ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/212.02.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ»
до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна»
про визнання недійсним договору
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Виноградов О.С. (довіреність від 10.02.2010р.);
від відповідача: Куликов І.А. (довіреність № 1072/09 від 05.10.2009р.);
від третьої особи: не з'явились;
12.02.2010р. у судовому засіданні, за згодою представників сторін у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ»(надалі ТОВ «Діавест-Київ», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки № 649/07 від 28.09.2007р. укладеного між ТОВ «Діавест-Київ»та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк»(надалі ПАТ «Альфа-Банк», відповідач).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на момент укладення спірного договору -28.09.2007р., кредитний договір, зобовязання за яким забезпечувались договором іпотеки, не був укладений, оскільки першу суму кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р. банк надав боржнику 01.10.2007р. та саме з цієї дати такий вважається укладеним.
Враховуючи, що в силу положень ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню, на думку позивача, спірний договір іпотеки суперечить чинному законодавству та має бути визнаний недійсним.
Під час розгляду справи суд не знайшов підстав для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа постанови підрозділу примусового виконання рішень про відкриття виконавчого провадження від 21 січня 2010р. ВП № 16799584 по примусовому виконанню виконавчого напису № 4644 виданого 21.12.2009р. Кирик О.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, як того просив позивач, а заявлене клопотання судом відхилене через наступне.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову” у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається (п. 2 інформаційного листа від 12.12.2006р.).
Позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про визнання недійсним договору. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір ухилитись від визнання прийнятого судового рішення у даній справі, а наведені у клопотанні посилання щодо наявного права відповідача реалізувати предмет іпотеки у встановленому чинним законодавством порядку, жодним чином не підтверджують наявність обставин з якими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову.
Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 04.02.2010р. до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна», яке є боржником за договором про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р. вимоги відповідача за яким забезпечені спірним договором.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
28 вересня 2007р. між ТОВ «Діавест-Київ»та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк»(правонаступником якого є відповідач у справі) укладено договір іпотеки № 649/07 предмет якого погоджений сторонами у ст. 1 договору, і зокрема: за умовами договору іпотекодавець у забезпечення виконання зобовязання, визначеного у ст. 2 договору, передає іпотекодержателю у іпотеку нерухоме майно, зазначене у п. 3.1 договору, а іпотекодержатель приймає його у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом.
Основним договором, яким забезпечені вимоги кредитора за договором іпотеки від 28.09.2007р. є договір про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07, який укладений між іпотекодержателем та боржником (ТОВ «ТД офіс-Україна») 18 вересня 2007р. включаючи всі додаткові угоди до нього, що укладені на дату набуття чинності договором іпотеки або будуть укладені в майбутньому (п. 1.3).
Згідно з п. 3.1, 3.3 предметом іпотеки за договором є нежитлові приміщення магазину промислових товарів літ. «А», загальною площею 130, 8 кв. м., що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., пр-т. Леніна, б. 74-б; за домовленістю сторін предмет іпотеки оцінено у 353 160 доларів США.
Іпотечний договір нотаріально посвідчений 18.09.2007р. за номером КДЗ-4968.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..
Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 2.1 укладеного між ТОВ «ТД офіс Україна»та ЗАТ «Альфа-Банк»договору про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р., на забезпечення виконання якого сторонами укладено спірний іпотечний договір, визначено, що належне виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна (нежитлового приміщення магазину промислових товарів), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ»на праві власності.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
В силу ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Статтею ст. 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, положення договору іпотеки від 28.09.2007р. та його правова природа підтверджують укладення спірного договору в забезпечення виконання ТОВ «ТД офіс Україна» зобов'язань за основним договором яким є договір про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р..
Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання встановлені у ст. 548 ЦК України згідно з ч. 1, 2 якої виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом; недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про недійсність договору іпотеки, яким забезпечені зобовязання боржника по договору про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р. позивач стверджував, що на момент укладення спірного договору, кредитний договір в силу положень закону, зокрема ст. 1046 ЦК України був неукладеним, що в свою чергу призвело до забезпечення недійсного зобовязання.
З урахуванням наданих до матеріалів справи доказів, при встановлених обставинах справи, суд не погоджується із наведеними позивачем обґрунтуваннями через наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" у редакції, що діяла на момент укладення іпотечного договору, передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Істотні умови іпотечного договору визначені названою статтею, якою передбачено, що істотною умовою договору іпотеки для іпотекодавця та іпотекодержателя (резидентів) - юридичних осіб є найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на випуск заставної або її відсутність.
У спірному іпотечному договорі зазначені всі істотні умови договору іпотеки, що передбачені чинним законодавством України.
Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
В силу положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, тобто за своєю правовою природою є реальним.
Виходячи з наведених положень позикодавець не зобов'язується передати, а передає предмет договору, таким чином, укладення договору і здійснення позикодавцем зазначеного права збігається за місцем та у часі. Позикодавець, здійснивши своє право в момент укладення договору, стає тим самим кредитором і таким чином отримує право вимоги повернення предмета договору від боржника.
Цей договір є одностороннім, оскільки одна сторона договору позикодавець має тільки права, а інша - позичальник - тільки обов'язки.
Договір позики може укладатися як на встановлений, так і на визначений моментом витребування строк, тобто бути як строковим, так і безстроковим.
І оскільки за договором позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, то за загальним правилом договір позики є оплатним.
Договір позики пов'язаний з кредитним договором, проте останній завжди має консенсуальний та оплатний характер. Крім того, кредитодавець за таким договором наділений спеціальним правовим статусом - ним може бути банк чи інша фінансова установа.
На відміну від договору позики кредитний договір за своєю юридичною природою завжди є консенсуальною угодою, що вступає у силу з моменту досягнення сторонами відповідної домовленості, тобто ще до реальної передачі грошових коштів позичальнику. Ця обставина дозволяє позичальникові за необхідності вимагати від кредитора передачі грошових коштів, що не допускається у відносинах позики.
Положення про консенсуальність договору кредиту знаходить своє безпосереднє закріплення у нормах ЦК України. Зокрема, відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Вказівка у тексті статті на виникнення на підставі договору кредиту зобовязання по наданню грошових коштів свідчить про його консенсуальний характер. Стосовно договору позики, то його реальність також відображена на рівні ЦК України (абз. 2 ст. 1046), згідно якого договір позики вважається укладеним в момент передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тому ч. 2 ст. 1054 ЦК України, що встановлює можливість застосування до відносин за кредитним договором положень кодексу, що стосуються врегулювання відносини позики не може бути використана для визначення моменту укладання кредитного договору, оскільки суперечить суті кредитного договору та нормі ч. 1 ст. 1054 ЦК України.
Враховуючи, що предметом спірного договору є забезпечення зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007р., який за своєю правовою природою не є договором позики і набув чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 12.3 договору), укладення договору іпотеки від 28.09.2007р. не суперечить ч. 2 ст. 548 ЦК України, оскільки зобовязання, вимоги за яким, забезпечені таким договором на момент його укладення були дійсними.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 15.02.2010