Справа №2-173/09
23 лютого 2009 року Обухівський районний суд
Київської області в складі:
головуючого - судді Ковальова Ю.О.
при секретарі Личак О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок тривалої відсутності і вибуття на нове місце проживання, та усунення перешкод повноваженням власника,
встановив:
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулась в суд з цим позовом до ОСОБА_2Г.З тих підстав, що відповідачка, вибувши у 2005 році на інше місце проживання з будинку №56, що по вулиці Лісовій у с. Таценки Обухівського району Київської області, співвласниками Якого є позивачка з сином, і з того часу, тобто понад три роки вона там не проживає, залишаючись зареєстрованою, позовом вимагалось усунення пов»язаних з цим перешкод у здійсненні повноважень власника шляхом визнання ОСОБА_2 у судовому порядку такою, що втратила право користування вказаним житлом.
В суді ОСОБА_1 підтримала позов. Наполягала на його задоволенні.
ОСОБА_2 позову не визнала.
Розглянувши справу по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 405 ЦК України, якою нормативно обгрунтовані позовні вимоги, члени сім»ї власника житла мають право на користування цим житлом відповідно до закону, а втрачають вони таке право у разі відсутності понад один рік без поважних причин та якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником або законом.
Виходячи з цього судом з»ясовано, що у зв»язку з одруженням у 1985 році із сином позивачки ОСОБА_3, в т.ч. 1 з відома та згоди самої ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_2 вселилась, зареєструвалась і проживала в якості члена сім»ї у будинку №56 по вулиці Лісовій у с. Таценки Обухівського району Київської області. З 1986 року співвласниками вказаного будинку у рівних долях в порядку спадкування є позивачка з сином. Сам будинок фактично розділений на дві автономні половини із самостійними входами і в такому стані використовувався та використовується для окремого проживання сімей. Внаслідок сімейного конфлікту і наступного розлучення у 2005 році та виникнення взаємно неможливих нормальних умов для подальшого спільного проживання, ОСОБА_4 разом з наймолодшою за віком дитиною від шлюбу вибула з будинку і понад рік вимушено проживає поза ним, наймаючи чуже житло у відсутність будь-якого власного. Залишається зареєстрованою у будинку.
Такі обставини встановлені судом за відносними до суті спору несуперечливими за їх змістом поясненнями сторін та вбачаються за наявними в матеріалах справи копіями відповідних правовстановлюючих та інших документів на житло й іншими даними про житло та про сторони, що у цій же частині ними не оспорювались і ніяк не спростовані.
При таких вищенаведених фактичних обставинах справи та положеннях матеріального закону, яким регулюються спірні правовідносини сторін, одного лише безспірного факту непроживання відповідачки у житлі певний строк явно недостатньо для визнання її такою, що втратила право користування житлом, вимушено залишеним нею не без поважних причин, а також з врахуванням того, що вона залишається там зареєстрованою, щонайменше, за відповідною домовленістю з іншим співвласником фактично відокремленої частини житла, який судового спору з цього приводу не ініціював.
Причому, щодо останньої з вказаних суттєвих обставин, то за матеріалами іншої цивільної справи № 2-1280/06 судом додатково встановленого в листопаді 2006 року ОСОБА_1 раніше зверталась до суду з іншим аналогічним цивільним позовом, вже на стадії попереднього судового засідання у справі за яким виявилось, що інший співвласник житла (ОСОБА_3І.) також того позову не подавав, не підписував і не підтримав його у суді, заявивши, що не бажає знімати ОСОБА_2 з реєстрації у його частині житла, а та ж позовна заява була залишена судом без розгляду за відповідною заявою самої позивачки ОСОБА_1
За сукупністю приписів ст. ст. 1, 3, 8, 21, 22, 24, 33, 41, 47, 55, 64, 68, 124 Конституції України та ст. ст. 1-4, 11-16, 20, 316-319, 321, 325, 346, 355, 356, 361, 379, 380, 383, 386, 391 ЦК України судовому захисту підлягає виключно порушене право власності, а наявність такого права, крім іншого, зобов»язує власника не використовувати його на шкоду правам інших осіб.
За таких обставин, коли дійсні права позивачки, як власниці однієї відокремленої частини житла, реєстрацією відповідачки в іншій його відокремленій частині іншого власника не порушені, позов є безпідставним.
З огляду на наведене і процесуальної доцільності залучення судом іншого власника житла до участі у цій справі в якості третьої особи не було, оскільки відповідне судове рішення ніяким чином не впливатиме на його певні права чи обов»язки щодо сторін у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 10-16, 27, 31, 57-60, 212-215, 223, 292, 294 ЦПК України, ст. ст. 1, 3, 8, 21, 22, 24, 33, 41, 47, 55, 64, 68, 124 Конституції України, ст. ст. 1 -4, 11 -16, 20, 316-319, 321, 325, 346, 355, 356, 361, 379, 380, 383, 386, 391 ЦК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок тривалої відсутності і вибуття на інше місце проживання, та усунення перешкод повноваженням власника відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів після подання заяв про апеляційне оскарження, які можуть подаватись на протязі 10 днів з дня проголошення рішення. Інакше рішення набирає законної сили по закінченню 10-денного строку.