Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" березня 2010 р. Справа № 57/91-09
вх. № 2692/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Гнидка М.В.. дов. № 01-11/09-06 від 01.11.2009р.
відповідача - ФОП ОСОБА_2
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп", м. Київ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 16967,77 грн.
та зустрічним позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю"Меркс Груп", м. Київ
про визнання договору недійсним
Позивач -ТОВ „Меркс Груп” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням уточненням позовних вимог (вх. № 15705 від 11.06.2009 р.), прийнятих судом до розгляду ухвалою суду від 26.08.2009 року), в якій просить суд стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 суму заборгованості по оплаті за суборенду приміщення та компенсацію за комунальні послуги та експлуатаційні витрати в розмірі 13056,07 грн., штрафні санкції за прострочення плати за суборенду приміщення та компенсації за комунальні послуги та експлуатаційні витрати в розмірі 3911,7 грн. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору суборенди не житлових приміщень № А/Х-1512 від 01.10.2008 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 квітня 2009 року .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 червня 2009 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, в якій відповідач просить суд визнати договір суборенди не житлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 укладений між ТОВ „Меркс Груп” (позивач) та ФОП ОСОБА_2 (відповідач) недійсним та покласти на позивача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.05.2009 року продовжено строк розгляду справи № 57/91-09 за межами строку вирішення спорів, встановленого частиною першою ст. 69 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін.
23 жовтня 2009 року, через канцелярію господарського суду відповідачем за первісним позовом надано заяву (вх. 26267), в якій визнає частково позовні вимоги в сумі 10976,47 грн., але посилаючись на тяжкий фінансовий стан просить при ухваленні рішення розстрочити його виконання наступним чином -по 1097,65 грн. щомісячно до 30 числа поточного місяця, до повного виконання рішення, який був прийнятий судом до розгляду з первісним відповідно до ст.60 ГПК України.
Ухвалами господарського суду 23.11.2009 року, 01.12.2009 року, 15.12.2009 року, у зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання та невиконання сторонами вимог суду щодо подання витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.
У призначене судове засідання 26 січня 2010 року представник позивача за первісним позовом не з'явився, про причини неявки суд не повідомив..
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача за первісним позовом, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом при здійсненні розрахунків пені, інфляційних, річних допущено арифметичні помилки, оскільки детальний розрахунок щодо кожної заборгованості не співпадає з кінцевою сумою, яка заявлена до стягнення.
Враховуючи викладене, та враховуючи, що в судове засідання позивач за первісним позовом не з'явився, приймаючи до уваги, приймаючи до уваги, витребування додаткових документів, які мають суттєве значення для повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх матеріалів справи та фактичних обставин спору, суд відклав розгляд справи на "01" березня 2010 р.
В судовому засіданні 01 березня 2010 року представник позивача погодився з наданих відповідачем розрахунком заборгованості, а також не заперечував проти розстрочення судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників позивача та відповідача судом встановлено наступне.
01.10.2008 року між ТОВ "Меркс Груп" (далі позивач -за первісним позовом) та ФОП ОСОБА_2 (далі- відповідач за первісним позовом) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № А/Х-1512 (далі -Договір), відповідно умов якого позивач по первісному позову передав, а відповідач по первісному позову прийняв у платне користування (в суборенду) приміщення №6 на 2-му поверсі загальною площею 31,9 кв.м згідно з поверховим планом (додаток №1 до Договору), що знаходиться за адресою: м.Харків, проспект Московський, 199, літ. “Д-5”строком на 364 дні з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення.
Відповідно до п.1.2 орендар гарантує, що він володіє та користується приміщенням на законних підставах, зокрема, згідно договором оренди нерухомого майна № А/Б-0018 від 01.10.2007 р., укладеного ним з власником.
Відповідно до п.8.1 Договору, плата за суборенду приміщення нараховується з дати приймання і до дати закінчення, якщо тільки більш тривалий термін не встановлений в цьому Договорі.
Згідно п.8.2 Договору, орендна плата за кожен місяць складається з двох частин: базова плата за суборенду та додаткова плата за суборенду, які розраховуються за формулами, вказаними в п.8.2 Договору.. За перший місяць суборенди приміщення базова плата за суборенду приміщення складає 48,50 гривень за один квадратний метр приміщення без ПДВ, відповідно до площі вказаної в п.1.1. цього Договору. Додаткова плата за суборенду є компенсацією експлуатаційних витрат.
Відповідно до п.8.5 Договору, розмір плати за суборенду, компенсація за комунальні послуги, оплата експлуатаційних послуг може бути змінено до закінчення дії Договору у разі зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та цим Договором.
Відповідно до п.8.7 Договору, суборендар повинен перерахувати Орендарю протягом 5 календарних днів від дати набуття чинності цього Договору авансом платіж у розмірі плати за суборенду за першій місяць суборенди. Починаючи з другого місяця суборенди, плата за суборенду за кожний наступний місяць перераховується суборендарем орендарю авансовим платежем не пізніше 10-ого числа кожного календарного місяця, за який здійснюється оплата на підставі отриманого рахунку від орендаря.
Факт передачі позивачем по первісному позову в суборенду відповідачу по первісному позову Приміщення підтверджується актом приймання-передачі приміщення в суборенду від 04.11.2008 р.
Позивач по первісному позову свої зобов'язання за Договором виконав, проте відповідач по первісному позову свій обов'язок щодо сплати орендної плати здійснював частково, та направлені на його адресу рахунки № 40360 від 04.12.2008 р. на суму 3276,96 грн., № 40391 від 31.12.2008 р. на суму 3314,94 грн., № 40391 від 02.02.2009 р. на суму 3149,23 грн., № 40605 від 02.03.2009 р. на суму 3314,94 грн. не оплатив, у зв'язку з чим, виникла заборгованість по орендній платі компенсації за комунальні послуги та експлуатаційні витрати за період з грудня 2008 р. по березень 2009 р. включно за Договором в загальній сумі 13056,07 грн., що і стало підставою для звернення позивача по первісному позову з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього Кодексу.
Проте, відповідач по первісному позову порушив умови Договору щодо своєчасного внесення орендної плати.
Відповідач по первісному позову в судовому засіданні визнав заборгованість з орендної плати в сумі 9066,29 грн. за період з грудня 2008 р. по 22 лютого 2009 р. в сумі 9066,29 грн. Відповідач по первісному позову заборгованість за період з 23 лютого 2009 року по березень 2009 р. включно не визнає з тих підстав, що ним покинуто приміщення позивача по первісному позову та це приміщення займає інший суборендар.
Зазначені відповідачем по первісному позову обставини щодо займання орендованого ним приміщення іншим орендарем з 23.02.2009 р. підтверджуються договором суборенди № А/Х-1540 від 23.02.2009 р., укладеного між позивачем по первісному позову та ТОВ "С.М.А.Р.Т.СОЛЮШЕНЗ", а також рішенням Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. по справі № 51/197 за позовом ФОП "ОСОБА_2 до ТОВ "Меркс Груп" про розірвання договору та зобов"язання підписати акт приймання-передачі.
Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, суд вважає, що спірний Договір припинив свою дію 23.02.2009 р.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищевикладене, відповідач по первісному позову визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за Договором за період з грудня 2008 р. по 22 лютого 2009 р. включно.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач по первісному позову не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача по первісному позову щодо стягнення з відповідача 9066,29 грн. заборгованості з суборендної плати та компенсацію за комунальні послуги та експлуатаційні витрати за період з грудня 2008 р. по 22 лютого 2009 р. включно, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог в сумі 3989,78 грн. орендної плати відмовити, як необгрунтовано пред"явленої до стягнення.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 10.1 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В преамбулі Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань зазначено, що дія не поширюється на порядок нарахування та сплати пені за несвоєчасну сплату платежів до бюджету всіх рівнів.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п.1.ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За прострочення внесення орендної плати, позивач нарахував відповідачу пеню, яка за період з грудня по лютий 2009 року нарахована ним в сумі 506,21 грн.
Розглянувши наданий суду пені, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом допущено арифметичну помилку (за грудень місяць позивачем по первісному позову замість 225,85 грн. зазначено - 255,85 грн.), оскільки детальний розрахунок пені, за кожний місяць не співпадає з кінцевою сумою, яка заявлена до стягнення. Таким чином, позивач по первісному позову нарахував відповідачу по первісному позову пеню в сумі 476,21 грн. пені.
Приймаючи до уваги, що відповідач по первісному позову не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, та враховуючи припинення дії Договору 23.03.2009 р., суд вважає, що стягненню підлягає 457,08 грн. пені. В решті нарахованої до стягнення суми пені у розмірі 49,13 грн. слід відмовити в задоволенні, як необґрунтовано пред'явленої до стягнення.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.
Відповідно до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 10.1.1 Договору також передбачено, що якщо період прострочення перевищує 10 календарних днів, то суборендар зобов'язаний сплатити орендарю штраф у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем строку сплати орендних платежів більше 19 календарних днів, нарахований позивачем штраф в сумі 2719,88 грн. обґрунтований та такий, що підлягає стягненню з відповідача. В іншій частині штрафу в сумі 202,46 грн. суд відмовляє, як необґрунтовано пред'явленого до стягнення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, позовні вимоги позивача по первісному позову в частині стягнення 409,38 грн. інфляційних та 57,04 грн. 3% річних обґрунтовані, їх розрахунок перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства та їх розміри відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню. В іншій частині 3% річних в сумі 2,53 грн. суд відмовляє, як необґрунтовано пред'явлених до стягнення.
Розглянувши клопотання відповідача по первісному позову щодо розстрочення виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6 ч.1 ст..83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Враховуючи, що позивачем по первісному позову не заперечується можливість розстрочення суми заборгованості, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача щодо розстрочення судового рішення та розстрочити виконання судового рішення наступним шляхом - по 1097,65 грн. щомісячно до 30 числа поточного місяця починаючи з дня набрання рішенням законної сили до повного виконання цього рішення суду.
Позивач по зустрічному позову просить суд визнати Договір суборенди нежитлового приміщення № А/Х-1512 від 01.10.2008 року, укладеного між ним та відповідачем по зустрічному позову недійсним обґрунтовуючи це відсутністю в Договорі посилання на основний договір оренди, помилковістю його укладання з боку позивача по зустрічному позову, оскільки якість приміщення була нижчою ніж заявлено відповідачем по зустрічному позову.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст 229 Цивільного кодексу , Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним
Згідно з Роз'ясненням ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем по зустрічному позову в обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності Договору не надано жодного доказу в підтвердження його недійсності. Більш того, всі його посилання на недійсність Договору спростовуються самим Договором та матеріалами справи, а саме: посилання на основний договір оренди міститься в п. 1.2 Договору, а посилання щодо необізнаності до якості приміщення заперечується підписаним позивачем по зустрічному позову акту приймання-передачі приміщення від 04.11.2008 р., в якому позивач по зустрічному позову погодився на те, що приміщення передається у належному технічному стані з усіма комунікаціями та обладнанням, передбаченими цим договором.
Крім того, спірний Договір вже був предметом розгляду господарської справи за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ “Меркс Груп” про його розірвання. Рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.2009 року № 51/197 в розірванні спірного Договору відмовлено.
Зважаючи на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем по зустрічному позову не представлено жодного належного доказу в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо недійсності Договору, тому вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу по зустрічному позову у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, керуючись ст.ст.11, 203, 204, 215, 258, 267, 525, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 207, 284, 285, 286, 232, 343 ГК України, ст.ст.22, 33, 43, 44, 49, п.6.ч.1 ст.83, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1; відомості про дату та міце народження, банківські рахунки відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Груп» (01004, м.Київ, Бессарабська площа, 7 літера «А», код 34980420, р/р 260000108066911 в Київській міській філії АКБ "Укрсобанк", МФО 322012) - 9066 грн. 29 коп. заборгованості за суборенду та компенсації за комунальні послуги та експлуатаційні витрати, 457 грн. 08 коп. пені, 409 грн. 38 коп. інфляційних, 57 грн. 04 коп. 3% річних, 2719 грн. 88 коп. штрафу, 127 грн. 10 коп. державного мита та 88 грн. 39 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Розстрочити виконання судового рішення наступним шляхом - по 1097,65 грн. щомісячно до 30 числа поточного місяця починаючи з дня набрання рішенням законної сили до повного виконання цього рішення суду.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог по первісному позову відмовити.
В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Суддя
Повний текст рішення підписано 01.03.2010 року
справа № 57/91-09