36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
20.08.2019 Справа № 917/268/19
м. Полтава
За позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", вул. Грушевського 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49051
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт ЛТД", вул. Халаменюка 8, офіс 267, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення грошових коштів.
Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.
Секретар судового засідання Лепій О.В.
Представники сторін від 24.07.19:
від позивача: Озірська В.С. (адвокат, свідоцтво ПТ № 794 від 30.09.10, ордер на надання правової допомоги ПТ № 035411 від 18.04.19);
від відповідача: Гуйванюк О.П. (адвокат, свідоцтво ПТ № 1745 від 11.07.17, договір про надання правової допомоги від 23.07.19, ордер на надання правової допомоги ПТ № 100222 від 24.07.19).
Представники сторін від 20.08.19:
від позивача: Озірська В.С. (адвокат, свідоцтво ПТ № 794 від 30.09.10, ордер на надання правової допомоги ПТ № 035411 від 18.04.2019);
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - позивач/ АТ КБ "ПриватБанк") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт ЛТД" (далі - відповідач/ ТОВ "Варт ЛТД") 21599147,50 грн., в тому числі 20825623,53 грн. заборгованості за відсотковою винагородою та 773523,97 грн. пені. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 4В16044ЛИ від 02.07.2016.
18.06.2019 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 21588540,48 грн., а саме: 20825623,53 грн. заборгованості за відсотковою винагородою та 762916,95 грн. пені.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи вказану норму, вказана заява про зменшення розміру позовних вимог, була прийнята судом до розгляду. В зв'язку з цим розглядається позов про стягнення з відповідача 21588540,48 грн., а саме: 20825623,53 грн. заборгованості за відсотковою винагородою та 762916,95 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.03.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 18.04.2019.
18.04.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 23.05.2019.
В підготовчому засіданні 23.05.2019 судом оголошено перерву до 18.06.2019.
В підготовчому засіданні 18.06.2019 судом оголошено перерву до 26.06.2019.
Ухвалою від 19.06.2019 суд повідомив сторін про те, що у зв'язку із відрядженням судді Семчук О.С. продовження судового засідання по справі відбудеться 27.06.2019.
Ухвалою від 27.06.2019 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/6499/19, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.07.2019.
В судовому засіданні 24.07.2019 суд оголошено перерву до 20.08.2019.
В судове засідання 20.08.2019 відповідач чи його представник не з'явилися. Натомість 20.08.2019 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку адвокатів відповідача в судове засідання.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце продовження судового розгляду справи по суті, що підтверджується відповідною розпискою його представника. Таким чином, неявка в судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. Окрім того, суд враховує передбачені ст. 195 ГПК України строки розгляду справи по суті. В зв'язку з цим, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на його необґрунтованість.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримує позовні вимоги, представник відповідача позов заперечує.
Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -
02.07.2016 року між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, правонаступником якого є АТ КБ “ПРИВАТБАНК” (Банк за договором), та ТОВ “ВАРТ ЛТД” (Лізингоодержувач за договором) було укладено договір фінансового лізингу № 4В16044ЛИ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна становить: 514355352,00 грн.
Строк лізингу відповідно до п. 9.1. Договору в редакції додаткової угоди від 05.08.2016 - з дати підписання цього договору по 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання.
За змістом п. 3.1. Договору передача банком та прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у Додатку № 3, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Позивач зазначає, що він свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, передавши відповідне майно відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 02.07.2016 (Додаток № 3 до Договору).
Відповідно до п. 6.2.11. Договору, в редакції від 29.07.2016, Лізингоодержувач зобов'язався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку “Фінансовий лізинг (оренда)”; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Пунктом 6.2.8. Договору на Лізингоодержувача було покладено обов'язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо такі зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору).
Відповідно до пунктів 2.3., 2.3.2. Договору Лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку № 2.
Починаючи з 07.11.2016 Лізингоодержувач повинен був сплачувати відсоткову винагороду за ставкою 10,5% річних, що було узгоджено сторонами у Додатковій угоді від 03.11.2016.
Графіком лізингових платежів, в редакції додаткової угоди від 05.08.2016, передбачена сплата лізингових платежів 25.07.2016, 25.08.2016, в подальшому щомісяця з 25.07.2017 до 25.06.2026.
Однак, як вбачається з виписки по рахунку відповідача, останній за весь час дії Договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 в розмірі 428 630,00 грн. та 23.08.2016 в розмірі 4 290 226,98 грн. В подальшому лізингові платежі відповідачем не сплачувались.
Крім цього, відповідач також допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема, відповідна прострочена заборгованість виникала у Лізингоодержувача 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017 та 01.06.2017, що підтверджується виписками по рахунках відповідача.
Пунктами 2.3., 2.3.3. Договору встановлено, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних, а починаючи з 07.11.2016 - 21% (відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016), від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку № 2.
У пункті 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У зв'язку з порушенням Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 762 916,95 грн. за період прострочення 02.03.2017 по 15.06.2017.
За змістом пунктів 8.2., 8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за Договором.
У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договір про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4. Договору).
Згідно п. 8.3. Договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
У зв'язку з тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, позивачем було направлено відповідачу повідомлення від 01.06.2017 за вих. № Э.Upr 1/3-67257 про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 02.06.2017.
Зазначеним повідомленням позивач проінформував відповідача про розірвання договору з 15.06.2017, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акт у прийому-передачі.
15.06.2017 позивач та відповідач підписали акти прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом Договору.
Водночас, жодних погашень залишку заборгованості за Договором відповідач не здійснив.
Згідно п. 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежів на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Оскільки лізингове майно було повернуто позивачу 15.06.2017, відповідач зобов'язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період до 15.06.2017, яка за підрахунками позивача складає 20 825 623,53 грн.
Крім цього, в п. 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У зв'язку із порушенням лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. Договору відповідачу була нарахована пеня у розмірі 762 916,95 грн. за період з 02.03.2017 по 15.06.2017.
Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, цього Договору, здійснюється протягом 5 (п'яти) років із дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Позичальником (п. 7.10 Договору); термін позовної давності - 15 років (п. 7.9 Договору).
Враховуючи викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 825 623,53 грн. заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном та 762 916,95 грн. - заборгованість з пені.
Відповідач заперечує позов з наступних підстав.
Так відповідач зазначає, що згідно умов спірного Договору банк передає лізингоодержувачу майно в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність. Також, п. 4.2. Відповідачу було надано право передавати предмет лізингу в оренду.
З огляду на наведене, відповідач вказує, що в момент укладення договору фінансового лізингу нерухомого майна відбулася передача майна у володіння, користування (розпорядження) лізингоодержувачу, а відтак такий договір в момент укладення має всі ознаки договору купівлі-продажу, і, відповідно, до нього на стадії укладення повинні були бути застосовані норми статті 657 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір с нікчемним.
Оскільки Договір нотаріально не посвідчено, відповідач вважає, що вказаний Договір є нікчемним та не створює наслідків від моменту укладення договору.
Відповідач вважає, що будь-які стягнення позивачем з відповідача коштів по нікчемному правочину с неможливим.
Також відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував якою умовою Договору передбачено виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати пені, так як з додатків до позовної зави ці обставини не вбачаються.
Вважаючи наявність об'єктивних підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4В16044ЛИ від 02.07.2016, 17 квітня 2019 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 17.04.19 № 3 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4В16044ЛИ від 02.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 по справі № 910/5155/19 позовну заяву ТОВ «ВАРТ ЛТД» до АТ КБ «Приватбанк» про визнання договору недійсним залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 по справі № 910/5155/19 позивачем 06.05.2019 було направлено до суду заяву вих. № 7 та надано запитувані пояснення та документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 по справі № 910/5155/19 позовну заяву ТОВ «ВАРТ ЛТД» було повернуто заявнику, при цьому повідомлено, що вказаний факт не перешкоджає повторному зверненню з аналогічним позовом.
20.05.2019 ТОВ «ВАРТ ЛТД» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 20.05.19 № 8 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4В16044ЛИ від 02.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 справу № 910/6499/19 за позовною зайвою ТОВ "ВАРТ ЛТД" до АТ КБ «Приватбанк» про визнання правочину недійсним призначено до судового розгляду на 20.06.2019.
Враховуючи викладене відповідач просив суд зупинити провадження у справі № 917/268/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/6499/19.
Ухвалою від 27.06.2019 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/6499/19, в зв'язку з його необґрунтованістю.
При цьому, судом зазначено, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ, про яку зазначає відповідач, ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі. Чинність договору фінансового лізингу № 4В16044ЛИ від 02.07.2016, що впливає на оцінку доказів у цій справі, не свідчить про неможливість розгляду цієї справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину. Розгляд справи № 910/6499/19 не є перешкодою для встановлення та оцінки, з урахуванням вимог ст. 74 ГПК України, суттєвих обставин у цій справі під час її розгляду судом.
Крім цього, необґрунтоване зупинення провадження у справі призведе до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що спірний Договір є нікчемним у зв'язку з тим, що він не посвідчений нотаріально.
Посилання відповідачем на норми ст. 657 ЦК України на думку суду є безпідставним, оскільки вказана стаття встановлює вимоги щодо форми укладення договорів купівлі-продажу.
Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В той час як за змістом ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон) фінансовий лізинг (далі-лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 1 Закону він регулює правовідносини лише за договором непрямого лізингу, коли лізингодавець спеціально придбає предмет лізингу у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.
Умовами спірного договору фінансового лізингу передбачено передачу у лізинг майна, яке перебуває у власності лізингодавця (прямий лізинг), тому норми Закону не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у спірному договорі. Вказані правовідносини врегульовані виключно нормами Цивільного кодексу України та положеннями самого договору.
При цьому, хоча до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, проте ст. 657 ЦК України не поширюється на правовідносини щодо форми укладення сторонами договору лізингу.
Так, згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У пункті 9.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.
Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
До спірного договору не застосовуються будь-які встановлені ЦК України або іншим законом особливості щодо форми його укладання. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою:
1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення цього договору не існувало, законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов'язковими.
Враховуючи наведене, суд вважає, що Договір, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12.06.2018 по справі № 915/865/17.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Предметом даного позову виступає майнова вимога банку щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсотковій винагороді за користування майном та пені за договором лізингу.
Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про лізинг.
Так, згідно норм ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частинами 1 та 3 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав свої зобов'язання за договором, а саме передав об'єкт лізингу, а відповідач в свою чергу прийняв таке майно (акт прийому-передачі майна № 1 від 02.07.2016). Наведене відповідачем не заперечувалося.
В свою чергу відповідач допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема, відповідна прострочена заборгованість виникала у Лізингоодержувача 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017 та 01.06.2017, що підтверджується виписками по рахунках відповідача та не заперечується відповідачем.
У зв'язку з тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, позивачем правомірно було направлено відповідачу повідомлення від 01.06.2017 за вих. № Э.Upr 1/3-67257 про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 02.06.2017. Зазначеним повідомленням позивач проінформував відповідача про розірвання договору з 15.06.2017.
15.06.2017 позивач та відповідач підписали акти прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом Договору.
Оскільки лізингове майно було повернуто позивачу 15.06.2017, відповідач зобов'язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період до 15.06.2017 року, яка складає 20 825 623,53 грн.
Доказів сплати банку заборгованості за відсотковою винагородою за користування предметом лізингу, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення 20 825 623,53 грн. відсоткової винагороди за користування майном.
Крім цього, у зв'язку із порушенням лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 762 916,95 грн. за період з 02.03.2017 по 15.06.2017.
Згідно п. 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, цього Договору, здійснюється протягом 5 (п'яти) років із дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Позичальником (п. 7.10 Договору); термін позовної давності - 15 років (п. 7.9 Договору).
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені і встановлено його правильність.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення 762 916,95 грн. пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт ЛТД" (вул. Халаменюка 8, офіс 267, м. Кременчук, Полтавська область, 39600; код ЄДРПОУ 39721937) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (вул. Грушевського 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49051; код ЄДРПОУ 14360570) 20825623 грн. 53 коп. відсоткової винагороди за користування майном, 762916 грн. 95 коп. пені, 323828 грн. 11 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Повернути Акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" (вул. Грушевського 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49051; код ЄДРПОУ 14360570) з Державного бюджету України надлишково сплачений судовий збір у сумі 159 грн. 10 коп., який сплачено платіжним дорученням № PROM0BUICM від 20.11.2018 (оригінал платіжного доручення № PROM0BUICM від 20.11.2018 знаходиться в матеріалах справи № 917/268/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 22.08.2019.
Суддя О.С. Семчук