21 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6855/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Глушко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в особі Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі № 140/681/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в особі Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Волдінер Ф.А. в м. Луцьку Волинської області 20.05.2019 року), -
ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 ) звернулася з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - також ОСОБА_2 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач-1) в особі Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області, відповідач-2) про визнання дій щодо неоформлення паспорта неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспорта книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - також Положення № 2503-ХІІ), протиправними; зобов'язання оформити та видати бланк паспорта на ім'я ОСОБА_2 у формі паспорта книжечки з проставленою відміткою місця проживання та вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем, по батькові, роком народження, місцем реєстрації без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі серії та номера паспорта), без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів і без автоматизованої обробки, передачі її персональних даних.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову УДМС України у Волинській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Визнано протиправною відмову Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Зобов'язано Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач-2, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що судом першої інстанції не встановлено, чи можливо вважати заяву (звернення) позивача підставою для оформлення та видачі паспорта громадянина України, та залишив поза увагою питання щодо відповідності заяви формі, встановленій чинним законодавством на час виникнення спірних правовідносин. Скаржник вказує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача. Звертає увагу, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження УДМС України у Волинській області. Зазначає, що, враховуючи те, що позивач не звертався із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України, то у УДМС України у Волинській області відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Скаржник вказує, що з 01.11.2016 для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки відсутні законі підстави. Зазначає, що територіальні органи/підрозділи ДМС як суб'єкти владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону.
Справа призначена та розглядалася апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Позивач надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_2 , 2001 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.10.2001.
20.11.2018 ОСОБА_2 та її законний представник - мати - звернулись до Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використанні засобів Державного демографічного реєстру.
Листом від 18.12.2018 № 717/0715 Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта у формі книжечки.
22.12.2018 ОСОБА_2 та її законний представник - мати - звернулися до УДМС України у Волинській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використанні засобів Державного демографічного реєстру.
23.01.2019 УДМС України у Волинській області надіслало на адресу позивача лист, яким повідомило про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення № 2503 встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Частиною 1 статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.»
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 302 керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які здійснюють функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет та видачі паспорта, і працівників, які здійснюють функції з оформлення паспорта (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення).
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 07.11.2018 (справа № 820/3327/16).
Як вбачається з матеріалів справи, заява про видачу паспорта, подана за підписом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До заяви додано: копію свідоцтва про народження, оригінал довідки про реєстрацію місця проживання особи, дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорта.
З аналізу змісту заяви суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що така заява подавалась позивачем не в порядку Закону України «Про звернення громадян», а з метою надання адміністративних послуг, про що зазначає позивач.
В свою чергу, алгоритм дій органу, уповноваженого на розгляд заяв щодо оформлення та видачі паспорта, встановлено положеннями Закону № 5492-VI та Порядку № 302.
Так, відповідно до пункту 24 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
Згідно з частиною 7 статті 16 Закон № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Вичерпний перелік підстав відмови територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС в оформленні або видачі паспорта закріплені також пунктом 100 Порядку № 302.
Згідно з пунктом 101 Порядку № 302 у рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта, яке доводиться до відома заявника в порядку і строки, встановлені законодавством, зазначаються підстави відмови. У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб'єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб'єкта для подальшого вручення заявнику.
З врахуванням вказаних законодавчих положень, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачі належним способом не розглянули заяви позивача.
Водночас, відповідно до пункту 3 Порядку № 302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
В свою чергу законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
Положення № 2503-ХІІ, на яке позивач покликається як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог, прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 8 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України»).
На підставі Положення № 2503-ХІІ (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року № 3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України Постановою від 4 червня 1994 року № 353 (далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Вказану Постанову з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.
Однак Постановою від 12 червня 2013 року № 415 уряд зупинив дію Постанови від 13 березня 2013 року № 185, одночасно відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).
При цьому, пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 415 доручено Міністерству внутрішніх справ разом з Міністерством фінансів у тримісячний строк подати на затвердження єдині зразки бланків документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та порядки, що регламентують видачу, обмін, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Водночас, беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (зокрема, Положення № 2503-ХІІ) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просять позивачі), а також наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Водночас, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З огляду на зазначене, зважаючи на мотиви Великої Палати Верховного Суду, а також на спосіб захисту, який визначив цей суд, коли ухвалював постанову від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, суд апеляційної інстанції вважає висновки, сформовані судом першої інстанції є підставними та обґрунтованими, а тому оскаржуване судове рішення скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної4 відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в особі Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі № 140/681/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім підстав визначених частиною п'ятою статті 291 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
І. В. Глушко