ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 11/46308.02.10
За позовомАвтокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальності "Полісся"
2) Київської міської ради
провизнання договору оренди земельної ділянки та рішення недійсним
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивачаПилипчук А.В.-представник
від відповідачів1) Адаменко П.П. -директор,
Галицький М.Т., Лаухін М.О. представники
2) Дорошенко О.С.- представник
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" про визнання недійсними рішення Київської міської ради ІV сесії V скликання від 26.06.2007 № 974/1635 та договору оренди земельної ділянки від 25.06.2009, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів 30.06.2009 № 78-6-00595 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням було передано в оренду відповідачу -1 земельну ділянку, якою позивач користується з 1993 року, без попереднього вилучення у позивача всупереч положенням Земельного кодексу України. Оскільки рішення не відповідає чинному законодавству, то і правочин про надання в оренду земельної ділянки, укладений на підставі вказаного рішення, також підлягає визнанню недійсним.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує та зазначає, що земельна ділянка на просп. Мінському, 2, 2а була надана відповідачу -1 в оренду у зв'язку з припиненням комунальній корпорації Київської міської державної адміністрації "Київавтодор" права користування цією земельною ділянкою та віднесення її до земель запасу та житлової забудови, а також затвердження проекту відведення земельної ділянки відповідачу-1. В подальшому на підставі спірного рішення між відповідачами був укладений та зареєстрований договір оренди земельної ділянки. На думку відповідача -1 у позивача відсутні будь -які правові підстави користуватись зазначеною земельною ділянкою.
Відповідач -2 також проти задоволення позову заперечує та вказує на те, що у позивача відсутні правоустановлюючи документи на земельну ділянку. Спірне рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства в результаті добровільної відмови комунальної корпорації Київської міської державної адміністрації "Київавтодор" (лист -згода від 09.03.2005 № 01-29/909) від права користування земельною ділянкою по просп. Мінському, 2, затвердження проекту відведення земельної ділянки та погодження вказаного проекту з відповідними органами.
Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.
Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Стаття 9 Земельного кодексу України (далі -в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) встановлює, що до повноважень Київської міської рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до положень ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві визначені в Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ" і полягають в тому, що місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради, які утворюють відповідно власні виконавчі органи (частина перша статті 8, стаття 10 зазначеного Закону).
Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (ст. 124 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
26.06.2007 Київською міською радою прийнято рішення від 26.06.2007 № 974/1635 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з гостьовими автостоянками на просп. Мінському, 2, 2-а та пл. Тараса Шевченка в колі кінцевої зупинки трамвайного маршруту№ 19 в Оболонському районі м. Києва", яким:
- припинено комунальній корпорації Київської міської державної адміністрації "Київавтодор" право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 17.09.1979 № 1215/14 "Про відведення управлінню будівництва та експлуатації автомобільних шляхів "Київміськшляхбуд" земельних ділянок в тимчасове користування для організації майданчиків відстою автомобілів", площею 0,74 га і віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 09.03.2005 № 01-29/909);
затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з гостьовими автостоянками на просп. Мінському, 2, 2-а та пл. Тараса Шевченка в колі кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 19 в Оболонському районі м. Києва;
передано товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся", за умови виконання пункту 4 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 1,50 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з гостьовими автостоянками на просп. Мінському, 2, 2-а та пл. Тараса Шевченка в колі кінцевої зупинки трамвайного маршруту N 19 в Оболонському районі м. Києва, з них: - ділянку N 1 площею 0,93 га - в довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - ділянку N 2 площею 0,28 га - в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою та влаштування гостьової автостоянки (в тому числі площею 0,21 га в межах червоних ліній) за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - ділянку N 3 площею 0,18 га - в короткострокову оренду на 5 років, в межах червоних ліній, для влаштування гостьової автостоянки за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - ділянку N 4 площею 0,08 га - в короткострокову оренду на 5 років в межах червоних ліній для влаштування гостьової автостоянки за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - ділянку N 5 площею 0,03 га - в короткострокову оренду на 5 років, в межах червоних ліній, для влаштування гостьової автостоянки за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Копія проекту відведення наявна в матеріалах справи.
На підставі рішення від 26.06.2007 № 974/1635 між Київською міською радою, як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся", як орендарем, 25.06.2009 укладено договір оренди земельної ділянки розміром 0,9280 га на проспекті Мінському, 2, 2-а та пл. Тараса Шевченка в колі кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 19 строком на 25 років. Вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів 30.06.2009 за № 78-6-00595.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що позивач вважає себе користувачем земельної ділянки по проспекту Мінському, 2 (Мінське шосе) з 1993 року, оскільки кооператив був створений на базі автостоянок за адресами: вул. Дибенко, 6 та Мінське шосе, 2.
Однак з такими твердженнями позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.
26.08.1993 року на підставі розпорядження представника президента України у Мінському району міста Києва зареєстровано статут автокооперативу "Лісний" по експлуатації відкритих автостоянок.
Відповідно до положень статуту автокооператив "Лісний" створюється на базі автостоянок за адресами: вул. Дибенко, 6 та Мінське шосе, 2, є юридичною особою з моменту державної реєстрації.
26.08.1993 здійснено державну реєстрацію Автокооперативу по експлуатації відкритих Автостоянок "Лісний", про що позивачу видано відповідне свідоцтво.
Статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 з подальшими змінами та доповненнями) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Згідно з ст. 22, ст. 23, ст. 24 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 з подальшими змінами та доповненнями) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, в розумінні норм Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року, право власності, постійного користування виникає після одержання відповідного державного акту, а право тимчасового користування виникає на підставі договору оренди.
Позивач, в якості доказу наявності у нього права користування земельною ділянкою на Мінському шосе, 2 (проспект Мінський, 2), надав витяг з технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, а також послався на те, що вносить плату за землю у складі єдиного податку.
Однак, наявність технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, а також сплата податку на землю не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів наявності у позивача права користування спірною земельною ділянкою, оскільки відповідно до норм Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990, чинній в період створення кооперативу) таке право підтверджується або актом на право постійного користування або договором оренди, які у позивача відсутні. Рішення відповідної Ради народних депутатів, як це передбачалося Земельним кодексом України в редакції від 18.12.1990, так само як і рішення Київської міської ради, до повноважень якої належить вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у користування та власність юридичним особам за нині діючим земельним законодавством, у позивача також відсутнє.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачу земельна ділянка по проспекту Мінському, 2 (Мінське шосе, 2) не виділялась, право користування земельною ділянкою не оформлялось, що підтверджується відсутністю відповідного рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди спірної земельної ділянки.
Крім того, як вбачається з пояснювальної записки до проекту відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся", який був затверджений відповідачем -2, тимчасова автостоянка кооперативу "Лісовий", являє собою заасфальтовану ділянку, огороджену, на якій відсутні будь -які катальні будівлі, споруди. Землекористувачем є КК КМДА "Київавтодор" - правонаступник управління "Київміськгідрошляхміст", якому відведено земельну ділянку відповідно до рішення виконкому Київ міськради народних депутатів від 17.09.1979 № 1215/14.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.09.1979 № 1215/14 (копія є в матеріалах справи) управлінню будівництва та експлуатації автомобільних шляхів "Київміськшляхбуд" виконкому міськраді відведено в тимчасове користування земельні ділянки для організації майданчиків відстою автомобілів, у тому числі на Мінському шосе.
В матеріалах справи наявні листи комунальної корпорації "Київавтодор", а саме:
від 09.03.2005 № 01-25/409 на адресу відділу землевпорядкування, головному землевпоряднику Оболонського району, Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся", в якому зазначено, що корпорація не заперечує проти припинення права користування земельною ділянкою, відведеною відповідно до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 07.09.1979 № 1215/14;
від 10.05.2005 № 01-29/909 на адресу Київської міської ради, якому корпорація, керуючись ст. 142 Земельного кодексу України просить припинити право постійного користування земельною ділянкою, яка розміщена за адресою Мінське шосе, 2а та закріплена рішенням від 17.09.1979 № 1215/17.
Тобто, як випливає з рішення від 17.09.1979 № 1215/17, користувачем спірної земельної ділянки до прийняття оскаржуваного позивачем рішення та укладання договору оренди значилося управління будівництва та експлуатації автомобільних шляхів "Київміськшляхбуд" (в подальшому -його правонаступники) (ділянка №1, ділянка№3). Решта земель (земельні ділянки №2, №№4-5), які увійшли до складу переданої відповідачу-1 земельної ділянки, значилися землями запасу житлової та громадської забудови. Зазначені обставини спростовують твердження позивача про необхідність узгодження з ним питання щодо передачі у користування цих земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” визначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Відповідно до пункту 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що право позивача на користування земельною ділянкою по проспекту Мінському, 2, не підтверджується, суд приходить до висновку що спірне рішення прийняте відповідно до норм земельного законодавства, в межах компетенції відповідача - 2, і прав позивача не порушує. Тому у суду відсутні підстави для визнання спірного рішення недійсним.
Стосовно вимог позивача про визнання недійсним договору оренди суд відзначає наступне.
Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження належним чином погодженого проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду, як вже зазначалося, чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.
Оскільки суд прийшов до висновку про відповідність законодавству рішення Київської міської ради, на підставі якого укладався спірний договір, а будь-яких інших доводів в обґрунтування вимог про визнання договору недійсним позивачем не наведено, позов в частині визнання недійсним укладеного відповідачами договору також не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача відповідно до положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Ю.М. Смирнова
Дата підписання рішення:17.02.2010