19 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/795/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,
представника відповідача - Шимки М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4075-50 від 26.11.2018.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 1998 рік по 2003 рік він здійснював на території України підприємницьку діяльність, однак з 09 вересня 2003 року він знятий з місця реєстрації та прийнятий на консульський облік Генерального консульства України в Дюссельдорфі (Німеччина). Оскільки у 2004 році був прийнятий Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", який вимагав подання відповідних документів державному реєстратору для включення суб'єктів господарювання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та жодних документів для включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців він не подавав та відповідно жодної господарської діяльності на території України не здійснював, відсутні підстави сплачувати єдиний соціальний внесок.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/795/19, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Відповідач, Головне управління ДФС у Полтавській області, з поданим позовом не погодився, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з 19 січня 1999 року позивач перебуває на обліку в податкових органах як фізична особа-підприємець та на дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення. На підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4075-50 від 26 листопада 2018 року. Рішення про припинення підприємницької діяльності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивачем не прийнято та відповідну заяву не подано. Вважає, що органом доходів і зборів проведено розрахунок єдиного внеску та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4075-50 від 26 листопада 2018 року у відповідності до положень чинного законодавства.
Ухвалою від 03 квітня 2019 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/795/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання незаконними дій та скасування запису.
Ухвалою суду від 29 липня 2019 року поновлено провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 19 серпня 2019 року.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Судова повістка та ухвала про поновлення провадження у справі від 29.07.2019 направлені позивачу на адресу, зазначену ним у позовній заяві, повернулися до суду з відміткою відділення пошти "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".
У відповідності до ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 18 січня 1999 року пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця /а.с.42-43/, яка обрала спрощену систему оподаткування. На обліку як платник податків і зборів знаходився у ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області.
26 листопада 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, та сформувало й направило ОСОБА_1 вимогу про сплату цього боргу (недоїмки) №Ф-4075-50 від 26 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн /а.с. 41/.
Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року не подавав податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки 09 вересня 2003 року він знятий з місця реєстрації та прийнятий на консульський облік Генерального консульства України в Дюссельдорфі (Німеччина).
Державним реєстратором 01.02.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за інвентаризаційними даними тимчасової міжвідомчої спеціальної комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Головного управління юстиції у Полтавській області, внесено запис про відомості стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію оформлене з використанням бланків старого зразка видане до 01.07.2004 та вважається недійсним.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, зазначені платники податків мають обов'язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).
До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.
Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.
Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.
Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки починаючи з 2003 року позивач знятий з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , постійно проживає в Німеччині, а згодом взагалі набув громадянства Німеччини та не має наміру проводити підприємницьку діяльність на території України.
Відповідачем не надано доказів, які б спростовували даний факт, зокрема, отриманих під час проведення перевірки.
Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.
Суд зазначає, що позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались в позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи. Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Враховуючи те, що позивач не мав у спірний період обов'язку зі сплати єдиного внеску відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 року № Ф-4075-50 на загальну суму 15819,54 грн.
Таким чином, вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 року № Ф-4075-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область,36014) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4075-50 від 26 листопада 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20 серпня 2019 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва