вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" серпня 2019 р. Справа№ 910/15230/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.01.2019 (повний текст рішення складено 22.01.2019)
у справі № 910/15230/18 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 70 659,70 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (далі - ТОВ «Лемтранс», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке змінило свою організаційну правову форму на Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця, відповідач) про стягнення 70 659,70 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що здійснюючи перевезення власних (орендованих) вагонів позивача № 53588778, № 56235880, № 61077087, № 61078267, № 53146239, № 63245260, № 62966056, № 67684126, № 53528022, № 52238656, № 55590376, № 55340178, № 60460136 відповідач не виконав покладеного на нього обов'язку з забезпечення збереженості майна та допустив пошкодження (розукомплектування) згаданих залізничних вагонів, що полягало у несправності повітророзподільника, тому вказані вагони були направлені на технічне обслуговування, що в свою чергу стало причиною понесення позивачем збитків, пов'язаних з придбанням деталей та технічним обслуговуванням вагонів, які не відшкодовано відповідачем. Вважаючи, що його права порушено, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути з відповідача збитки в розмірі 70 659,70 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказував, що ним було зафіксовано факт крадіжки, а не пошкодження вагонів, про що було складено відповідні акти та заяви про вчинення злочину. Крім цього, у відзиві на позов відповідач зазначив про безпідставність застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 1166 та 1187 ЦК України.
У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив, позивач стверджував, що прямі збитки виникли у нього в зв'язку із розукомплектуванням вагонів через незабезпечення схоронності (збереження) майна під час його курсування залізничними шляхами АТ «Укрзалізниця», відповідно саме відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдані збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/15230/18 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» збитки в розмірі 70 659,70 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 762,00 грн.
Не погодившись із згаданим судовим рішенням, АТ «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскільки порожні вагони, за перевезення яких відповідачем нараховано позивачу тарифний збір за перевезення в порожньому стані власних або орендованих вагонів, в розумінні Статуту залізниці України не є вантажем, позивач помилково ототожнює порожні вагони з вантажем, який (вантаж) в дійсності має розміщуватися у вагонах. Відповідно, не має підстав для застосування терміну «вантаж на своїх осях» з метою відшкодування збитків на підставі Статуту залізниці України за ніби-то не забезпечення залізницею збереженості майна позивача. За твердженнями апелянта на станціях ним було зафіксовано саме факти крадіжки, а не пошкодження вагонів, про що було складено відповідні акти та заяви про вчинення злочину. Проте, правоохоронними органами на заяви відповідача про вчинення злочину надано відповіді щодо неможливості внесення даних до ЄРДР, так як відсутні дані (а саме сума нанесених збитків), які б вказували на наявність кримінального правопорушення. При цьому, на думку апелянта, всі вказані власні порожні вагони, які перевозилися відповідачем з повними перевізними документами зі сплатою провізної плати та які, на думку позивача, мали статус «вантажу», відповідач доставив на станцію призначення в цілості та збереженості й видав їх одержувачу. Оскільки факту втрати або псування вантажу не було, що підтверджується відсутністю відповідних комерційних актів, наведене свідчить, що відповідач виконав свої зобов'язання по доставці порожніх вантажних власних вагонів (вантаж на своїх осях) до місця призначення. Крім цього, апелянт зазначив про безпідставність застосування до спірних правовідносин ст.ст. 1166 та 1187 ЦК України, вказуючи на відсутність всіх елементів цивільної відповідальності, передбаченої правилами ст. 1166 ЦК України, а саме: протиправної поведінки відповідача, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, а найголовніше - відсутня вина тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на неї, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу, яким залізниця не має права розпоряджатись на власний розсуд, як вона розпоряджується вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, зокрема, право у разі пошкодження або розкомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити про відшкодування збитків у встановленому Статутом залізниць розмірі. За твердженнями позивача, ні Правилами складання актів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334), ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не ставиться в залежність складання відповідних актів про пошкодження вагонів із встановленням винних у розукомплектуванні таких вагонів. При цьому, позивач акцентував увагу на тому, що зміст його вимог зосереджено не на тому, що вагони були розукомплектовані невстановленими особами, а на тому, що АТ «Українська залізниця» не забезпечила схоронність (збереження) майна (вагонів) під час їх курсування залізничними коліями. Щодо тверджень апелянта про те, що підставою пред'явлення претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25М і акт загальної форми ГУ-23, позивач зазначав, що акт загальної форми (ГУ-23), про відсутність якого вказував відповідач, складається виключно у випадку пошкодження вагонів, які знаходяться у власності Залізниці (інвентарний парк). Оскільки вагони, які було пошкоджено знаходяться у ТОВ «Лемтранс» на праві власності (оренди), а не у власності АТ «Українська залізниця», відсутні будь-які підстави для складання акту загальної форми ГУ-23. Також позивач вказував про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідність їх відновлення, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою - недотримання відповідачем обов'язку забезпечити збереженість майна під час здійснення перевезення, що в свою чергу спростовує доводи відповідача в частині безпідставного застосування до спірних правовідносин ст. 1166 ЦК України. Крім цього, позивача стверджував про правомірність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1187 ЦК України тощо.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.08.2019 з'явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Крім цього, представником апелянта оголошено додаткові пояснення, які фактично не було надано апеляційному суду й відповідно не долучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень апелянта, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, в користуванні позивача перебувало тринадцять залізничних вагонів, а саме:
- № 53588778 на підставі Договору оренди залізничного рухомого складу № 1 від 11.10.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Марвелл»;
- № 56235880 на підставі Договору оренди залізничного рухомого складу № 226/13 від 27.08.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Шіппінг»;
- №№ 61077087, 61078267, 62966056 на підставі Договору № 82/11 від 11.03.2011, укладеного з Товариством з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»;
- №№ 53146239, 52238656 на підставі Договору лізингу № 295-ФЛ від 25.06.2015, укладеного з Приватним підприємством «Лізингова компанія ВЛ»;
- № 63245260 на підставі Договору оренди залізничного рухомого складу № 226/13 від 27.08.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Шіппінг»;
- № 53528022 на підставі Договору оренди залізничного рухомого складу № 12/09 від 24.12.2008, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська перевізна компанія»;
- № 55590376 на підставі договору суборенди вагонів № 658/17 від 01.10.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Шіппінг»;
- № 55340178 на підставі Договору лізингу № 014-ФЛ від 30.03.2012, укладеного з Приватним підприємством «Лізингова компанія ВЛ»;
- № 60460136 на підставі Договору лізингу № 032-ФЛ від 24.07.2012, укладеного з Приватним підприємством «Лізингова компанія ВЛ».
При цьому, з долучених до матеріалів справи залізничних накладних № 49703846 від 14.05.2018, № 49756232 від 19.05.2018, № 49718653 від 19.05.2018, № 49784416 від 20.05.2018, № 41925330 від 21.05.2018, № 49852551 від 25.05.2018, № 49844897 від 25.05.2018 вбачається, що вищевказані вагони прибули до залізничної станції Ароматна, № 49708829 від 17.05.2018, № 49759483 від 18.05.2018, № 49711880 від 20.05.2018 - до залізничної станції Богуславський, № 49782774 від 22.05.2018, № 49783764 від 21.05.2018, № 49801780 від 22.05.2018 - до залізничної станції Миколаївка-Донецька.
На залізничних станціях Ароматна, Богуславський та Миколаївка-Донецька було виявлено пошкодження (розукомплектування) вказаних залізничних вагонів, а саме - відсутність головної та магістральної частини повітророзподільника, в зв'язку з чим такі вагони було направлено на технічне обслуговування до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується повідомленнями на ремонт або технічне обслуговування вагону (форма ВУ-23М) № 5269 від 14.05.2018, № 5334 від 19.05.2018, № 5459 від 21.05.2018, № 5471 від 20.05.2018, № 5513 від 21.05.2018, № 2634 від 17.05.2018, № 2687 від 18.05.2018, № 2733 від 20.05.2018, № 1243 від 22.05.2018, № 1236 від 22.05.2018, № 1235 від 22.05.2018, № 5676 від 25.05.2018, № 5667 від 25.05.2018, а також повідомленнями про приймання вантажних вагонів (форма ВУ-36М) № 0743 від 24.05.2018, № 0770 від 29.05.2018, № 0734 від 23.05.2018, № б/н від 24.05.2018, № 0784 від 23.05.2018, № 7193 від 22.05.2018, № 7197 від 23.05.2018, № 7219 від 29.05.2018, № 2397 від 28.05.2018, № 2401 від 29.05.2018, № 2397 від 28.05.2018, № 0781 від 31.05.2018.
За приписами ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут залізниць України), обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до п. 20 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 (далі - Правила складання актів), акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно ст.124 Статуту залізниць України.
Враховуючи наведені норми законодавства, позивач звернувся до начальника станції Ароматна структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» із заявою № 2540/ДВ від 23.05.2018 про надання комерційних актів, яка була отримана особисто, що підтверджується відміткою про отримання, дата отримання - 24.05.2018; із заявою № 2505/ДВ від 22.05.2018 про надання комерційних актів до начальника станції Богуславський СП «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», яка була отримана 24.05.2018, про що свідчить відмітка про отримання; з заявою № 2538/ДВ від 23.05.2018 про надання комерційних актів до начальника станції Миколаївка-Донецька структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», яка була отримана 24.05.2018, про що свідчить відмітка про отримання.
На заяву № 2538/ДВ від 23.05.2018 станція Миколаївка-Донецька структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» надала відповідь про відсутність підстав для складання комерційних актів, оскільки складання комерційних актів з приводу пошкодження порожніх вагонів нормативними документами не передбачено. На заяви № 2540/ДВ від 23.05.2018 та № 2505/ДВ від 22.05.2018 жодної відповіді від відповідача не надійшло.
Крім цього, позивач звернувся до начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» із заявами № 2506/ДВ від 22.05.2018 та №№ 2541/ДВ, 2539/ДВ від 23.05.2018 про надання акту про пошкодження вагону, які було отримано нарочно, що підтверджується відмітками з зазначенням вхідного номеру 03/1112 та дати отримання - 24.05.2018, № 03/1115 від 24.05.2018 та № 03/1114 від 24.05.2018 відповідно.
Жодної відповіді на вказані заяви від відповідача не надійшло.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 307 ГК України).
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
За приписами ст. 3 Статуту залізниць України дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії).
На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).
Відповідно до положень ст. 6 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 314 ГК України, положення яких кореспондуються з вимогами ст. 924 ЦК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця на підставі ч. 2 ст. 126 Статуту залізниць України несе матеріальну відповідальність в розмірі фактично заподіяної шкоди.
Разом з цим, згідно оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-8/917 від 29.11.2007 приватні (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус «вантажу» ( вантаж на колесах).
Як зазначено в п. 11 цього оглядового листа Вищого господарського суду України порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення в цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 904/4195/16, від 17.01.2017 у справі № 904/3013/16.
З огляду на наведене та зважаючи на звернення позивача до відповідача із заявою про надання комерційних актів та не складення таких актів відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність згаданих актів не є підставою для звільнення залізниці від відповідальності.
Так, за приписами ст. 8 Статуту залізниць України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться в вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Відповідно до п. 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, яка нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 25.04.2001 (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон».
Згідно п. 3.4 Правил власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
За змістом п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Разом з цим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів № 53588778, № 56235880, № 61077087, № 61078267, № 53146239, № 63245260, № 62966056, № 67684126, № 53528022, № 52238656, № 55590376, № 55340178, № 60460136 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
Відповідно до п.п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, яке має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.99 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача збитків в загальному розмірі 70 659,70 грн., що складаються з:
- вартості придбаних позивачем деталей у розмірі 66 399,00 грн., на підтвердження понесення яких надав договір поставки № 710/16 від 01.11.2016, специфікацію № 12 від 03.05.2017 до цього договору, платіжне доручення № 6172 від 04,07.2017, специфікацію № 17 від 02.10.2017, платіжне доручення № 131 від 10.01.2018, специфікацію № 20 від 02.01.2018, платіжне доручення № 1140 від 19.02.2018, № 520 від 22.01.2018, специфікацію № 23 від 01.03.2018, накладну № 5198 від 26.04.2018, платіжне доручення № 3481 від 03.05.2018, накладну № 5190 від 24.04.2018, платіжне доручення № 3480 від 03.05.2018, договір поставки № 59/14 від 10.02.2014, специфікацію № 33 від 30.06.2017, рахунок № ТП000000297 від 03.07.2017, платіжне доручення № 6182 від 05.07.2017, № 7374 від 01.08.2017, специфікацію № 38 від 10.04.2018, рахунок № ТП000000213 від 20.04.2018, платіжне доручення № 3242 від 24.04.2018, договір поставки № 410/11 від 17.06.2011, специфікацію від 16.06.2017 до нього, рахунок на оплату № 500050181 від 16.06.2017, платіжне доручення № 554 від 19.06.2017, специфікацію від 17.04.2018, рахунок на оплату № 500030979 від 18.04.2018, платіжне доручення № 3131 від 19.04.2018, договір поставки № 558/14 від 11.12.2014, специфікацію від 27.12.2017 до нього, рахунок № 50 від 17.01.2018, платіжне доручення № 778 від 05.02.2018;
- вартості технічного обслуговування у розмірі 4 260,70 грн., на підтвердження понесення яких надав договір на технічне обслуговування з відчепленням вантажних вагонів № ПР/В-18129/НЮдч від 01.02.2018, акт виконаних робіт з технічного обслуговування № 283/255 від 31.05.2018, рахунок № 255/255 від 10.05.2018, платіжне доручення № 3915 від 17.05.2018, рахунок № 283/255 від 31.05.2018, платіжне доручення № 4877 від 20.06.2018, акт виконаних робіт № 284/255 від 31.05.2018, рахунок № 284/255 від 31.05.2018, платіжне доручення № 4878 від 20.06.2018.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів на підставі ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.
Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідність їх відновлення, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою - недотримання відповідачем обов'язку забезпечити збереженість майна під час здійснення перевезення. Наведене спростовує доводи відповідача в частині нібито безпідставного застосування позивачем до спірних правовідносин ст. 1166 ЦК України, оскільки відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
З приводу посилань відповідача (апелянта) на безпідставність застосування позивачем до спірних правовідносин ст. 1187 ЦК України, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 вказаної статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З аналізу наведеної правової норми випливає, що використання, зберігання, утримання транспортних засобів (залізничних вагонів) відповідачем є джерелом підвищеної небезпеки, а тому відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе відповідач, якщо не доведе протилежного.
Разом з цим, як встановлено матеріалами справи, відповідачем до відзиву додано копії заяв № 04/517 від 15.05.2018, № 04/770 від 21.05.2018, № 04/771 від 21.05.2018, 04/794 від 22.05.2018, № 04/772 від 21.05.2018, 04/740 від 17.05.2018, № 04/753 від 18.05.2018, № 04/795 від 22.05.2018, № 04/787 від 22.05.2018, № 04/857 від 25.05.2018 про вчинення злочину, а саме: розкрадання вагонів, однак відомості до ЄРДР правоохоронними органами внесено не було, оскільки у зазначених заявах відсутні дані, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, а відповідно відповідачем не доведено того факту, що збитки були завдані не з його вини.
За таких обставин, за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, апеляційний суд визнав висновки місцевого суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 70 659,70 грн. збитків доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, відтак такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі № 910/15230/18 - без змін.
Матеріали справи № 910/15230/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.08.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук