ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.08.2019Справа № 910/7895/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»
про стягнення 17 925, 31 грн.
Без виклику (повідомлення) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий альянс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі - відповідач) про стягнення 17 925, 31 грн., з яких 17 500, 00 грн. - страхове відшкодування, 298, 73 грн. - інфляційні втрати, 126, 58 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Генерального договору страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В від 01.12.2014 та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2283284, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування спричинених збитків покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2019 відкрито провадження у справі № 910/7895/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 24.06.2019 про відкриття провадження у справі № 910/7895/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 17, літ. А, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0103050531558, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 26.06.2019 року.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.06.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.12.2014 року між позивачем (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» (Страхувальник) було укладено Генеральний договір страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-в (далі - Договір) щодо автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Додатком № 42/1058404 від 30.01.2018 до Договору до страхових випадків віднесено ДТП - пошкодження або знищення ТЗ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в процесі руху ТЗ та за його участю (наїзд, перекидання, зіткнення, викид каменів або інших твердих фракцій з-під коліс транспорту), а також пошкодження нерухомого ТЗ іншими рухомими транспортними засобами.
Територією дії Договору є Україна (за виключенням Луганської, Донецької областей, та тимчасово окупованої території) (пункт 2 Додатку № 42/1058404 від 30.01.2018 до Договору).
Пунктом 4 Додатку № 42/1058404 від 30.01.2018 до Договору встановлено строк його дії - з 01.03.2018 по 28.02.2019 року.
06.08.2018 року у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2018 у справі № 752/16887/18, водія автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018225393135943 автомобіль Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження задньої центральної частини.
07.08.2018 року Страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про подію з транспортним засобом, в якому просив сплатити страхове відшкодування на рахунок СТО.
16.08.2018 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 на замовлення позивача було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку № 100/18, згідно з яким вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 25 957, 84 грн.
Згідно з рахунком-фактурою від 16.08.2018 та Актом виконаних робіт від 21.09.2018, складених ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 17 500, 00 грн.
04.09.2018 року позивачем було складено висновок щодо розміру заподіяної шкоди, яким визначено, що розмір завданої шкоди власнику автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 17 500, 00 грн.
07.09.2018 року позивачем було складено та затверджено страховий акт, відповідно до якого вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 17 500, 00 грн. шляхом перерахування на СТО ФОП ОСОБА_3 згідно рахунку-фактури від 16.08.2018.
Відповідно до платіжних доручень № 9860 від 20.09.2018 та № 9888 від 21.09.2018 позивач перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_3 17 500, 00 грн.
Відповідно до Полісу № АМ/2283284 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Merсedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача у період з 25.10.2017 по 24.10.2018 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 100 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.
14.12.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування № 1981/18, яка була отримана відповідачем 17.12.2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0303806508333.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положення статті 5 Закону України «Про страхування» розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування.
Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини 4 статті 6 Закону України «Про страхування»). Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України, а регрес - статтею 1191 Цивільного кодексу України.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У деліктному зобов'язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 Цивільного кодексу України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Як на тому наголосив Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17 перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2018 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 на замовлення позивача було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку № 100/18, згідно з яким вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 25 957, 84 грн.
Згідно з рахунком-фактурою від 16.08.2018 та Актом виконаних робіт від 21.09.2018, складених ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 17 500, 00 грн.
04.09.2018 року позивачем було складено висновок щодо розміру заподіяної шкоди, яким визначено, що розмір завданої шкоди власнику автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 17 500, 00 грн.
07.09.2018 року позивачем було складено та затверджено страховий акт, відповідно до якого вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 17 500, 00 грн. шляхом перерахування на СТО ФОП ОСОБА_3 згідно рахунку-фактури від 16.08.2018.
Відповідно до платіжних доручень № 9860 від 20.09.2018 та № 9888 від 21.09.2018 позивач перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_3 17 500, 00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу у розмірі 17 500, 00 грн.
З метою отримання страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача із вимогою № 1981/18 від 14.12.2018 на суму 17 500, 00 грн.
Про звернення із вказаною вимогою (її надсилання) до відповідача свідчить наявне в матеріалах справи рекомендовано повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 0303806508333.
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
З огляду на дату направлення відповідачу вимоги (№ 4172/8 від 14.12.2018) - 14.12.2018, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом № АМ/2283284 є таким, що настав.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
В даному випадку, положеннями полісу № АМ/2283284 було передбачено франшизу у розмірі 0, 00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом № АМ/2283284 розміри лімітів відповідальності та франшизи, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 17 500, 00 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 298, 73 грн. та 3% річних в сумі 126, 58 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Верховний Суд у своїй постанові у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019 зазначив, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/12028/17 від 20.04.2018.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 126, 58 грн, суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає положенням чинного законодавства, враховуючи наступне.
Так, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 253 Цивільного кодексу України).
Проте, під час розрахунку 3% річних позивач вищевказані положення чинного законодавства неврахував та неправильно визначив період нарахування 3% річних.
За розрахунком суду, розмір 3% річних за період з 19.03.2019 по 12.06.2019 складають 123, 70 грн.
Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 298, 73 грн., суд вважає його арифметично невірним внаслідок неправильно обраної методики розрахунку.
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат складає 297, 50 грн.
З огляду на вищевикладене заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» про стягнення 17 925, 31 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» (04053, місто Київ, вулиця Обсерваторна, будинок 17, літ. А; код ЄДРПОУ 21626809) на користь Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (03038, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 28 літера А; код ЄДРПОУ 19411125) 17 500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 123 (сто двадцять три) грн. 70 коп. 3% річних, 297 (двісті дев'яносто сім) грн. 50 коп. інфляційних втрат та 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 22.08.2019 року.
Суддя В.С. Ломака