61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
22.08.2019 Справа № 910/4529/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Приватного підприємства “Дніпросервіс”
до відповідача Акціонерного товариства “Київенерго”
про стягнення коштів в сумі 53436,12 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Предмет та підстави спору.
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги передані позовні матеріали №910/4529/19 за позовом Приватного підприємства «Дніпросервіс» до Акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення коштів в сумі 53436,12 грн.
Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір №620435 від 01.02.1999 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно з якими АТ “Київенерго” зобов'язувалось надавати послуги централізованого опалення, зокрема, постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону та гарячого водопостачання протягом року. Проте з 01.05.2018 АТ “Київенерго” припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів міста Києва, у зв'язку з чим у відповідача відсутня технічна можливість виконати зобов'язання по вищевказаному договору. За таких обставин, відповідач відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу кошти, які були ним отримані в якості попередньої оплати за договором, оскільки відповідач позбавлений можливості виконати зобов'язання за договором.
Так, між сторонами підписаний акт звіряння розрахунків, відповідно до якого сума передплати становить 53436,12 грн. Позивач звертався до відповідача з претензією №05/12/18 від 05.12.2018 з вимогою повернути попередню оплату, які залишена відповідачем без виконання та відповіді.
Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечував проти задоволення позову, мотивуючи його тим, що договір №620435 від 01.02.1999 не містить жодного пункту, який би зобов'язував відповідача здійснювати сплату коштів позивачу. Договір набув чинності з дня його підписання та є чинними, оскільки договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 договору). Позивач не надав доказів звернення до відповідача із письмовою заявою про відмову від пролонгації договору у визначеному п. 8.4 договору порядку, як і не міститься доказів наявності настання обставин, з якими умови п. 8.2 договору пов'язуються припинення договору. Отже, договір станом на дату розгляду даної справи є таким, що пролонгований (тобто, діє).
Крім того, позивач не надав первинних бухгалтерських документів на підтвердження наявності надлишково сплачених коштів за договором, актів приймання-передавання товару за договором, банківських виписок чи платіжних доручень на підтвердження перерахувань на рахунок відповідача грошових коштів, це свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Також відповідач у поданому відзиві посилається на правову позицію Верховного суду викладену в постанові від 18.04.2019 справа №910/493/18, стосовно того, що сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб'єктами господарських операцій за певним правочином.
Хід розгляду справи та процесуальні дії.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.06.2019 №910/4529/19 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами.
Між Публічним акціонерним товариством “Київенерго” (енергопостачальна організація, відповідач) та Приватного підприємства «Дніпросервіс» (абонент, позивач) підписаний договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №620435 від 01.02.1999 предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим договором.
У відповідності до п. п. 2.2.1, 2.2.3 договору відповідач зобов'язується постачати теплову енергію для потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору та повідомляти абонента про зміну тарифу.
Згідно п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
За умовами п. 2.3.2 договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Пунктом 1 - 2 додатку №4 до договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України “Про Заставу”, як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.
Згідно з п. 5 додатку №4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в центрі обслуговування клієнтів за адресою: вул АДРЕСА_1 - облікову картку фактичного споживання теплової енергії за попередній період; акт звірки розрахунків на початок розрахункового періоду.
Позивачем до суду поданий акт звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 31.03.2018 за договором №620435 від 01.02.1999 згідно даних якого, станом на 01.04.2018 у Приватного підприємства «Дніпросервіс» наявна переплата у розмірі 53436,12 грн.
Акт підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений печатками підприємств.
Судом встановлено, що у 2018 році внаслідок прийняття Київською міською радою ряду розпорядчих актів акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” припинила постачання теплової енергії у м. Києві.
Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуте з володіння та користування публічного акціонерного товариства “Київенерго” після припинення Угоди. Цим же розпорядженням комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” зобов'язано забезпечити здійснення усіх необхідних заходів, пов'язаних з прийманням-передачею майна.
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591, Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - Угода), щодо:
- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод “Енергія”), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ “Київенерго”, до 31 липня 2018 року включно;
- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ “Київенерго”, крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.
З 01.05.2018 котельні, теплові мережі та пункти, лічильники та інше допоміжне майно перейшло в експлуатацію до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго”.
На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 591 від 10.04.2018, ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, отримало КП “Київтеплоенерго”.
У зв'язку з наведеним, з 01.05.2018 Публічне акціонерне товариство “Київенерго” припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.
Отже, оскільки з 30.04.2018 Акціонерне товариство “Київенерго” позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість у подальшому надавати зазначені послуги, то фактично починаючи з 01.05.2018, теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було спожито теплову енергію, яка поставлялась відповідачем на підставі договору №620435 від 01.02.1999 у 2018 році, за яким вартість спожитої енергії становить 201054,45 грн, про свідчать акти приймання-передавання товарної продукції: акт № 1/2018-620435 приймання-передавання товарної продукції від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 71790,62 грн; акт № 2/2018-620435 приймання-передавання товарної продукції від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 92240,66 грн; акт № 3/2018-620435 приймання-передавання товарної продукції від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 37023,17 грн.
При цьому, на виконання умов договору позивач за наведені періоди попередньо оплатив відповідачу вартість теплової енергії у гарячій воді за договором, що підтверджується платіжними дорученнями:№ 728 від 29.01.2018 на суму 112995,48 грн; №753 від 27.02.2018 на суму 20000,00 грн;
Також як встановлено з матеріалів справи між сторонами щомісячно підписувались акти звіряння взаєморозрахунків №620435 від 01.02.1999: акт від 31.12.2017 станом на 01.01.2018 сальдо розрахунків за теплову енергію становить 121495,09 грн (з ПДВ); акт від 31.01.2018 станом на 01.02.2018 сальдо розрахунків за теплову енергію становить 162699,95 грн (з ПДВ); акт від 28.02.2018 станом на 01.03.2018 сальдо розрахунків за теплову енергію становить 90459,29 грн (з ПДВ);
Отже, станом на 01.03.2018 у позивача існувала переплата за договором №620435 від 01.02.1999, що становить 53436,12 грн.
Наведене підтверджується актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.03.2018, підписаними обома сторонами без зауважень.
05.12.2018 позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 15/12/18, в якій вимагав повернути переплату за договором на рахунок позивача у розмірі 53436,12 грн.
Вищезазначена претензія направлена відповідачу 05.12.2018 та отримана ним 11.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0210007311359.
Претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №620435 від 01.02.1999 станом на момент прийняття рішення судом у цій справи, не розривався за згодою сторін. Судом досліджено та встановлено, що п. 8.1 та п. 8.4 вказаного договору передбачений термін дії договору та умови продовження строку дії договору, а саме “договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін”. В матеріалах справи відсутні докази звернення однією із сторін з письмовою заявою про закінчення строку дії договору.
Ураховуючи вищевикладене, з наявного в матеріалах справи акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.03.2018 станом на 01.04.2018 встановлено, що у позивача наявна переплата по договору №620435 від 01.02.1999 на суму 53436,12 грн., відповідач з 01.05.2018 не виконує зобов'язання по договору у зв'язку з позбавленням права відповідача на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування наведених позивачем обставин, а саме щодо суми перерахованих коштів, вартості поставленої теплової енергії, сум переплати зазначених в актах звірки.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач не має можливості виконати зобов'язання по договору з 01.05.2018, з цієї дати відповідач не виконує зобов'язання з постачання теплової енергії. Разом з тим, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу суму попередньої оплати, яку позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду
За приписами статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Закон не визначає поняття “неможливість виконання зобов'язання”. Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. За “випадковою неможливістю” виконання зобов'язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Вже здійснене виконання у взаємному зобов'язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.
За “винною неможливістю” виконання зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов'язок виконання трансформується в обов'язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку тощо. Неможливість виконання може поширюватися на все зобов'язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов'язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. Неможливість виконання зумовлена певними об'єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання. Але у всіх випадках неможливість виконання зобов'язання може бути підставою його припинення.
Як вбачається з рішення Київської міської ради №439/2661 від 20.06.2017 “Про припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”, дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 продовжено до 26 квітня 2018 року, а припинити дію Угоди, зазначеної в пункті 1 цього рішення, вирішено з 27 квітня 2018 року.
На підставі викладеного, суд відмічає, що відповідач з прийняттям вказаного рішення Київської міської ради був обізнаний про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 до 26.04.2018, її припинення з 27.04.2018 та неможливість виконання своїх обов'язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов'язання за договором з 27.04.2018 та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 53436,12 рн.
За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача про не припинення дії договору.
Наведене свідчить про винну неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов'язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов'язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов'язання з повернення виконаного позивачем зобов'язання зі сплати коштів у сумі 53436,12 грн. відповідно до норми п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач перерахував відповідачу кошти на підставі договору, тобто на момент перерахування коштів між сторонами наявні узгоджені правові підстави для такого перерахування. І логічним був би висновок про неможливість застосування до спірних відносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Проте положення вказаної статті також розповсюджують свою дію і на випадки, коли правова підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Судом враховано, що договір №620435 від 01.02.1999 не розірваний, не визнаний недійсним, однак відповідач не має можливості його виконувати. Тобто як суд дійшов висновку вище, зобов'язання сторін припинились у зв'язку з неможливістю виконання відповідачем договору, неможливістю постачання теплової енергії з 27.04.2018. Тому суд вважає, що правова підстава, на якій майно (кошти) набувалось відповідачем відпала, і відповідач протягом травня 2018 - серпня 2019 зберігає у себе кошти, які були перераховані позивачем у 2018 році відповідачу на виконання умов, на той час чинного договору, без достатньої правової підстави. Судом встановлено, що кошти у розмірі 53436,12 грн. належать позивачу і знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави.
За таких обставин, на даний час у розпорядженні відповідача знаходиться сума переплати у розмірі 53436,12 грн., яка належать позивачеві та не може бути використана у зв'язку із припиненням зобов'язань відповідача по договору №620435 від 01.02.1999.
Заперечення відповідача про недоведеність позивачем розрахунку наявної передоплати та відсутність такої передоплати за інформацією АТ "Київенерго" судом відхиляються, оскільки на підтвердження заявленої до стягнення суми передоплати Приватного підприємства «Дніпросервіс» були надані копії платіжних доручень, акти приймання-передавання товарної продукції, підписані представниками та скріплені печатками сторін акти звіряння розрахунків за теплову енергію, поставлену згідно договору, в той час як АТ "Київенерго" не підтверджено своїх доводів жодними доказами (навіть власною довідкою).
Окрім того, судом відмічається, що у постанові Верховного суду №910/493/18 від 18.04.2019 робиться висновок про те, що акт звіряння взаємних розрахунків не може бути єдиним доказом здійснення поставки товару за договором купівлі за відсутності в матеріалах справи інших доказів поставки товару за зазначеним договором, в тому числі первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення господарських операцій. Разом з тим, як вже встановлено судом вище, матеріали цієї справи містять первинні документи, які підтверджують перерахування позивачем коштів та передачу відповідачем товару. У справі, що розглядається акт звіряння взаєморозрахунків складений за наслідками розірвання договору, та не охоплює жодний період, а лише констатує кінцеве сальдо споживача на момент розірвання відповідного договору. Також у вказаному акті звіряння взаєморозрахунків міститься посилання на договір №620435 від 01.02.1999.
Оскільки акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018 складено, підписано та скріплено печатками представником Приватного підприємства «Дніпросервіс» та представником Публічного акціонерного товариства “Київенерго”, вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 53436,12 грн.
Разом з цим, відповідачем не спростовано поданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів повернення позивачу безпідставно утриманих грошових коштів у сумі, чи доказів відсутності у останнього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором поставки, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного Кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 53436,12 грн.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 53436,12 грн. підлягають задоволенню.
Судові витрати.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Київенерго” (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Приватного підприємства «Дніпросервіс» ( вул. Андрія Малишко,б.4 (літера В), м.Київ, 02192, код ЄДРПОУ 16484017) кошти у розмірі 53436 (п'ятдесят три тисячі чотириста тридцять шість) грн 12 коп та судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3.Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано 22.08.2019.
Суддя Д.М. Огороднік