ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2019Справа № 910/7725/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРО КЛАСС”
про стягнення 338 369,52 грн.
Представники сторін:
від позивача: Ніколова В.М.
від відповідача: Марків Н.В.
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРО КЛАСС” про стягнення 338 369,52 грн., з яких 227 926,32 грн. пені та 110 443,20 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 286/2/18/18 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7725/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.07.2019.
У підготовчому засіданні 16.07.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.07.2019.
30.07.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідач поставив товар вчасно, що підтверджується видатковими накладними. Складення акту приймання-передачі здійснюється після розвантаження та отримання товару. Перевірка товару за якістю та кількістю здійснювалась позивачем у зручний для нього час.
У підготовчому засіданні 30.07.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.08.2019.
У судовому засіданні 13.08.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
В судовому засіданні 13.08.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
14.05.2018 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЄВРО КЛАСС” (далі - постачальник) укладено договір № 286/2/18/18 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.) (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.
Згідно з п. 1.2 договору постачальник зобов'язався поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.) до 15.06.2018 включно - 8 шт. на суму 2 629 600,00 грн. без ПДВ, до 20.06.2018 включно - 1 шт. на суму 328 700,00 грн. без ПДВ, а всього на суму 3 549 960,00 грн. з ПДВ.
Положеннями п. 5.1 договору встановлено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів “Інкотермс” у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці замовника, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 5.2. договору, місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
Рознарядкою Міністерства оборони України (Додаток 12.1.1. до договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 05.07.2018) встановлені наступні терміни постачання товару:
- А0284 (1 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- А 0998 (1 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- ХНУПС (1 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- ВІТВ НТУ “ХПІ” (1 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- А0501 (1 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- А0666 (1 шт.) - до 20.06.2018 включно;
- А2167 (2 шт.) - до 15.06.2018 включно;
- А0139 (1 шт.) - до 15.06.2018 включно.
Пунктом 6.1.2 договору встановлений обов'язок замовника прийняти поставлений товар згідно з належним чином оформленим і підписаним актом приймання-постачання.
В свою чергу, п. 6.3.1 встановлений обов'язок постачальника забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного його завершення (10.1 договору).
Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині поставки товару в обсязі та в строки, встановлені договором, у зв'язку із чим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 338 369,52 грн. штрафних санкцій, з яких 227 926,32 грн. пені та 110 443,20 грн. штрафу.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити обумовлений у специфікації товар, а позивач - прийняти і оплатити такий товар.
Згідно із ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до Специфікації до договору, з урахуванням рознарядки, сторони погодили, що товар у кількості 8 шт. відповідач зобов'язаний поставити до 15.06.2018 включно, та у кількості 1 шт. - до 20.06.2018 включно.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було допущено прострочення терміну поставки товару, зокрема:
- згідно з актом приймання № 303, поставка до військової частини НОМЕР_1 здійснена 06.10.2018, з простроченням в 112 днів;
- згідно з актом приймання-передачі № 47, до військової частини А 0998 здійснена 20.12.2018, з простроченням в 187 днів;
- згідно з актом приймання № 88, поставка до військової частини НОМЕР_2 здійснена 10.11.2018, з простроченням в 142 днів (заявлено 116 днів);
- згідно з актом приймання № 38, поставка до військової частини НОМЕР_3 здійснена 26.11.2018, з простроченням в 163 дні.
Заперечуючи проти факту прострочення поставки товару, відповідач посилається на видаткові накладні від 15.06.2019 № 190, № 335, № 326 та від 20.06.2018 № 309, які, на думку відповідача, підтверджують своєчасність поставки товару, а акти приймання товару складені позивачем у зручний для нього час.
Суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що в актах приймання товару № 303, № 47, № 88, № 38 окремо зазначені дати відправлення та дати надходження товару, зокрема в акті № 303 - 06.10.2018, в акті № 47 - 20.12.2018, в акті № 88 - 10.11.2018, в акті № 38- 26.11.2018. Дані акти містять підписи представника відповідача та печатку відповідача. Відповідачем вказана обставина не заперечувалась та не була спростована.
Також матеріали справи містять повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України, в яких відображені дати поставки, аналогічні тим, які зазначені в актах приймання.
Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з п. 2.4. Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що дата складання видаткової накладної не свідчить про те, що зазначений у ній товар був переданий того ж дня. Більше того, у видаткових накладних містяться дати приймання товару зі сторони позивача, які відповідають іншім доказам у справі, зокрема актам приймання та повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором № 286/2/18/18 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби, щодо постачання продукції належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції.
У пункті 7.3.6 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості недопоставленого товару.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.
Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, у розмірі 110 443,20 грн., суд встановив, що він є вірним, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення 227 926,32 грн. пені є також обґрунтованими.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Міністерства оборони України повністю.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРО КЛАСС” (02002, м. Київ, вулиця Степана Сагайдака, будинок 101, ідентифікаційний код 36068718) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 227 926,32 грн. пені, 110 443,20 грн. штрафу та 5075,54 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2019.
Суддя С.О. Турчин