Справа № 2-4380/09
3 квітня 2009 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої - судді Медвідь Н.О.
при секретарі Лагоді Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ТОВ "Емос" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Макарівської районної ради, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання ордерів недійсними, -
Позивач ТОВ "Емос" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_8 ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Макарівської районної ради, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання ордерів недійсними, посилаючись на те, що позивач є законним власником бази відпочинку "Лісова казка", розташованої у адміністративних межах Ясногородської сільської ради Макарівського району Київської області області. На території Бази відпочинку знаходяться відповідачі, використовуючи її приміщення для постійного у них проживання.
Частина з вказаних громадян проживають на території Бази відпочинку не маючи будь-яких документів, а частина посилається на якісь наявні у них ордери на вселення до приміщень бази відпочинку.
Згідно листа Макарівської районної ОСОБА_12 № 70 від 17 травня 2006 року ордери для вселення у приміщення, розміщені на базі відпочинку «Лісова казка» для проживання видавалися відповідачам по справі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_4 (два ордери), ОСОБА_5, ОСОБА_6 (два ордери), ОСОБА_14, ОСОБА_15.
Також, відповідно до інформації Макарівської районної ради, вселенню підлягали наступні члени їх сімей ОСОБА_8, Макушина і нині ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18.
Однак, як зазначено у тому ж листі, «правові підстави видачі ордерів для вселення у приміщення бази відпочинку «Лісова казка» для проживання невідомі, що свідчить про відсутність будь-яких рішень тощо.
База відпочинку знаходиться поза межами населеного пункту, на її території не вводились у експлуатацію з моменту будівництва Бази відпочинку (1980 р.) та відсутні, станом на момент заявления цього позову, приміщення, будівлі чи споруди, призначені для постійного у них проживання фізичними особами, а категорія, до якої відноситься земля Бази відпочинку -землі рекреації», не дозволяє проводити на ній будівництво житлових будинків.
Відтак, вважають, що видані відповідачам . у період з 1978 по 1992 pp. ордери на право вселення до приміщень бази відпочинку «Лісова казка» мають бути визнані недійсними, у зв'язку з тим, що у період з 1978 по 1980 р. була унеможливлена видача ордерів на вселення будь-якому та з будь-яких підстав, оскільки в той час, на території сучасної Бази відпочинку не існувало приміщень, будівель та споруд введених у експлуатацію.
На території Бази відпочинку відсутні приміщення, призначені для постійного у них проживання, а існуючі були введені в експлуатацію у 1980 році; спільне рішення адміністрації і профспілки не приймалося та не передавалося до Макарівської районної ОСОБА_12; повідомлення до виконавчого комітету Макарівської районної ОСОБА_12 не надсилалося; списки громадян, яким могла бути надана житлова площа на території Бази відпочинку до Макарівської районної ОСОБА_12 не подавалися, через відсутність будинків, призначених для постійного проживання.
Вважає, що для надання ордеру на вселення у приміщення Бази відпочинку в період з 1984 по 1992 pp., обов'язковими умовами були:
наявність відповідного рішення Макарівської районної ОСОБА_12 про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду на території Бази відпочинку;
наявність на території Бази відпочинку будинків, що відносяться до державного або громадського житлового фонду.
Однак, жодна з наведених умов витримана не була: а тому вважає, видані відповідачам ордери на вселення приміщень бази відпочинку у період з 1978 по 1992 pp. є незаконними.
Тому просити поновити пропущений трирічний строк позовної давності, встановлений ч. 2 ст. 59 ЖК України, для заявления вимоги щодо визнання зазначених ордерів недійсними та визнати недійсними ордери на вселення та/або проживання у приміщення, що знаходяться на території належної ТОВ «Емос» на праві приватної власності бази відпочинку - Лісова казка» (колишня назва «Заполяр'є»), розташованої у адміністративних межах Ясногородської сільської Ради Макарівського району Київської області, які були видані Макарівською районною ОСОБА_12 Київської області в період з 1978 по 1992 pp. гр.гр. ОСОБА_1В, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідачі та їх представники, 3-ті особи заперечували проти позову, оскільки вони вселилися в займані житлові приміщення на законних підставах на підставі ордеру, мають постійну прописку та проживають в квартирах з 1979 року, що ордери їм видавалися на підставі рішення адміністрації та профкому .
Представник Макарівської районної ради заперечував проти позову, оскільки рішення про надання житла відповідачам та видачі ордерів були, якщо відповідачів в той час заселили в ці приміщення, то воно придатне для проживання, але зі спливом тривалого часу рішення не збереглися, але відповідачі проживають в цих приміщеннях понад 30 років вважає , що вони набули права користування цим житлом.
Суд, вислухавши осіб, які приймали участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:
Судом встановлено, що позивач на даний час є законним власником бази відпочинку "Лісова казка", розташованої у адміністративних межах Ясногородської сільської ради Макарівського району Київської області, поза межами населеного пункту , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності, виданому Ясногородською сільською радою, зареєстрованому в Макарівському БТІ 30 червня 1999 p., запис в реєстровій книзі № 1.
Дитячий санаторно-курортний комплекс "Лісова казка", що знаходиться в с. Ясногородка Макарівського району Київської області і житлові будинки по вул. будівників за №, № 3, 4, 5 дійсно являлися об'єктами підвідомчого фонда, збудованого за рахунок коштів об'єднання "Воркутауголь", відповідачі працювали на підприємстві "Воркутауголь", які були направлені на постійну роботу, з наданням їм житла і постійної прописки в вищезазначених будинках.
Як свідчать довідки Макарівського БТІ від 07 червня 2006 р. № 101 та Макарівського районного відділу містобудування, архітектури та розвитку інфрастуктури від 07 червня 2006 р. № 48, База відпочинку будувалася підприємством «Воркутавугілля» та була введена в експлуатацію з 1980 Відповідачі були заселенні у приміщення на базі відпочинку "Лісова казка" на законних підставах, на підставі ордеру для вселення у приміщення, розміщені на базі відпочинку «Лісова казка», які видавалися для постійного проживання , що підтверджується наданими в ході судових засідань відповідачами по справі частини вказаних ордерів на вселення, з яких чітко вбачається що вказані ордери видавалися на підставі спільного засідання профкому і адміністрації, що відповідно підтверджується протоколом № 11 спільного засідання адміністрації та профкому.
Як вбачається з матеріалів справи всі інші матеріали по питанню вселення відповідачів у житлові приміщення розміщені на базі відпочинку «Лісова казка» знищенні за минуванням часу.
Посилання представника позивача на відсутність підстав для видачі зазначених ордерів фізичним особам, оскільки База відпочинку знаходиться поза межами населеного пункту, на її території не вводились у експлуатацію з моменту будівництва Бази відпочинку (1980 р.) та відсутні, станом на момент заявления цього позову, приміщення, будівлі чи споруди, призначені для постійного у них проживання фізичними особами, а категорія, до якої відноситься земля Бази відпочинку -землі рекреації», не дозволяє проводити на ній будівництво житлових будинків, суд знаходить голослівними та нічим не підтвердженими.
Також посилання представника позивача в обґрунтування своїх вимог що у період з 1978 по 1980 рр.була унеможливлена видача ордерів на вселення , оскільки в той час, на території сучасної Бази відпочинку не існувало приміщень, будівель та споруд введених у експлуатацію, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Заявляючи вимоги щодо визнання ордерів недійсними позивачем чітко не зазначено які саме ордери, за яким номером, від якого числа, року повинно бути визнано недійсними, та які наслідки визнання ордерів недійсними. Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи , які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки Макарівського БТІ від 07 червня 2006 р. № 101 та Макарівського районного відділу містобудування, архітектури та розвитку інфрастуктури від 07 червня 2006 р. № 48, База відпочинку будувалася підприємством «Воркутавугілля» та була введена в експлуатацію з 1980 p., що спростовує твердження представника позивача , що на території Бази відпочинку відсутні приміщення, призначені для постійного у них проживання, проте не заперечує, що існуючі приміщення були введені в експлуатацію у 1980 році; а також встановлено що Макарівською районною ОСОБА_12 видавалися ордери відповідачам , що підтверджується листом від 17.05.06 року за № 70.
Відмовляючи позивачу в позові суд враховує конкретні обставини справи, а саме те, що спірним житлом відповідачі, 3-ї особи користуються більше 30 років, що при надання ордерів на вселення у приміщення Бази відпочинку відповідачів, наявність чи відсутність відповідного рішення Макарівської районної ОСОБА_12 наявність на території Бази відпочинку будинків, що відносяться до державного чи громадського житлового фонду, та чи збереглися ці документи на даний час ніяк не може вплинути на права та законні інтереси відповідачів.
Відповідно до повідомлення Макарівського БТІ, підтвердженої відповідною довідкою № 101 від 07 червня 2006 p., «будь-яке з приміщень бази відпочинку «Лісова казка», будівель чи споруд, які на ній зареєстровані, не відносяться до державного чи громадського житлового фонду й не відносились до таких фондів з 1978 по 2006 p., але ця обставина не дає підстав для визнання ордерів виданих відповідачам . ОСОБА_1В, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на вселення в приміщення бази відпочинку у період з 1978 по 1992 pp. незаконними.
Таким чином та обставина, що відповідачами порушуються права та охоронювані законом інтереси власника Бази відпочинку - ТОВ «Емос», нічим не підтверджена в судовому засіданні.
Згідно ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_12 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
З наданого ордеру на ім"я ОСОБА_3 вбачається, що виданий ордер на підставі виписки їх спільного засідання профкому і адміністрації від 05.01.87 року
З копії ордерів на ім"я ОСОБА_19, ОСОБА_2, ОСОБА_7 неможливо встановити на якій підставі видані ці ордери.
Але неоспорюваним залишається факт постійного з 1980 року до даного часу проживання відповідачів в спірному житлі, що підтверджується їх паспортами.
Згідно ст. 59 ЖК України Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Жодна з умов для визнання ордерів недійсними в судовому засіданні не доведена.
Відповідно до роз'яснень, даних у п. 6, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. (із змінами, внесеними
Постановами Пленуму від 10 березня 1989 р. № 2 та 25 грудня 1992 р. № 13 з питань застосування ЖК, вирішуючи спір про визнання ордера недійсним, суд водночас розглядає питання про наслідки, пов'язані з визнанням ордера недійсним, які передбачені ст. 117 ЖК, зокрема, про виселення.
Позивачем вимоги про виселення відповідачів зі спірного житла на підставі заявленого позову не заявлялися. Тобто заявляючи вимоги про визнання ордерів недійсними , позивач не знайшов підстав для застосування наслідків , які передбачені законодавством при задоволенні цих вимог.
Також згідно вищезазначених роз»ясень Пленуму, у випадку, коли позов пред'явлено особами права яких порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов'язок по наданню відповідачем жилого приміщення, до участі у справі має бути притягнутий виконком або інший відповідний орган, що здійснює управління житловим фондом. Якщо незважаючи на попередження, притягнутий до участі у справі орган не вирішив питання про надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті і при його задоволенні покладає на цей орган обов'язок надати відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше, яке за змістом ч. 2 ст. 117 ЖК України має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.
У будь-якому випадку надається інше, а не раніше займане жиле приміщення, якщо останнє зайняте з законних підстав. Якщо за ордером, виданим з порушенням, зазначеними у ст. 59 ЖК України, особи які одержали його не вселялися, суд вирішує питання лише про визнання ордера недійсним. Згідно ст. 117 ЖК України У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Позивачем заявлені вимоги саме визнання недійсними ордерів.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст. 57-59 ЦПК України.
В той же час суд бере до уваги доводи відповідачів та їх представника, оскільки вони спростовують надані позивачем докази.
Керуючись ст. ст. 58, 59 ЖК України, ст. ст. 9, 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України суд, -
В позові ТОВ "Емос" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_20, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Макарівської районної ради, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання ордерів недійсними, відмовити.
На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження його протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.