79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.07.07 Справа№ 5/1057-3/154А
Суддя Н.Березяк при секретарі І. Сеник розглянула матеріали справи
за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова
до відповідача 1: ТзОВ «Приватсервіспостач», м.Львів
до відповідача 2: ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ
Про визнання недійсним господарського зобов»язання
За участю представників:
Від позивача: Хома Т.І.-представник
Від відповідача-1: Кузнєцов Ю.А.-адвокат
Від відповідача-2 : не з»явився
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки , передбачені ст.ст. 49,51 КАС України.
Суть спору: Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова звернулася з позовом до ТзОВ «Приватсервіспостач», м.Львів та ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ про визнання недійсним господарського зобов»язання в порядку ст.ст.207,208 ГК України.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.
Відповідач-1 з позовними вимогами не погоджується з підстав і мотивів, викладених у запереченні на позов. ТзОВ «Приватсервіспостач», м.Львів стверджує, що жодного умислу на укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави не мав, а визнання недійсним установчих документів ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ не є підставою визнання недійсним договору, укладеного до прийняття відповідного рішення Деснянського районного суду м.Києва.
Відповідач-2 в жодне із судових засідань не з'явився, заперечень на позов не подав.
Розгляд справи неодноразово відкладався з метою витребування у позивача доказів в обґрунтування позовних вимог .
В судовому засіданні 04.07.2007 року оголошувалась перерва до 16.07.2007 року.
Повний текст постанови виготовлений та оголошений 16.07.2007 року.
Суд , заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності , встановив наступне:
В ході проведення перевірки ТзОВ «Приватсервіспостач» державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова було встановлено, що дане підприємство в період з 20.01.2005 року по 01.04.2005 року проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ, установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якого визнано недійсними за рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2005 року.
Актом № 6241 від 12.05.2006 року ДПІ у Печерському районі м.Києва анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «ПТФ «Антрацит».
Враховуючи анулювання свідоцтва платника ПДВ ТзОВ «ПТФ «Антрацит», державна податкова інспекція у Галицькому районі звернулася з позовом про визнання недійсним господарських зобов'язань, що виникли між ТзОВ «ПТФ «Антрацит» та ТзОВ «Приватсервіспостач». В основу своїх вимог позивачем покладено ту обставину, що свідоцтво платника ПДВ ТзОВ «ПТФ «Антрацит» визнано недійсним з моменту його реєстрації, а отже підприємство не мало статусу платника ПДВ і не мало права виписувати податкові накладні згідно із Законом України «Про податок на додану вартість», що, на його думку, є підставою визнання недійсним господарських зобов'язань, що виникли за такими податковими накладними.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позов не обгрунтований і не підлягає до задоволення.
При прийнятті постанови, суд виходив з наступного :
Як вбачається з матеріалів справи в період з 20.01.2005 року по 01.04.2005 року ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ (продавець) відпустив ТзОВ «Приватсервіспостач», м.Львів товар на загальну суму 271499,98 грн., що підтверджується податковими накладними (а.с.12-26). Дані податкові накладні на придбання товару були включені ТзОВ «Приватсервіспостач», м.Львів до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і ці операції відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) (а.с.31-35) .
В свою чергу куплений у ТзОВ «ПТФ «Антрацит» товар ТзОВ «Приватсервіспостач» був проданий іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується договором, податковими накладними і ці операції відображені відповідачем-1 в книзі обліку продажу товарів (робіт,послуг) та податкових деклараціях (а.с.46-110) .
Враховуючи ту обставину, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2005 року визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТзОВ «ПТФ «Антрацит», податкова інспекція вважає, що включення відповідачем-1 до податкового кредиту податку на додану вартість є неправомірним. Саме з цих підстав ДПІ у Галицькому районі звернулася з позовом про визнання недійсним в порядку ст..207 ГК України господарського зобов'язання ( яке виникло з усної угоди купівлі-продажу товару) таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.
У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ позивач подав рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2005 року у справі за №2-3984/2005, яким визнано недійсними з моменту їх реєстрації установчі документи ТзОВ «ПТФ «Антрацит» та свідоцтво про реєстрацію платника податку.
Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Рішення суду в цивільній справі, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Сам факт визнання недійсними установчих документів ТзОВ «ПТФ «Антрацит», м.Київ не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що здійснюючи господарські операції, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.
На момент здійснення господарських операцій ТзОВ «ПТФ «Антрацит» було зареєстроване у встановленому законом порядку і не було виключене з державного реєстру підприємств і організацій України. Товар, який був предметом купівлі-продажу не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.
Враховуючи ту обставину, що господарські операції з поставки товарів проводилися між відповідачами до визнання недійсними установчих документів ТзОВ «ПТФ «Антрацит», даючи правову оцінку згаданим доказам, суд прийшов до висновку, що органом державної податкової служби надано недостатньо доказів для встановлення мети згаданих вище підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених операцій.
Крім того, слід зазначити, що дійснюючи державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - ТзОВ «ПТФ «Антрацит», держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства і взяла на себе відповідальність за факт надання йому статусу суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р. N 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент здійснення господарських операцій з купівлі товарів у ТзОВ «ПТФ «Антрацит», яке було зареєстроване у встановленому законом порядку і внесене до Єдиного державного реєстру, ТзОВ «Приватсервіспостач» не могло знати про невідповідність установчих документів контрагента вимогам чинного законодавства.
Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В жодне із судових засідань позивач, витребуваних судом документів та доказів, що свідчать про наявність умислу сторін на момент здійснення господарських операцій, не подав.
Згідно із ч.4 ст.70 КАС України, обставини , які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Таким чином, податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення господарських операцій з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Окрім визнання недійсним господарського зобов'язання , орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру у обох сторін.
Слід звернути увагу, що санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції з купівлі-продажу товарів, що є предметом даного спору, здійснювалися між сторонами в період з 20.01.2005 року по 01.04.2005 року, а з позовом про застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 ГК України позивач звернувся 14.05.2007 року, по спливу дворічного строку застосування адміністративно-господарських санкцій.
З урахуванням положень чинного законодавства України, практики його застосування найвищою судовою інстанцією України та обставин справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги необґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.7-9, 14, 17, 69-71, 79, 86,158-163, 167, п.п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд -
1.В задоволенні позову відмовити.
2.Постанову може бути оскаржено в порядку, визначеному главою 1 розділу ІV КАС України.
Повний текст Постанови виготовлений та підписаний, в порядку, визначеному ч.3 ст.160 КАС України, 16.07.2007р.
Суддя