79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.03.10 Справа№ 26/9
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій», м. Луцьк
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів
про: визнання кредитного договору недійсним
Суддя Деркач Ю.Б.
при секретарі Боровець Я.
Представники:
від позивача не з'явився
від відповідача Мацієвський В.М. -директор юридичного департаменту (довіреність № 3537 від 21.01.2009 р.)
Представнику відповідача роз'яснено його права та обов'язки
передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій», м. Луцьк звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів про визнання кредитного договору недійсним.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору № 84/05 від 27.09.2005 р., укладеного ним з відповідачем. На думку позивача кредитний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки передбачає отримання кредиту, його повернення, сплату процентів та штрафних санкцій в доларах США без індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Ухвалою суду від 22.01.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2010 р. Ухвалою суду від 09.02.2010 р. змінено назву відповідача з Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк»на Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»та розгляд справи відкладався до 02.03.2010 р.
Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду від 22.01.2010 р. та 09.02.2010 р. не виконав.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві № 04-1233/10 від 08.02.2010 р. на позовну заяву.
Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:
27.09.2005 р. між сторонами укладено кредитний договір № 84/05 (далі по тексту -кредитний договір), згідно якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 1 760 000,00 дол. США зі строком користування до 26.09.2008 р.
Згідно п. 1.1. кредитного договору, кредит надавався для поповнення обігових коштів, а саме закупівлі будівельних матеріалів, вікон, ліфтів, нафтопродуктів, а також оплати за проведення електромонтажних та сантехнічних робіт з метою будівництва житлових будинків.
Додатковими угодами № 1 від 23.12.2005 р., № 2 від 31.03.2007 р., № 3 від 02.04.2008 р., № 4 від 31.07.2008 р., № 5 від 13.03.2009 р. вносилися зміни до кредитного договору, зокрема в частині зміни ліміту кредитної лінії, графіка погашення кредиту, строку дії кредиту тощо.
Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає, що кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Право банку видавати кредити як у національній, так і в іноземних валютах передбачено чинним законодавством, зокрема у ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також операції з валютними цінностями), п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р. (залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України на підставі письмового дозволу Національного банку України, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає, що Національний банк України видає ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. У ч. 4 цієї статті зазначені операції, які вимагають індивідуальної ліцензії Національного банку України. Зокрема, зазначено, що потребують індивідуальної ліцензії: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Станом на день укладення спірного кредитного договору і на цей час чинним законодавством України не передбачено обмеження чи терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України уповноважений у сфері валютного регулювання: здійснювати валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; визначати у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видавати у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видавати ліцензії на здійснення валютних операцій та приймати рішення про їх скасування.
На виконання цих функцій Національний банк України своїм листом за № 28-313/2178 від 29.05.2001 р. роз'яснив, що на цей час чинне законодавство України не передбачає вимогу або якісь обмеження по граничним сумам і строкам повернення кредитів в іноземній валюті, які залучають або надаються резидентами України, а тому ці операції не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Аналогічне роз'яснення Національний банк України повторив у своєму лист за № 13-210/7871/22612 від 07.12.2009 р.
Таким чином, для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банки повинні мати банківську ліцензію та дозвіл Національного баку України на здійснення таких операцій.
У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17.07.2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. за № 15-93.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач під час укладення спірного кредитного договору мав банківську ліцензію № 43 Національного Банку України від 17.04.2002 р. та Дозвіл № 43-1 від 17.04.2002 р. з Додатком до Дозволу від 17.04.2002 р. (Ліцензія № 43 від 27.01.2006 р., Дозвіл № 43-2 від 27.01.2006 р. з Додатком до Дозволу від 27.01.2006 р., Дозвіл № 43-3 від 10.08.2007 р. з Додатком до Дозволу від 10.08.2007 р.). Цими документами Національний банк України дозволив відповідачу проводити операції по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України, тобто видавати кредити в іноземній валюті.
Наявність у банку такої ліцензії означає, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов'язань за таким кредитним договором.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги необгрунтовані, безпідставні та такі, що до задоволення не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р., Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р., ст.ст. 533, 1054 ЦК України, ст. 198 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 ГПК України, господарський суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Суддя