амвросіївка - ППр «Успенка», на відрізку шляху н.п. Лисиче - ППр «Успенка» Донецького прикордонного загону, не доїжджаючи близько 1600 метрів до пункту пропуску «Успенка», автомобілем «УАЗ» було здійснено наїзд на радіокерований пристрій типу «фугас». Під час вибуху шість військовослужбовців, в тому числі молодший сержант ОСОБА_3 , які знаходились в зазначеному автомобілі, отримали поранення і травми різних ступенів тяжкості. Після надання екстреної медичної допомоги, молодшого сержанта ОСОБА_3 за допомогою санавіації було доставлено до 61 ВПШ МО України, де він помер від отриманих поранень. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровоград від 22.03.2017 року по справі №405/845/17 було встановлено факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від поранення при виконанні обов'язку військової служби07.08.2014 року в с. Новомлинівка Розівського району Запорізької області, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Отже, внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка - ОСОБА_3 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Законом України № 475/75-ВР від 17.07.1997 року.
Зазначає, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. З ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 року № 337-УІІІ друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).
За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року №145-УІ1І, з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-УІІІ затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в'язнів у Російській Федерації.
Вказує, що в результаті зазначених подій їм було завдано значної моральної шкоди. Порушивши основоположні права та свободи, а саме, позбавивши життя її чоловіка та батька їх дочки Російська Федерація завдала їм тяжких моральних страждань, грубо порушила їх право на повагу до сімейного життя.
Внаслідок втрати чоловіка та батька її малолітньої доньки, який загинув в результаті військової агресії Російської Федерації проти України, а також, з огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права і свободи людини в Україні, вона відчуває безперервні, невгамовні душевні біль та страждання, вона втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування, її донька, залишившись без батька, ніколи не матиме можливості відчути необхідні для повноцінного розвитку дитини батьківську любов та увагу.Через смерть чоловіка втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває страждання від втрати рідної людини, що не дає їй можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний соціальний спосіб життя, оскільки, вона постійно знаходиться у стресовому стані, що супроводжується періодичними депресіями, її донька стала напруженою та замкнутою, дуже важко переживає втрату батька, сильно сумує за ним.
Вважає, що безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого їм завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили, а також створені нею військові формування, які і підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
За таких обставин, просила стягнути з відповідача на її користь та користь дочки по 1 935 000 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.03.2019 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
24.06.2019 року за вх. № 2677 до суду від представника позивача адвоката Макаревич К.В. надійшло клопотання, в якому остання позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила розглянути справу у її та позивача відсутність.
Відповідач, який повідомлявся через Посольство Російської Федерації в Україні, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 128), відзиву на позовну заяву не надіслав, представник в судові засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.09.2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 351, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ( а.с. 13).
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГУЮ у Кіровоградській області 30.11.2011 року серії НОМЕР_3 , актовий запис № 2170 (а.с.14).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Міським відділом по державній реєстрації смертей реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції 14.08.2014 року, актовий запис № 2121, ОСОБА_3 у віці 28 років ІНФОРМАЦІЯ_4 помер (а.с. 17).
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22.03.2017 року у справі 405/845/17 (провадження № 2о/405/8/17) за заявою ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від поранення, при виконанні обов'язку військової служби 07.08.2014 року в с. Новомлинівка Розівського району Запорізької області, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (а.с.18-22).
Зазначеним рішенням також встановлено наступне.
ОСОБА_3 31.03.2014 року був призваний на військову службу Кіровоградським РВК Кіровоградської області та наказом начальника Донецького прикордонного загону № 39-ос від 01.04.2014 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . В період з 01.04.2014 року по 08.08.2014 року безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою № 30/1084 від 30.08.2015 року.
Відповідно до Акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 07.08.2014 серпня 2014 року приблизно о 13:00 год. на відрізку шляху н.п. Лисиче - пункт пропуску «Успенка» Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління від 27.08.2014 року ОСОБА_3 повертався з виконання завдання з охорони та оборони державного кордону за маршрутом м. Амросіївка - ППр «Успенка».
Суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя ОСОБА_3 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
14.04.2017 року вказане рішення суду набрало законної сили.
За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, дані факти не потребують додаткового доказування.
Крім того, судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Аналізуючи наведені обставини та докази у справі 405/845/17 (провадження № 2о/405/8/17), суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, охороняючи та обороняючи державний кордон якої і загинув чоловік та батько позивачів.
З матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, загинув чоловік та батько позивачів, що завдало їм значної моральної шкоди, що виражається у втраті в їх житті чоловіка та батька.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
За нормами ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором. Держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Згідно ст.ст. 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі по 1 935 000,00 грн., що є еквівалентом 60000 євро, позивачі довели, що через власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через втрату чоловіка, батька, наявні підстави для задоволення вимог позивачів в повному обсязі, у зв'язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією на користь дружини та дочки загиблого чоловіка та батька.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17 липня 1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України та керуючись ст. ст 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України- задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_5 ) моральну шкоду у розмірі 1 935 000 (один мільйон дев'ятсот тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., що еквівалентно 60000,00 (шістдесят тисяч) євро за офіційним курсом НБУ на день подання позову, завдану внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_3 під час виконання ним обов'язків військової служби в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1 935 000 (один мільйон дев'ятсот тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., що еквівалентно 60000,00 (шістдесят тисяч) євро за офіційним курсом НБУ на день подання позову, завдану внаслідок смерті її батька ОСОБА_3 під час виконання ним обов'язків військової служби в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Кіровограда.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ленінського районного
суду м. Кіровограда В.В. Драний